Петро Михайлович Лущик - Ратники князя Лева

Неждан хотів сказати «брехати», але слушно вирішив, що й «обманювати» образить Руерга. Він не помилився. В голосі намісника з’явилися залізні нотки.

— Ваше знання латини не дає вам ніякого права говорити такі неприпустимі речі! Прошу врахувати, що я, людина благородного походження, можу викликати на бій за образу лише кривдника такого ж походження. Ніщо не заборонить мені зробити це з вами. Я не потерплю образи!

Неждан спокійно його вислухав.

— Ми можемо поговорити без емоцій? — запитав він.

— Можемо, якщо ви вибачитесь переді мною.

— Спробую пояснити причину, через яку я вас, як вам здається, образив. Але повторюю: дайте слово спочатку подумати, а потім уже вихоплювати меча, щоб покарати нахабу. Тобто мене.

— Отож — слухаю вас!

— От і чудово! При першій зустрічі ви розповіли Тугару неймовірну історію про причину своєї появи на Русі. Я не переповідатиму всі її епізоди.

— Ви мені не вірите? — уже спокійно запитав Руерг.

— Не віримо. І ось чому. Ми з вами недаремно зупинилися на цьому полі. Чотирнадцять років тому ось на цьому місці від меча асасина Ібрагіма, він же Боніфацій, загинув наш учитель, командор ордену бідних лицарів Христа і Храму Гійом де Пардо.

Руерг мимоволі потягнувся до меча, але одразу ж опустив руку. Почути таке від місцевих жителів тут, так далеко від цивілізованих (як він вважав) земель, було майже неможливо, і Руергу здалося, що ще йому привиділося. Він навіть хитнув головою.

— Крім того, ви не сказали братові, що належите до ордену Святого Іоанна Єрусалимського і, за нашими припущеннями, зараз повинні готуватися до відбиття можливого штурму Акри військами султана... — Неждан замовк, згадуючи ім’я.

— Бейбарса, — підказав Тугар.

— Бейбарса, — повторив Неждан. — І крім того, ми знаємо, що у Гійома ніколи не було прийомного брата, що його батько пережив його матір, а не помер раніше за неї, як ви розповіли Тугару.

— Едуард Бомон розповідав про вас як про чесну людину, — вставив своє Тугар. — Адже саме ви попередили де Пардо про небезпеку, що її таїв у собі новонавернений християнин Боніфацій! Невже він помилився?

Карл Руерг здивовано вгледівся в Тугара. Русич знав таке, про що він сам уже давно забув. Безумовно, з Тугаром уже зводила його доля. От тільки де? Той знає Бомона, а з ним Руерг зустрічався двічі. Уперше це сталося поблизу єгипетської Деметри, але це було давно, і Тугарові тоді було мало років. Удруге він зустрівся в Акрі одразу після прибуття того у місто. Руерг насупив брови. Він згадав юнака, що стояв осторонь і чекав закінчення їхньої з Бомоном розмови. Тоді Руерг не звернув на нього уваги.

— Акра, дванадцять років тому? — уточнив він.

Тугар кивнув головою.

— Бачу, що згадали.

— І що далі? — спокійно запитав Руерг.

Йому одразу стало спокійно на душі і майже байдуже. Він був чомусь певен, що брати нічого підступного не замишляють. Хоча б тому, що він не тільки госпітальєр, але й намісник самого Ногая. А з ханом русичі не стануть псувати відносини навіть через неприязнь до нього.

— Нас цікавить мета вашої появи тут, — знову озвався Неждан. — Погодьтеся — розповідь про те, що ви дали обітницю матері Гійома відвідати його могилу, — після сказаного нами, — звучить непереконливо.

Руерг мовчав, роздумуючи, що відповісти цьому хитрому русичу, але тут озвався Тугар.

— Щоб ви знову не стали вигадувати якусь історію, а ми не ловили вас на обмані, насмілюся припустити, що мета вашої появи тут така ж, як і моя, — сказав Тугар.

— Що ви маєте на увазі? — здивувався Руерг. Він відчув, як у нього поволі холонуть ступні.

— Вас цікавить скарб, який охороняє Гійом де Пардо, — пояснив Неждан. — Камінці з нагрудника первосвященика Аарона.

Тут Руерг відчув, що від нього втікає земля. Він схопився за руків’я меча, неначе це могло його врятувати.

— Cip, ми вам не заподіємо шкоди, — заспокоїв Тугар, назвавши госпітальєра його титулом.

— Ми хочемо, щоб ви зрозуміли нас правильно: скарб Гійома має залишитися там, де його поховали, — сказав Неждан, при цьому скосивши погляд на брата. Той нічим не видав себе. — Не думаю, що ви, достойний лицар, опуститесь до рівня звичайного розбійника-розкрадача могил.

Замість відповіді Карл Руерг зіскочив з коня. Йому здалося, що на землі йому буде безпечніше. Спішився і Неждан. Тугар продовжував сидіти на коні.

— І що ви зробите зі мною? — спокійно запитав Руерг.

Неждан здивовано підняв брови:

— З вами? Нічого. Ви — намісник хана Ногая, з яким наш король уклав угоду. Ми і далі будемо пильнувати за порядком в Бакоті. І вже не ображайтесь, але я зроблю все від мене можливе, щоб ви не посміли осквернити могилу мого вчителя.

— Ви не хочете забрати собі пектораль? — поцікавився Руерг.

— Навіщо?

— Це визначна реліквія, яка може принести світло