Гжендович - Відтепер я – твій меч, Гжендович

працювати почне, — відмахнувся жрець, продовжуючи виводити хитромудрі руни листа.

- Я вам випадково не заважаю? — вкрадливо-п'яно поцікавився імператор, трохи засмучений від нахабства цих двох.

— Ні, не заважаєш, пий своє вино, — знизав плечима Кирит, наче дитину відпускав гуляти парком, мовляв, не турбуєш, йди собі.

Розділ тридцять другий

— Ні, я не мстивий, але є вчинки, яких не прощаю.

— Але невже сам завжди чиниш так, що ніхто не захоче мститись?

- Від чого ж? Нехай хочуть, хай приходять. Нехай спробують.

Степу, рік 2583

Зелик обвів затуманеним поглядом спальню. Господар замку, князь Схаліт визначив високопоставленого гостя відпочивати після п'яного застілля. Як не намагався розсипатися в люб'язностях Схаліт, але від уважного погляду досвідченого розвідника, пропаленого шпигуна, що прибув із ревізією, не вислизнуло, що від государя ховають і врожай, і воїнів. Зелик звично посміхався, вдавав, що нічого не помічає, що все гаразд, дивувався привітності господаря і слухав скарги про те, наскільки убогі виявилися нові землі, чи то колишні. Нехай менше, але рідніше, і балували врожаєм.

— Ага, звичайно, пшениця, вона краще росте на гірських схилах, на камінні, а аж ніяк не на жирному чорноземі, — бурчав під ніс володарів степів, несхвально киваючи на те, що від комор його відводили майстерно. А якщо й показували, то напівпорожні. Можна подумати, що посуха була цього літа, а не минулого. От тільки Зелик не був би собою, якби не розв'язав кілька мов, що розповіли про те, що має Схаліт і комори таємні, і гарнізон він ховає. Виходить, дурить не тільки намісника провінції, а й государя. Адже війна, кожен воїн на рахунку. А наливає знатно, сподівається, що мозок Зеліка затьмариться, той не помітить, що як. Давно вже не хлопчик, голова розвідки не любив, коли його недооцінювали. Зараз зварю не розв'яже, ось тільки не втекти Схаліту від відповіді. І стародавній рід із усіма регаліями не врятує.

Рано-вранці, коли ще сутінки не відступили, поступившись місцем сонячним променям, Зелик вирушив з роз'їздом по вказаному донощиками шляху, сподіваючись заарештувати і конфіскувати заховане зерно. Щодо гарнізону він пізніше розбереться. Дивишся, налякає князька, той і упокориться, сам воїнів відправить на допомогу королю. Невеликий і провина, але безкарним залишати не можна. Не перший уже такий попався. Саме через цих князів і залишався Зелик у степах, хоч душа горіла, рвалася туди, де фронт, де пан не спить над картами, щомиті вивіряючи кожен крок. І переможе, нехай настільки неможливо велика армія імперії. Князь вірив у свого правителя. Знав - Садар не віддасть Сідерим Максуру.

Невеликий роз'їзд наблизився до балки, через яку пролягав шлях до комори. Кінь князя нервово запрядав вухами, Зелик насторожився, прислухаючись. Перша стріла просвистіла, розрізаючи повітря, і вірна охорона миттєво оточила пана, оголивши мечі, готуючись захищати князя. Слідом за першою стрілою пішов цілий місто тих, що горять, смертоносних. Коні злякалися, понесли, але виявилися одразу зупинені твердою рукою вершників. Зойк. Перший воїн упав, схопившись за горло. Стріляли влучно, цілилися у незахищені місця. Шестеро, ні, вже п'ятеро проти… скільки? Зелик крутив головою на всі боки, намагаючись зрозуміти, звідки йде напад. Здавалося, з усіх боків одразу. Спроба зрушити, пустити коня в галоп, миттєво відкриє спину. Залишається лише намагатися блокувати стріли, що не так просто.

Впав третій. На трьох решти вийшли тіні. Сірі, ледь помітні в туманних сутінках осінньої балки.

