Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

купленими солодощами. Здавалося, Міхал анітрохи не засмутився тим, що його гроші кудись поділися. Зрештою, те, що він їх на щось розтринькував, а тоді зовсім не пам’ятав про це, було звичним явищем. Грішми він не переймався. У батьків був власний бізнес, і велося їм настільки добре, що вони ні в чому дітям не відмовляли.

— Віддаси наступного тижня, — запропонував Алекс, котрий, як і Міхал, належав до найзаможніших у класі.

Друзі вже доїдали останні шматочки, коли повз них пройшов Войтек із цілим пакунком пончиків.

— Диви! — Алекс штурхонув Міхала в бік. — Наш Казанова тягне солоденьке.

Їх наздогнав Мацек, за яким неквапно йшли Малгося з Камілою.

— Цікаво, звідки в нього бабки? — Каміла кивнула на Войтека, котрий пригощав пончиками Елізу з ІІ-Б. — У нього зазвичай грошенята не водяться.

— Ага, а тобі це відомо як одалісці з його гарему, — злісно бовкнув Мацек.

— Не була я в жодному гаремі, відчепися!

— Як це — «не була»? — Алекс удавав здивування. — А хто до нього підморгував? Ти тільки й чекаєш, доки він почне збирати на щось бабло. Побіжиш перша, заплатиш і отримаєш підтвердження, яке зберігатимеш, наче найцінніший автограф, запхнувши собі до ліфчика.

Суперечка між Алексом та Камілою робилася чимраз напруженішеною. Напевне, вони б геть розсварилися, якби Мацек не глянув на обличчя Міхала. Воно було біле мов крейда.

— Гей, що з тобою?

— Слухайте… — повільно почав Міхал. — А в класі збирали на щось гроші?

— Ти що? — заперечив Алекс. — На що збирали? Де там!

Але Міхал мовчав. У пам’яті зринуло, як на початку тижня до нього підійшов Войтек і заявив, що збирає по десятці. Міхал саме переглядав принесений Алексом комікс. Дівчатами Білий Міхал не цікавився, зате комікси просто обожнював. Тому він навіть голови не підвів з-над книжки, сягнув до кишені, витягнув зім’яту десятку й простягнув Войтекові.

Це була вже не перша десятка, яку хлопець віддав протягом двох тижнів. А якщо точніше, то відтоді, як Войтек став скарбником.

Саме зараз це йому й пригадалося. Тепер хлопець знав, куди поділися всі його кишенькові.

Алекс збирався негайно піти й натовкти пику Новачку. Каміла пообіцяла допомогти. Але Мацек із Малгосею зупинили їх.

— Ми це владнаємо.

Не минуло й п’яти хвилин, як задиханий Мацек повернувся до хлопців і Каміли, що завзято сперечалася з Алексом на тему кар єгипетських, котрі повинні спіткати Войтека.

— Новачок віддасть гроші й більше не буде скарбником. Замість нього буде Чорний Міхал. Я вже побалакав із Кінгою, вона віддасть йому свої записи. Ми про це вирішили не базікати, бо мусимо із цим шахраєм дотягнути до кінця року в одному класі.

Білий Міхал мовчав. Йому було неприємно, що його так використали. Хлопець відчував, що ніхто інший так би не вчинив. А йому самому, коли він ще сам був скарбником, узагалі таке на думку не спадало.

* * *

— Два тижні тому ви прохали мене замінити скарбника, — сказала пані Чайка, почувши, із чим до неї прийшли учні. — Через два тижні новий скарбник вас більше не влаштовує. Добре, що принаймні маєте кандидатуру. Проте я однаково нічого не розумію. Зате обіцяю, що погоджуюся на заміну скарбника востаннє.

— А якщо Чорний Міхал помре? Наприклад, від кохання до Кінги? — зареготав Алекс, задоволений власним дотепом.

— Тоді призначимо тебе, — відрубала класна керівничка. — Здається, ти й твої немудрі жартики просто невмирущі.

Привітання осені

Єва влаштовувала вечірку! На дачі! Привітання осені! Ця звістка схвилювала III-А. Славнозвісна дача знаходилася поблизу Варшави. Єва розповідала про неї, привозила фотографії, але ніхто з однокласників досі там не побував. Цього разу Євин тато запропонував поїхати усім класом. На останніх зборах він запитав батьків, як вони ставляться до того, щоб зібратися в них на дачі на перші вихідні жовтня. Назбирають грибів, влаштують вогнище та декілька конкурсів.

— Якщо не хочете, щоб діти їхали рейсовим автобусом, я замовлю туристичний, — обіцяв пан Кшиштоф, пояснюючи також, що будиночки хоча й опалюються, але ночі восени вже прохолодні, то краще усім захопити спальники, каримати й пледи.

Окрім Євиного тата й пані Чайки, з дорослих зголосилася поїхати Мацекова мама. Вона пообіцяла навіть купити ковбаски для вогнища. Від’їзд було призначено на п’ятницю, відразу після уроків, яких того дня було лише три.

* * *

Євина дача розташувалася над Бугом, у невеличкому селі поблизу Вишкова. Ділянка була справді велика, на ній стояли аж три будиночки. Один маленький, зате цегляний, і два більші, проте дерев’яні. Саме в них і мали ночувати учні. А дорослі в цегляному, однокімнатному, зате з ванною. У дерев’яних будиночках вигод не було, тому ІІІ-А довелося обмежитися вмиванням у тазику.

— Я б воліла спати з ними, — зітхнула Мацекова мама, викидаючи з рюкзака речі просто на підлогу.

Пані Чайка спохмурніла й важко зітхнула. Якби на її місці була учениця, вона б негайно зробила їй зауваження, але щоб так поводилася доросла людина?

— Добре, що вони цього не бачать, — буркнула вчителька.

«Вони» — це звичайно ІІІ-А, який зараз саме обживав дерев’яні будиночки.

Хлопці розташувалися в темнішому, що був ближче до лісу. Цей будиночок Євині батьки прозвали «підлісним», на відміну від світлішого, що був біля річки. У «річковому» розмістилися дівчата.

— Вас так тягне до молоді, бо ви не спілкуєтеся з нею щодня, — помовчавши, озвалася пані Барбара.

Обидві жінки розкладали свої речі в тісній кімнатці. Євин тато вирішив віддати їм широке подружнє ліжко, а сам влаштувався на розкладачці в