Юрій Дмитрович Бедзік - Великий день iнкiв, Юрій Дмитрович Бедзік

й Пісарро ваш континент став центром тяжіння для мільйонів людей. Скільки хоробрих мандрівників, важачи життям, подорожувало по ваших пампасах і джунглях у пошуках знань і багатств! Не мені нагадувати вам трагічну долю полковника Фоссета, який 1926 року вирушив разом із сином у непролазні хащі по річці Шінгу і там знайшов свою смерть. А скільки експедицій було споряджено по Амазонці, Оріноко й Ріу-Негро! З далекої Європи до вас прилетіли двоє сміливих людей, про яких і досі згадують з любов’ю тубільці Еквадору, ті самі дикі “хіваро”, що зловісно прославились на весь світ ритуальними звичаями відрубування голів.

Століття минули відтоді, як перші завойовники-конкістадори висадились із своїх каравел на американській землі і в пошуках золота, мов зголоднілі пси, кинулися з мечем на тубільців. Право енкомієнди, яке іспанські гранди одержували від свого короля, — право користування землею і тими, хто проживає на ній, — чорною плямою лягло на європейців.

Період енкомієнди, період панування католицьких місіонерів не приніс корінним жителям Нового Світу нічого хорошого. “Поганою людиною”, “аборісадо” прозвали індіяни білого завойовника. Він знищив культуру інків. Запріг їх у ярмо. Він зруйнував храми мексіканських царств. Прокляття йому!

Ну, що ж, скажете ви, сеньйоре президент, новітні покоління не несуть відповідальності за прадавні діла. Меч іспанських конкістадорів лишився в музеях середньовіччя, як і меч жорстокого Торквемадо. І я погоджуюсь із вами. Нащадки не відповідають за діяння своїх пращурів. Але я запитую вас: хто дав право вам, вельмишановний сеньйоре президент, і вашим друзям, і вашим підлеглим, хто дав усім вам право успадкувати підлість і канібальство конкістадорів? Чому у вашій маленькій республіці панує все та ж жорстокість і неправда? Чому ви і ваш уряд віддали республіку на відкуп американським банкірам?

Ви і ваші закони занапастили країну.

Я знаю багатства вашої республіки. Вони незліченні. Тропічні ліси, каучукові плантації, поклади золота й алмазів, марганцю, багатющі родовища нафти могли б зробити народ вашої країни щасливим і вільним.

Але ці багатства не належать вам. Ви тільки прислужники на побігеньках у великого й жорстокого хазяїна.

Чорну кров вашої землі — нафту — висмоктує американський спрут “Креол петролеум корпорейшин”.

На алмазних розсипах хазяйнують іноземні авантюристи.

Груди вашої землі обплутані бетоном чужинських доріг.

Ваша залізна руда в Ель-Пало і Сан-Феліче наперед куплена американськими біржовиками, разом з потом і кров’ю бідних тубільців.

Ви не маєте навіть права вирощувати власний хліб і власну цукрову тростину. Коли ваш попередник, “президент з лівих”, як досі згадують його в народі, спробував завести нову систему сільськогосподарських кооперацій і бодай на краплину допомогти бідним пеонам, північний сусід вельми розгнівався. Хто ж буде купувати американський бекон і американські боби? Хто смакуватиме цукор з американських плантацій в Гаїті і Гватемалі? Чого доброго, їм забажається мати ще й свою власну нафту!

Досить було грізного окрику, і ви, сеньйоре президент, злякалися, підленько, по-заячому злякалися. І досі боїтеся ви і слухаєте побожно, чи бува не прогнівили свого хазяїна.

Зрештою, сеньйоре президент, вам і вашим друзям не так погано під благословенною опікою доброго дядька. У ваші кишені теж перепадає чимало награбованого.

Але, шановний сеньйоре президент, я хочу нагадати вам старе індіянське повір’я. Там, де люди рвуться до золота, їх карає рука злого духа Курукіра. Золото сховалось у найглибших коморах. Воно сповнилось ненависті до двоногих істот, які зробили з нього свого бога. А там, де воно виступає на поверхню планети, лихо звалюється на людські голови.

Я хочу нагадати від себе, шановний добродію: золото не любить жадоби. Злий дух Курукіра мстить жорстоко не тільки іноземцям, але й тим, хто надто віддано служить їм. Запам’ятайте це, шановний сеньйоре президент.

У вашій маленькій тропічній республіці панує рабство, жорстоке і невблаганне, безпросвітне і безнадійне. Раби потрібні власникам великих гасієнд, людям без совісті й честі, ненажерним господарям каучукових плантацій. І вони не спиняються ні перед чим, аби знайти дарові робочі руки. Вони зробили рабство своєю професією.

Про що говорить хоча б такий факт? Нещодавно власник однієї з найбільших асієнд по Верхньому Оріноко Урбако влаштував нічне полювання на тубільців. Озброєні рушницями, його слуги оточили лісове селище беззахисних індіян. Своїми смолоскипами напасники швидко підпалили хижі. За чверть години узурпатори перестріляли майже все доросле населення селища. Помилували тільки дітей та кількох молодих жінок. Бранців зв’язали попарно і привели на гасієнду свого господаря. Так “цивілізований” варвар Урбако придбав собі дарову робочу силу. Власті й пальцем не ворухнули, щоб покарати його.

Справжні володарі вашої країни — жорстокі урбако. В чині генералів і полковників вони очолюють воєнні хунти й політичні партії. В їхніх руках уся влада. Вони продають країну іноземному капіталові, зраджують народ. Болем і гнівом сповнюється моє серце, коли я згадую про те, що у вашій республіці, як ніде, трудова людина — креол, негр, індіянин, мулат — перестала вважатись за людину. Як можуть християни ігнорувати найголовніші заповіді Христові, забувати, що людина людині — не вовк, а брат. Чому гонитва за грішми витіснила з людських сердець християнську добропорядність?

Ви добре знаєте, сеньйоре міністр, що тільки у вашій країні процвітає найпідліший вид бізнесу — торгівля людськими головами. Може, вам неприємно читати ці рядки, але я прошу вас: дочитайте їх до кінця. Якщо у ваших грудях ще не зачерствіло серце, ви зрозумієте моє обурення.

Відверто кажучи, я й раніше знав, що деякі дикунські племена, виконуючи свої страхітливі ритуальні звичаї, відрубують ворогам голови і якимось особливим способом препарують їх. Я знав, що є людці, котрі заради власної наживи купують і перепродують такі голови. Але я не знав, що торгівля відрубаними головами перетворилася на свого роду фах, ремесло.

Якось у хижі вождя одного племені я, на превеликий свій подив, побачив людину в корковому шоломі й білому тропічному костюмі. Спочатку мені спало на думку, що