І. С. Нечуй-Левицький - Хмари

промовила Галя, дивлячись на стіл і з останніми словами ледве підвівши очі на Радюка.

- Добре, привезу, доконечне привезу! Я таки й думав ва вас, щоб наділить вас найновішими книжками. Треба розкидать по хуторах книжки, бо книжки дуже добра річ.

- Ой, як би я подякувала вам за те! Але ви незабаром поїдете до Києва? Я не встигну, може, й прочитать.

В Галиному голосі задзвенів легесенький смуток. Молоді заїжджі паничі з городів дуже розважали молодих хуторянок і часто були причиною сліз і кохання не для одної хуторянки після свого виїзду.

- В мене є такі книжки, що я можу зоставить вам і на зиму, аж доки приїду з Києва вдруге.

Галині груди легесенько піднялись угору; вона ледве встигла задушить в собі зітхання.

- От літом я ніколи не нуджусь, - додала Галя. - То коло хазяйства, то в садку, а найбільше коло квіток в горідчику, й нестямишся, як той час минає.

- В садочку, та ще й з піснею, - промовив Радюк, лукаво подивившись на Галю. Галя запишалась й осміхнулась; вона мала щось на думці, бо вже вгадала, що Радюк її любить.

- А чого це ви нічого не їсте? - раптом спитала їх, аж крикнула панія Висока. - А ще й за стіл сіли. Покуштуйте лиш, який смачний борщ з курятиною, Павле Антоновичу! Чи, мабуть, вам не до борщу? Еге, так?

Павло Антонович і Галя набрали трохи борщу в тарілки, одначе їли мало. Галя тільки спробувала, та й ложку поклала.

- От і погано, коли вам їсти не хочеться, - знов промовила панія Висока, не зводячи своїх маленьких сірих швидких очей з молодої пари.

- Коли ж я недавно снідала, - обізвалась Галя.

- Та й я снідала, одначе, богу прийому, їм, як бачите!

- Бо вам, Ликеріє Петрівно, вже ніщо не заважав мать добрий апетит, а молодим людям часом буває зовсім інше в думці, - промовив Масюк.

- Оце! Хіба ж я вже така стара. Що це ви, Іване Корнійовичу! Хоч небіжчик капітан і давненько вмер, одначе я ще зовсім-таки не баба.

- О, ви б ще й заміж пішли, якби хто добрий трапився, - сказав Масюк.

- Чи пішла б, чи не пішла б, це трудно вгадать.

- Але якби хто добре причепився, та ще щоб і кишені були не порожні, та й брови чорні, й голова не сива, не така, як оце в мене... - промовив Масюк.

- А певно, за сиву голову не пішла б і за такі незакручені вуса, як ваші, не пішла б, - промовила Ликерія Петрівна й зареготалась дрібненько.

Масючці, як женщині поважній і богобоящій, та річ Високої зовсім не сподобалась. Вона все сиділа мовчки й боялася за недобрий вплив Ликерії Петрівни на свою Галю.

- Викушайте ж наливочки за здоров'я наших добрих сусід і знайомих, - припрохувала хазяйка, наливаючи всім по чарці наливки, навіть своїй дочці, котра осміхнулась і одсунула од себе чарку.

- Нащо ви одсовуєте чарку? Тепер пішла така поведенція, що й дами п'ють, - промовила Ликерія Петрівна. Вона любила випити, бо привчилась у походах випивать в веселій компанії офіцерів. - Вип'ємо за здоров'я хазяїнів! - голосно, на всю світлицю гукнула Ликерія Петрівна й цокнулась своєю чаркою об чарки всіх. Галя ледве вмочила губи, осміхаючись. Ликерія Петрівна так і вихилила чарку за одним махом до дна, ще й лікоть підняла вгору по-офіцерському.

За першою чаркою пішла друга, а там і третя. Панія Висока цокалась чаркою з усіма й хилила-таки добре чарку за чаркою, аж її лице стало червоне. Зморшки на лиці трохи поховались; вона стала наче молодша й почала голосніше розмовлять та розказувати.

- Оце мені так і здається, що я на Басарабії або над Дунаєм, між веселими товаришами мого капітана. От було життя, так життя! Хоч я дотерпіла лиха в походах, але ж весело тоді жилося мені. Було коло мене офіцери, як ті бджоли коло меду! Так і припадають, так і липнуть, аж було мій капітан сердиться.

- От і признались в гріхах! - засміявся Масюк.

- Трохи сердився небіжчик, сказати правду! Але ж яка була компанія! Які були там молодці! Ой-ой-ой! Було збереться їх двадцять чоловік, а я одна між ними верчуся та як та ластівочка щебечу. А вони всі до мене: "Ликеріє Петрівно! Ликеріє Петрівно! ви душа нашого товариства; ви богиня! Без вас ми пропали б отут на степах! За здоров'я Ликерії Петрівни!" Та так і обстануть й обсядуть мене навкруги. Я туди верть, сюди верть!.. - Із тим словом Ликерія Петрівна вкинула в рот чарку наливки й разом ковтнула.

Хазяйка насупилась та все скоса поглядала на Ликерію Петрівну, а Масюк сміявся та потроху підбивав її, та все наливав наливки в її чарку.

- Ой, годі вже, Іване Корнійовичу! Що годі, то годі, бо душа міру знає. Я й забула, що я вже не на Басарабії і що вже полинули десь за синій Дунай ті давні веселі літа! Ой, дякую вам, Іване Корнійовичу! їй-богу, будеї

- Та випийте-бо, будьте ласкаві! - просили всі.

- Хіба за здоров'я оцієї молодої пари, - промовила панія Висока, показуючи на Радюка й Галю, і випила ще чарочку, але помаленьку, обсмоктуючи швидкі губи.

Всі встали з-за стола й почали хреститься до образів. Висока все озиралась на Радюка, котрий стояв аж позад усіх і не перехрестився.

- А чом ви оце не дякуєте богу, Павле Антоновичу? Перехрестіться-бо, а то бог не дасть вам щастя-долі.

- То й перехрещусь, - сказав Радюк. Подякувавши хазяїнам за обід, Ликерія промовила:

- Але таки ще подивлюсь на ваші клубки та півмітки! - і вона швиденько побігла в кімнату, а за нею пішла хазяйка з Галею.

Висока наділа окуляри і все роздивлялась та розпитувала: на скільки буде локот, і чи двадцятка буде, чи ще й тонше полотно.

- Та скиньте вже окуляри, бо нитки здадуться вам товщі й поганші! - жартував Масюк, гукаючи з світлиці. Ликерія Петрівна вийшла до світлиці.

- Чи не покурите часом? - спитав її Радюк і подав