Тамара Крюкова - Гордівниця Злата

дорогою, тому що не можна противитися натовпу, отруєному злістю. Злату охопив підсвідомий страх, вона відчувала, що зараз має відбутися щось непоправне й жахливе. І тут вона побачила Вегу. Закривавлену й розшарпану, подругу списами підштовхували до ганебного стовпа.

«Смерть — зрада! Смерть — зрада!» — усе голосніше скандував натовп. Злата відчайдушно й люто кинулася крізь людський потік. Вона повинна пробитися до подруги. Тут якась помилка. Вега не могла стати зрадницею.

Зробивши останній ривок, Злата опинилася в першому ряду. Тепер вона побачила, що поруч з Вегою до ганебного стовпа прикували красивого, ставного юнака. Кров і бруд змішалися на його обличчі, але в погляді не було і тіні страху.

Коли на подіум зійшла цариця амазонок, і юрба на площі змовкла. Усі чекали суду. У дзвінкій тиші цариця звернулася до юнака.

— Як звуть тебе, нечестивцю, що насмілився викрасти нашу сестру?

— Альгаїр, — промовив юнак. — Ваша сестра ні в чому не винна. Я силою повів її.

Цариця звернула погляд до Веги.

— Я завжди говорила, що ти занадто м’яка і добром це не скінчиться. Але якщо він примусив тебе піти, ти можеш спокутувати свою провину, — процідила вона крізь зуби.

— О, велика царице! Альтаїр збрехав. Він не змушував мене піти з міста і ні в чому не винен. Я сама втекла з ним.

По площі пронісся гомін здивування, змішаного зі страхом.

— Навіщо?! — гнівно вигукнула цариця.

— Я люблю його.

— Не слухайте її, вона обдурює вас. Я змусив її піти зі мною, — закричав Альтаїр, намагаючись зірвати ланцюги.

— Ти брешеш, але чому? — цариця зміряла юнака крижаним поглядом, повним ненависті.

— Тому що я кохаю її більше за життя, — промовив Альтаїр.

Амазонки мовчки дивилися на юнака, готового віддати життя за їхню подругу, і в душах войовничих дів боролися суперечливі почуття. Цариця зрозуміла: треба терміново приймати рішення, інакше бойовий дух амазонок буде зломлений.

— Стратити! Смерть обом! — наче розлютований звір заревіла правителька.

— Стійте! — Злата безстрашно вибігла до ганебного стовпа й стала між засудженими та царицею, немов намагаючись захистити їх своїм тілом. — Прошу вас, будьте милосердні. Відпустіть їх. Вони нікому не заподіяли зла. Вони підуть і більше ніколи не повернуться в це місто.

— Стратити! — безжалісно відрубала цариця.

Злата опустилася на коліна.

— Прошу вас! Адже полонених можна викупити. Я готова заплатити за їхню свободу.

— Тобі нічим платити. Усе, що ти маєш, ти одержала від нас, — злобливо посміхнулася Аристея, яка стояла поруч.

Злата підвелася й підняла високо над головою руку з обручкою. Діамант спалахнув у світлі смолоскипів іскристими вогнями.

— У мене є перстень. Я віддам його вам.

Якийсь час цариця мовчала, а потім промовила:

— Я приймаю твій викуп. Сповіщаю, що нині, сьомого числа, сьомого місяця я дарую життя й волю Везі й Альтаїру…

— О, дякую вам! — вигукнула Злата, але цариця перервала її.

— Почекай, я ще не закінчила. Їхній злочин занадто великий, і тому відтепер вони вічно будуть у розлуці. Лише один раз на рік, сьомого липня, їм дозволено буде зустрітися на небосхилі.

Остання звістка засмутила Злату, але все-таки закохані могли бути щасливі хоча б раз на рік. Злата з легкістю зняла перстень, начебто він і не тримався на пальці, і відразу забула про те, що колись кохала.

Вегу й Альтаїра звільнили від кайданів. Зі сльозами на очах Вега кинулася до Злати.

— Дякую тобі, моя мила сестро.

Злата заговорила, і юна амазонка не впізнала своєї подруги. Перед нею була не весела й ласкава дівчина, а пихата й холодна гордівниця.

— Не варто подяки. Ми були подругами, і я повинна була допомогти тобі виплутатися з цієї історії. Навіщо тобі це знадобилося? Заради чого ти втратила все?

— Я кохаю його. Чи тобі не знати, що значить справжнє кохання! — захоплено вигукнула Вега.

— На щастя, я далека від подібних дурниць. Любов, страждання, зітхання — ні, ця маячня не для мене, — промовила Злата крижаним тоном.

Здивовані Вега й Альтаїр відійшли, але незабаром вони забули про все, крім свого кохання, тому що назавтра вони повинні були розійтися на різні боки. У ті ночі, коли з Землі видно Альтаїр, не видно Веги, а коли на небокраї з’являється Вега, зникає Альтаїр.

І тільки сьомого липня обидві зірки сяють разом, нагадуючи про своє кохання.

Злата повернулася, щоб піти до себе в келію, як раптом дорогу їй заступила Аристея.

— Велика царице! Ця смертна ніколи не стане однією з нас. Вона теж не може залишатися тут. Нехай іде слідом за Вегою. Це вона вплинула на нашу сестру, —