Роджер Желязни - Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

— Авжеж, я добре пам'ятаю Авалон, — повторив він, — царство срібла та тіней, прохолодних водойм. Зорі світили, як вогні, а зелень завжди буяла так, неначе надворі літо. Юність, кохання, краса — все це було у мене в Авалоні. Швидкі скакуни, блискучий метал, м'які губи, темний ель... Честь... — він скрушно хитнув головою.

— Одного дня, вже в пізніші часи, — по хвилі продовжив Ґанелон, — коли в королівстві палала війна, тамтешній правитель оголосив помилування тим злочинцям, які підуть разом з ним на заколотників. Звали того правителя Корвін. Я зголосився на його заклик і вирушив на війну. Дослужився до капітана, потім став воєначальником. Ми перемагали у баталіях, придушували заколоти. У королівстві знову запанував мир, і я залишився при дворі Корвіна. Гарні були часи! Згодом на кордоні час від часу почали виникати сутички, та ми завжди перемагали в них. Корвін доручив мені самому з'ясовувати все з порушниками спокою. Він хотів одружитися з дочкою дрібного шляхтича і, щоб вивищити його, подарував йому герцогство. А річ у тому, що я вже сам давно облизувався на те герцогство, та й Корвін якось натякнув мені, що колись воно стане моїм.

От я й розлютивсь, як дідько, і коли мене з бойовим загоном відіслали на південний кордон, де постійно траплялись якісь заворушення, я зрадив сюзерена та своїх воїнів. Багато мого люду полягло тоді, а в королівство вторглися чужинці. І лорд Корвін, щоб не пустити їх далі, мусив теж братися до зброї. Сили загарбників були великі, я сподівався, що вони захоплять королівство. Та Корвін, хитрий лис, їх обдурив і переміг. Я кинувся навтіки, але мене зловили та привели до нього, він мав винести вирок. Не ставши перед ним плазувати, я плюнув у нього і прокляв. Ненавидів навіть землю, на яку ступала його нога. Засуджений до кари має право триматися гідно і стріти кінець як справжній чоловік. Корвін пообіцяв мені, що, беручи до уваги мої старі заслуги, не каратиме мене на смерть. Я відповів, щоб він запхав свою великодушність собі в одне місце, і мені стало зрозуміло, що лорд знущається.

Наказавши відпустити мене, Корвін підійшов ближче. Я добре знав, що за бажання він убив би мене голіруч. Хотів зчепитися з ним, але з того нічого не вийшло. Одним ударом він збив мене з ніг і оглушив. Коли опритомнів, то вже лежав упоперек його коня, примотаний до крупа. Зрозуміло, що й Корвін був там. Усю дорогу він читав мені нотації. Я вперто мовчав. Ми проминали різні землі, як чудові, так і жахливі, й це остаточно утвердило мене в думці, що він обдарований силою чарів. Не думаю, що в усьому Авалоні знайшовся б хоч один мандрівник, який бував у тих краях, котрими везли мене того дня. Коли ми приїхали, Корвін зачитав мені свій вирок (мене було засуджено до вигнання з Авалону), відв'язав мене від коня, зсадив на землю, тоді розвернувся та поскакав світ за очі.

Розказавши це, Ґанелон замовк, почав розпалювати люльку, що встигла згаснути, а коли розкурив її, повів далі:

— Синці, забої, сліди від укусів — такого добра я завжди мав удосталь. Мені однаково перепадало від людей та звірів. Дивуюсь, як я взагалі там вижив. Із усіх куточків цього королівства Корвін вибрав для мене найгірший. Та от одного дня мені всміхнулась удача. Якийсь пихатий латник зажадав, щоб я забирався з його дороги, бо він, бачите, не мав як проїхати. І тут мені стало байдуже, загину чи ні. Я обізвав його вилупком рябої хвойди й порадив забиратися під три чорти. Рицар кинувся на мене, та я вхопив його спис, упер вістрям у землю, і нападник злетів з коня. Я вихопив кинджал ворога, і в нього з'явилася друга усмішка — на горлянці. Отак я роздобув собі коня та зброю. А там наставала пора віддячувати тим, хто був зі мною нелюб'язний. Я повернувся на велику дорогу й зібрав собі зграю таких самих розбишак, як я. З кожним днем наша зграя зростала. Коли нас було кілька сотень, ми мали вовчий апетит. Без зусиль могли захопити невелике містечко і зробити з ним усе, що заманеться. Місцеві ополченці нас боялися. Гарне було життя, хоча й не настільки, як в Авалоні, якого вже не побачу. Всі заїзди тремтіли від страху, коли чули тупіт наших коней, а подорожні за нашої появи мочили штани. Ха! Таке життя тривало кілька років. Великі воїнські загони намагалися нас вистежити й знищити, але нам щоразу вдавалося вислизнути чи підстерегти їх із засідки. А потім звідкись узялося це чорне коло, і головне, ніхто не брався пояснити, чому та як воно з'явилося.

Він енергійно пахнув люлькою, дивлячись кудись у далечінь.

— Розповідали мені, що все почалося з маленького кола поганок, багато західніше цього місця. У центрі того кола знайшли мертву дівчинку. Той чолов'яга, який на неї натрапив, — а це був батько дівчинки, — через кілька днів сконав у страшних корчах. За колом невдовзі закріпилася недобра слава. Воно швидко зростало — за кілька місяців було з пів ліги в поперечнику. Всередині кола трава висихала і ставала сріблястою, наче метал, однак вона була жива. Дерева скрючувалися, листя на них чорніло. Воно ворушилося навіть тоді, коли не було вітру, а між деревами носились і витанцьовували нетопирі. А сутінкової пори було видно, як там блукають дивні тіні — вони ніколи не виходили за межі кола, — а вночі там горіли вогні, такі, як маленькі багаття...

Коло зростало та зростало, і ті, що мешкали неподалік від нього, втікали — не всі, але більшість. Дехто залишався. Казали, що в тих, хто зостався, була якась угода з пекельними тварюками. А коло зростало та зростало, мов кола від кинутого у воду каменя. І людей, які вирішили залишитися в тому колі, більшало. Я спілкувався з ними, бився з ними, вбивав їх. Складалося враження, що в їхньому нутрі вже було щось мертвотне. Голосам цих людей бракувало виразності та глибини, притаманних людям, які думають, перш ніж сказати, і добре розуміють, що говорять. Їхні обличчя рідко виражали якісь почуття, вони нагадують посмертні маски. Потім ці виродки почали виходити за межі кола, зграями, і займалися мародерством. Людей вони вбивали, аби просто позбавити життя. Чинили звірства і паплюжили наші святині. А відступаючи, палили все вогнем. Однак ніколи не чіпали предметів зі срібла.