Євгеній Петрович Федоровський - «Штурмфогель» без свастики

ініціативу, ввігнавши в землю під Орлом, Курськом, Бєлгородом та Харковом понад 3500 літаків ворога.

«З 1943 року, — писав згодом німецький генерал К. Тіппельскірх, — уже ніякими засобами неможливо було ліквідувати цілковите панування авіації противника в повітряному просторі над районами бойових дій».

Ішов червень 1943 року. Відкриття Другого фронту затягувалось.

«Армія росіян здатна напевне розбити німецьку армію, якщо операції союзників у Європі відвернуть із Східного фронту 50 німецьких дивізій, — писав військовий оглядач газети «Франс-Америк» В. Бенуа. — До цього часу Радянський Союз провадить війну в самотності. Вимога другого фронту, котру висуває Росія, цілком виправдана. Втрати Англії не складають і 5 процентів утрат Радянського Союзу, а втрати Сполучених Штатів складають заледве один процент радянських утрат».

Скориставшися із сприятливої ситуації у Європі, Гітлер віддав наказ ліквідувати Орловсько-Курський виступ і захопити Москву з півдня.

Втративши будь-які перспективи добитися перелому у війні з допомогою звичайної зброї, гітлерівці форсували роботи над «чудо-зброєю» — ракетами «Фергельтундсвафе» («Зброя відплати»), відомими як «Фау-1» і «Фау-2», над багатоцілевими літаками з турбореактивними двигунами Хе-172 «Фолькс'ягер» («Народний винищувач») і Ме-262 «Штурмфогель» («Альбатрос»).

1

Зейц прокинувся дуже рано з важким головним болем. Нило тіло. Нічна сорочка прилипла до тіла. Він перевернувся на другий бік і застогнав — рух викликав нестерпний біль. Тремтячими руками він витяг із тумбочки пляшку коньяку й сьорбнув великий ковток. «Що ж страшного скоїлося вчора?» Зейц сів на ліжко й довго дивився в одну точку посоловілими очима. «Ах так!.. Піхт і Март…»

Задзвонив телефон. Зейц хотів був не брати трубки, але ще довший і вимогливіший дзвінок примусив його відповісти. Говорив оберштурмбанфюрер Вагнер:

— Зейц? Якого дідька ви мовчали вночі? Слухайте важливу новину. До Лехфельда сьогодні вилітає Герман Герінг. Він вирішив подивитись на ваш чудо-винищувач. Організовуйте негайно охорону. Звичайно, його супроводжуватимуть свої хлопці з «Форшунгсамту» та особистої охорони. Але й нам слід подбати про безпеку рейхсмаршала.

— Зрозуміло, — глухо обізвався Зейц і, розтираючи лоба, запитав — Які будуть накази щодо Хопфіца?

Вагнер помовчав:

— Хай поки що працює. Але ви не випускайте його з рук і пильнуйте, щоб його не висмикнув у вас з-під носа Коссовські…

— А що, той теж виїхав до нас?

— Ще вчора.

Зейц поклав трубку й скривився, неначе від зубного болю. Все поверталося проти нього. Світ почорнів. Піхт — це Март, російський агент. Тепер Зейц був упевнений в цьому. Та коли Піхта буде викрито, він потягне за собою і його, Зейца. Може, їм обом доведеться разом теліпатися на одній шибениці. Коссовські?.. О, Коссовські, як завжди, вийде сухий із води і припише ліквідацію Марта собі… Він розповість і про Штейнерта, й про ті гроші в швейцарському банку, що, як уважав Зейц, він чесно заробив, одержуючи з Німеччини вантажі з продуктами та обмінюючи їх на валюту й коштовності. Голодні аристократи в обозах Франко в той час не дуже торгувалися.

Але привласнювати проценти — не гідно честі офіцера СС. І його ж колеги, жадібні, заздрісні, із задоволенням запроторять відступника за грати, пошлють на смерть: «Інтереси рейху понад усе». Навіть коли просто конфіскують вклад і розжалують його, все одно це буде рівноцінно самогубству. І те, що він спіймає Марта, не врятує. А тут іще Герінг… Треба ставити на ноги всю охорону, клопотатись, бігати. На одну думку, що зараз, коли розламується на частини голова, треба вставати, їхати на аеродром, Зейца знову кидало в жар.