— Мадереку, ну треба ж, — сплюнув Зелик, зриваючись з місця на ворога. Звичайно ж, він дізнався про ассасинів Мадри. Адже й сам готувався стати воїном імперії колись і добре пам'ятав, як виглядають ці елітні війська, які підкоряються лише імператору. - Краєм! Біжи! Не чекай на нас, скажи Садару, Мадерек пішов на замах, нехай посилить охорону, — вигукнув князь, кидаючись на вбивць, розчищаючи шлях підлеглому. Він втече, повинен втекти, життя короля понад усе. Вже неважливо, чи зрадив сам Схаліт або навушники, які "порадили" пошукати комору тут. Тепер значення має лише те, чи одержить правитель повідомлення. Зелик чудово розумів, що йому не впоратися із цими десятьма вбивцями. Але спішився, став спиною до спини з охоронцем, що залишився, і пішов тараном, розчищаючи шлях Країму, готуючись продати власне життя якомога дорожче.

Сутичка вийшла короткою і запеклою. Занадто нерівні сили. І все ж таки Зеліку вдалося допомогти Країму втекти. Пішим ассасинам не наздогнати за вершником. Якими б швидкими вони не були, наскільки б хитрі й гарні в бою. Князь бився як божевільний, він поклав трьох, коли його напарник упав. Зелик був поранений, утомленим і з похмілля. Цього виявилося достатньо, щоб убивці, що навалилися скопом, досягли мети.

Мадерек, рік 2583

— Якщо вірити повідомленням, то Садар зібрав чимале військо. Що будеш робити? — Кирит міцно окупував свій стілець останніми тижнями. Здавалося, він отримує особливу насолоду, критикуючи кожен крок імператора. Однак той у які віки не відреагував, продовжуючи самовдоволено посміхатися.

- І що з того? Вони тепер сліпі як кошенята, залишившись без розвідки, — парирував випад жерця Максур.

— Що значить залишилися без розвідки? Наскільки мені відомо, всіх пташенят Зеліка неможливо знищити одним ударом. Що ти накоїв? — Кирит навіть підвівся, свердлячи правителя колючим поглядом.

— Та мені й нема чого шукати всіх. Я обезголовив їх. Сьогодні прийшло повідомлення, що якогось князя Зеліка вбито. І що ж вони тепер робитимуть без свого голови? - Ситуація явно забавляла імператора. Він навіть не зрозумів, чому Кирит раптово здійнявся, в мить виявився поруч і зовсім не старечою хваткою згріб правителя за грудки.

— Що ти наробив, дурне?! Що ти накоїв?! Ти розумієш, що зараз почнеться? Не можна посилати вбивць і нищити перших осіб імператора держави!

— Але хіба твій улюбленець не вирізав усю королівську родину Ґідера? — Максур безуспішно намагався вивільнитися з чіпких пальців.

- Так, вирізав. Усю! І не залишилося месників! — Кирит кричав, уперше зірвавшись по-справжньому.

— І хто мені помститься? Що вони зможуть? — спробував виправдатися імператор, який розгубився від такого натиску.

- Дурень! Тобі за Зеліка мститиме весь Сидерим із Садаром на чолі! Розвідка? Ха! Вона лишилася. Невже ти справді такий недалекий мозком, що не здогадуєшся — Зелик побудував стійку систему, створив непорушну мережу? Він має наступник. І ти їх розлютив!

- Та що він зможе, це тхір-Садар?

— Хорек? Ну ні, ти зробив саму непоправну дурість - ти його розбудив. Пам'ятай моє слово, більше немає тхора. Прокинувся гірський лев. Він менший ніж пустельний, але тому швидше і зліший. І тому — небезпечніший і сильніший. Ти прирік Мадерек на загибель!

— Остигни, святоша, йому не впоратися з моєю армією, — імператор все ж таки вивільнився з рук жерця. Точніше, той сам відпустив, звалившись на стілець і втупившись невидячим поглядом перед собою.

— Зжере і не подавиться, — приречено промовив