Ерік Ларсон - Диявол у Білому місті

він дійсно глибоко цим переймається, що він не може дати їм нової інформації, щоб полегшити страждання батьків. Якби він щось почув про тих жінок, то одразу повідомив би детективів. Прощаючись, він тиснув руку кожному детективові та говорив, мовляв, якщо робота приведе вас знову до Інґлвуда, то ласкаво прошу знову до мого дому. Голмс і детективи прощалися так душевно, немовби все життя знали одне одного.

На той час — у березні 1893 року — найбільшою незручністю для Голмса був брак допомоги. Йому була потрібна нова секретарка. Жінок, які шукали роботу, не бракувало, адже завдяки майбутній виставці їх прибуло до Чикаго безліч. У поблизькому педагогічному училищі, наприклад, кількість претенденток на роботу викладача для майбутніх учителів, подейкували, зросла в кілька разів. Фокус полягав радше в тому, щоб знайти правильну жінку. Кандидатка мала певною мірою володіти стенографією і машинописом, але найбільше він шукав те, що відчував дуже тонко: звабливу суміш самотності, слабкості й бідності. Джек-Різник знайшов цю якість у злиденних повіях на Вайтчейпелі; Голмс — у приїжджих дівчатах, свіжих, чистих юних створіннях, які отримали свободу вперше в історії, але не знали, що це означає і з якими ризиками пов’язане. Він жадав володіти, владарювати; його захоплювало передчуття — повільний шлях до любові, потім життя, і нарешті — внутрішні таємниці. Остаточна утилізація матеріалу — то була просто дрібниця, розвага. Те, що він знайшов вигідний і ефективний спосіб такої утилізації, — це було просто свідчення його влади.

У березні доля зробила йому чудовий подарунок. Дівчину звали Мінні Р. Вільямс. Він зустрів її за кілька років до того в Бостоні й навіть тоді міркував про те, щоб придбати її собі, але відстань була завелика, та й час незручний. Тепер вона переїхала до Чикаго. Голмс гадав, що частково це відбулося через нього.

На той час їй виповнилося двадцять п’ять років. На відміну його попередніх обраниць, вона мала доволі пересічну зовнішність, була повненька, при невеликому зрості важила приблизно 63–67 кілограмів. У неї був чоловічий ніс, широкі густі брови й дуже коротка шия. Вираз обличчя в неї був лагідний, щоки круглі — «личко, як у немовляти», за словами одного зі свідків. «З обличчя складалося враження, що вона мало що розуміє», — додавала ця людина.

У Бостоні, однак, Голмс виявив, що вона має деякі інші переваги.

Мінні Вільямс народилася в штаті Міссісіпі. Вона та її молодша сестра Анна осиротіли дуже рано, і їх віддали на виховання різним дядькам. Опікуном Анни став превелебний доктор В. Блек із Джексона (штат Міссісіпі), редактор методистського часопису «Християнський адвокат». Мінні поїхала до Техасу, де її опікуном став її інший дядько — успішний діловий чоловік. Він ставився до племінниці дуже гарно й у1886 році допоміг їй вступити до бостонської Академії красномовства. Під час її трирічного курсу навчання він помер і залишив їй спадщину, приблизно 50—100 тисяч доларів (за курсом ХХІ століття — 1,5–3 мільйони доларів).

Тим часом Анна стала вчителькою в школі. Вона працювала в Мідлотіані (штат Техас) у тамтешній академії.

Коли Голмс зустрів Мінні, він був у діловій поїздці під іменем Генрі Ґордон і опинився в гостях однієї з найповажніших родин Бостона. У різні способи Голмс довідався про спадщину Мінні та про те, що більшу частину цієї спадщини становила нерухомість посеред Форт-Ворта (штат Техас).

Голмс затримався в Бостоні. Мінні називала його Гаррі. Він водив її в театр і на концерти, купував їй квіти, книжки й солодощі. Закрутити їй голову було жалюгідно просто. Щоразу, коли він їй казав, що має повертатися до Чикаго, вона дуже мило засмучувалася, просто була у відчаї. Протягом 1889 року він регулярно навідувався до Бостона й завжди втягував Мінні у вихор вистав і ресторанів, хоча насправді з нетерпінням очікував свого від’їзду, щоб побачити, як вона вся палає бажанням не відпускати його.

За якийсь час, щоправда, ця гра його втомила. Відстань була завелика, стриманість Мінні — занадто серйозна. Він став рідше навідуватися до Бостона, хоча й далі відповідав на її листи з палкістю закоханого.

Відсутність Голмса розбивала серце Мінні. Вона закохалася. Його приїзди захоплювали її, а від’їзди вбивали. Вона була в роздумах: схоже, він до неї залицяється, навіть пропонує їй кинути навчання і втекти з ним до Чикаго, але тепер він далеко, а листи надходять так рідко. Вона б радо залишила Бостон, коли б ішлося про заміжжя, а не на тих ризикованих умовах, які він їй пропонував. Він би став їй чудовим чоловіком. Він був такий ніжний, якими рідко бувають чоловіки, і він гарно вів свою справу. Вона скучала за його теплотою й уважністю.

Невдовзі листи перестали надходити.

Закінчивши свою академію, Мінні переїхала в Денвер, де спробувала влаштувати свою театральну компанію, в процесі цього втративши 15 000 доларів. Вона й далі мріяла про Гаррі Ґордона. Її компанія прогоряла, і дівчина згадувала загадкового чоловіка дедалі частіше. Мріяла вона й про Чикаго, місто, яке, здається, було в усіх на вустах і куди, здається, всі переїжджали. А разом із Гаррі та Всесвітньою виставкою на порозі це місто притягувало її, немов магніт.

Вона переїхала до Чикаго в лютому 1893 року і стала працювати стенографісткою в юридичній фірмі. Вона написала Гаррі, повідомивши про свій приїзд.

Гаррі Ґордон практично одразу прийшов до неї і привітався зі сльозами на очах. Він був такий ніжний і душевний. Немовби й не було розлуки. Він покликав її до себе працювати особистою стенографісткою. Вони б могли бачитися щодня, не переймаючись втручанням хазяйки, в якої жила Мінні та яка наглядала за дівчиною, мов рідна мати.

Така перспектива захопила її. Гаррі ще ні словом не обмовився про шлюб, але вона