Хитаючись, він підійшов до столу, хотів написати про Піхта, але пальці тряслись, ручка вислизала з рук. Він зіжмакав папір, витяг із кобури пістолет і заглянув у чорний отвір дула…

— Ні, ні! — закричав Зейц, відмахуючись.

Тоді він дістав з аптечки велику коробку люміналу, висипав таблетки на долоню і став ковтати їх одну за одною.

В нього ще вистачило сили викинути коробку у вбиральню, дістатися до постелі. Дивний, солодкуватий присмак прийшов із шлунка. Зейц відчув, що він утрачає вагу і в нього зупиняється серце. Він поринав у сон без болю й страху, а хвиля блаженної легкості почала його огортати від голови до ніг. Зненацька в очах спалахнуло якесь шалено біле світло й довго ще металося в мертвіючій свідомості.

2

Повідомлення про прибуття Герінга викликало переполох в Аугсбургу й Лехфельді. Мессершмітт сам примчав на випробний аеродром і наказав готувати «Штурмфогель» до польоту. Гехорсманові на допомогу додали групу інженерів з інших машин. До півдня вдалося зібрати новий двигун і встановити його в моторну гондолу. Мессершмітт викликав Вайдемана:

— Пане майоре. В цьому польоті вам треба показати все…

Коссовські, одержавши телеграму про Герінга, поїхав до Зейца, але двері його квартири виявилися зачиненими. Тоді він поїхав на аеродром.

— Я сам дивуюся, що пана оберштурмфюрера досі нема на місці: він відзначається винятковою пунктуальністю, — у відповідь на запитання Коссовські сказав начальник аеродромної охорони лейтенант Мацкі.

— Може, він захворів і не відчиняє?

— Дозвольте мені поїхати до нього на квартиру, — запропонував Мацкі.

— Їдьмо разом.

Квартира, як і раніше, була замкнена… — Тут щось не так.

— Давайте, Мацкі, виламаємо двері.

Коли Мацкі зірвав замок і Коссовські першим пройшов у кабінет Зейца, він відчув гострий дух коньяку. Зейц нерухомо лежав на ліжку. Коссовські гидливо почав розштовхувати його — Зейц не рухався. Коссовські схопив його руку, намагаючись намацати пульс, — пульсу не було.

Коссовські зблід.

— Швидку допомогу, негайно! — тихо промовив він, відчуваючи, як слабіють ноги. — І ось іще що, Мацкі, — зупинив він лейтенанта. — Поки що про це ніхто не повинен знати. Ніхто!

Коссовські тепер остаточно збагнув, що зашморг затягнувся і на його шиї. Треба будь-якою ціною самому знищити Піхта. Тихо й обережно. «Мертві не говорять», — згадав він слова Зейца, сказані тоді, в нещасній Іспанії. А перед пострілом сказати в обличчя Піхту, що той програв! Надто довго він полював за ним, Мартом, щоб не зазнати насолоди всією суттю своєю, побачивши в очах у ворога тваринний страх перед неминучим кінцем.

… Транспортний літак Ю-52, пофарбований сріблястою фарбою, м'яко доторкнувся до аеродрому. Мессершмітт, Зандлер, вищі службовці фірми виструнчилися біля трапу, накритого бордовим килимом. В отворі розчинених дверцят з'явилась гладка постать рейхсмаршала в бежевому мундирі з трьома орденськими стрічками. Відсапуючись, Герінг зійшов по трапу й сунув руку Мессершміттові, втупившись у нього немигтючим олив'яним поглядом.

— Дуже радий зустрітися з вами, Віллі, — сказав він надтріснутим, хриплуватим голосом, розтягуючи тонкий, жаб'ячий рот у посмішці. — Показуйте-бо ваш феномен.

Мессершмітт махнув Вайдеманові.

— Дозвольте представити головного випробувача, —