Наталія Ярославівна Матолінець - Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець

карамеллю, і жовтогаряча чашка обпікала руки. Незнайома, надто плаксива фортепіанна музика долинала з колонок, які причаїлись по кутках кав’ярні. Рен посовалась на стільці.

— Ти комусь розповідав про своє нове вміння?

— Ні. І в жодному разі не буду, — відказав Закс, вдивляючись углиб свого горнятка. — Ти теж не смій. Якщо Аматерасу дізнається, вона забажає використати це для своїх задумів. А у мене нема часу на це. Гаразд?

— Гаразд.

Дівчина втупилася в чашку. Карамельний смак чаю заспокоював. Хлопець досі мав радісний вигляд. І це піднесення передавалося Рен по невидимих ниточках, які наливали її щоки всіма барвами рум’янцю.

— То що ти хотів обговорити? — врешті спитала вона.

— Я подумав, що останнім часом ти мене дуже мало дратуєш. Це дивно… А якщо серйозно… — Закс нахилився вперед, ледь не перевернувши цукерничку. — Якщо серйозно, то мені осточортіла твоя поведінка, Савітрі. Годі мене уникати.

— Ти зробив мені боляче, — мовила вона пошепки, зазираючи в горнятко, наче там ховалися таємниці Всесвіту.

— Ти знаєш, чому я це робив.

— Так. Але, думаєш, від цього знання все негайно стане, як раніше? Крім знання, в людей є ще така річ, як почуття, Заку. А ти навіть перепросити не подумав. Чи хоч поговорити відверто після нашого всегрупового примирення.

— Що зроблено, те зроблено. Я ніколи не розумів прихильності до «поговорити». І це що — справді допомогло б тобі?

— Та ні. Ти ж бо й сам не знаєш, чого хочеш. То я набридаю й заважаю, то раптом турбує моя мовчанка. А із Нефтідою, бачиш, у тебе завжди є час поспілкуватися.

— Нефті-іда, — Закс відкинувся на спинку крісла і зчепив руки на потилиці. Бешкетний вираз повернувся на його обличчя. — Бачиш, Савітрі, вона — універсалка, яка володіє найбільшим спектром сил у нашій Академії. Вона мені допомагає. Не більше й не менше. І я з нею не сплю, якщо саме це тебе турбувало…

Рен похлинулася чаєм.

— Я цього не казала, Нортоне.

— Так, ти мені взагалі нічого не казала, бо переймалася моральною компенсацією. Тож мені довелося базувати свої висновки на темах наших попередніх розмов. Скажеш, коли захочеш продовжити. А наразі дякую, що допомогла провести сьогоднішній експеримент. Але тут надто солодкий чай. Тому наступного разу підемо в інше місце.

— А ти плануєш наступний раз? — брови Рен сіпнулись угору.

— Є одна справа, у якій допоможеш лише ти, Савітрі. Якщо припиниш мене ігнорувати.

— Гаразд. Годі. Більше не буду, — вона безсило опустила голову на складені руки й усміхнулась у відповідь. — Вважаймо, що я отримала свою моральну компенсацію…

Хлопець підпер голову рукою і спитав:

— То як у тебе з вітром?

— Умієш тицяти в мої болючі точки!.. Та ніяк наразі. Є корисні поради? Бо з Торареєвими методами викладання легше повіситися.

— Я з тобою у вогонь і воду, ти ж знаєш.

— Я не займатимусь водою і вогнем, ти ж знаєш.

— Це така крилата фраза.

— І що ж вона означає?

— Що ми з тобою маємо феноменальний потяг до чужих проблем, Савітрі.

* * *

Коли Рендалл наступного ранку розгорнула папірець зі списком занять, очі в неї ледь не полізли на лоба. Усі історії, рідкісне вирощування та подвійні практичні Керна і Торарея були на місці. На жаль, нікуди не зник Одін, групове практичне Діти вже маячило наприкінці тижня. А першою лекцією сьогодні значилось індивідуальне заняття в Аматерасу.

До сьогодні вона знала лише двох людей, які ходили на індивідуальні до директорки: Нікта й Адіті Агні. Перша вчилась керувати своїми хаотичними силами. Адіті ж ледь не всі вважали наступницею Аматерасу, тож вони точно мали про що поспілкуватися.

Чого від неї забажала очільниця, Рен боялась уявити.

* * *

Музика долинала саме від потрібного кабінету. Рендалл поправила кулон і рішуче попрямувала до дверей. Двері самі розчинилися, щойно вона наблизилась, і за ними постала найдивніша картина з тих, які Рен будь-коли бачила в кабінеті Аматерасу: там танцювала Адіті.

Руки, обвішані браслетами, злітали в повітря, наче переплітали там невидимі нитки, а босі ноги вправно відбивали ритм, ледь торкаючись підлоги. Здавалось, що музика сама підлаштовувалась під танець — то зривалася вгору, то завмирала, то плавно-плавно розгойдувалась у дрімотній тиші. Промені сонця навскіс перетинали кабінет, наче і їх Адіті перебирала пальцями. Очі її були заплющені, за спиною раз по раз злітали в повітря важкі коси.

— Завершуй! — голос Аматерасу розвіяв магію. Зірка зупинилась і церемонно вклонилася.

Тут Рен помітила і директорку у кріслі віддалік, і Нікту, яка читала щось, сидячи на підвіконні. Одногрупниця не виявляла ні найменшого інтересу до танцю.

— Результати цілком пристойні, — Аматерасу схвально кивнула, розглядаючи щось видиме тільки їй. — Ще трохи не стає гармонії між переходами — та це ви відпрацюєте з Одіном. А взагалі, мені ваш підхід сподобався. Доброго ранку, Савітрі!

— О, вітаю! — Адіті підійшла-підбігла до неї і зацікавлено окинула поглядом з ніг до голови.

— Ти гарно танцюєш, — пробурмотіла Рен, котра вперше опинилася лицем до лиця з найкращою студенткою.

— Дякую. Я лише переймаю в директорки вміння налаштовувати гармонію довкола нас, — розпашіла від танцю, Адіті здавалася ще красивішою. — Я — Адіті Агні. А тебе вже знаю. Ти врятувала Нікту Ромі!

— Я теж тебе знаю, — Рен не знайшла нічого кращого у відповідь. — Тобто —

усі ]]> тебе знають. Ти ж Зірка.

— Агні, можете йти. На сьогодні досить, — перервала їхню розмову Аматерасу. — А тепер, Савітрі, ходіть сюди.

Рен наблизилася до директорки і замислилася, о котрій годині та зазвичай прокидається, що встигає зробити складну зачіску, завжди прикрашену морем шпильок.

— Ви, Савітрі, талановита мрієроста. Ніч балу довела нам це, — усміхнулася Аматерасу. — Довгої передмови не буде: хочу, щоб ви розвинули свої