Анна Мінаєва - Місто трьох королів, Анна Мінаєва

Я з замиранням серця спостерігала за тим, як він наближається. Роздивлялася прикрашене срібною ниткою темне-синє вбрання, роздивлялася чоботи. Все що завгодно, щоб не дивитися йому у вічі.

— Емілі, — він зупинився поряд з лавою, на якій я сиділа.

— Крістіане, — відгукнулася я і нарешті поглянула на нього. — Мені шкода.

— Я так розумію, це не ваше рішення, — він легко посміхнувся і без запрошення сів поруч. 

— Я б нізащо не продала своїх коней, — пробурмотіла я. — Та я ще збираюся завадити батьку.

— Не варто, — лорд Шерве відкинувся на різну спинку і підняв очі до зелених крон дерев. — Нехай продасть ваших коней. Мені.

— Що? — я здивовано поглянула на чоловіка, який запропонував зараз щось дивне.

— А я знову подарую їх вам, — на його щоках з’явилися ті самі ямочки, від яких в мене подих перехоплювало. — Можемо їх поки поставити у моїх стайнях, щоб в нього більше не виникло причини продавати їх. Що скажете?

— Крістіане…

Це все, що я змогла видихнути. А він… він чомусь скривився від того, як я до нього звернулася.

— Я не знаю, що відбувається у вашій родині, леді Браер, — він встав і подав мені руку, — і мені не треба цього знати. Я допоможу вам, бо продавати коней… це найгірший вчинок.

— Ви не в образі? — я прийняла його руку, відчувши пальцями тепло чужої долоні. — Адже один з тих коней — ваш подарунок.

— Це не ваше рішення, тому ні, — він знову легко посміхнувся. — Ходімо, скоро почнуться торги. Нам треба не запізнитися.

Не цього я очікувала від цього дня. Я власноруч збиралася рятувати своїх коней від батька. Але зараз… я навіть не могла зрозуміти, як реагувати на раптову допомогу і цю доброту.