Шарль де Костер - Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

стояли, і рухливі, й нерухомі, — всі тяглися до чаш і ставали все жвавіші від кожної випитої краплини. І не було вже старих, а всі — і потворні, і прекрасні — були сповнені мужньої сили і юної життєрадісності.

І вони сміялися, галасували, співали, ганялись одне за одним по деревах, як білки, у повітрі, як птахи, самці шукали самиць і сповняли під божим небом священну заповідь природи.

І духи соків земних піднесли цареві й цариці великі чаші, повні їхнього трунку. Цар і цариця випили й поцілувались.

Тоді цар, тримаючи царицю в обіймах, вилив із своєї чаші недопитий сік на дерева, квіти, духів і вигукнув:

— Слава Життю! Слава повітрю вільному! Слава Силі!

І всі закричали:

— Слава Природі! Слава Силі!

І Уленшпігель обійняв Неле. А тоді почався танець. Танець, в якому все закрутилось, наче листя у вихорі, — дерева, рослини, комахи, метелики, небо й земля, цар і цариця, русалки, охоронці скарбів, духи води, горбаті гноми, володарі каменю, лісовики, світляки, духи зір і незліченна безліч страхітливих комах, що сплелися списами, зазубленими косами, семизубими вилами; танець запаморочливий, що сповнив собою всі простори, танець-вихровій, в якому закружляли сонце й місяць, планети й зорі, вітер і хмари.

І дуб, під яким Уленшпігель і Неле знайшли притулок, закружляв у метелиці, і Уленшпігель мовив до Неле:

— Кохана, зараз нам буде кінець.

Один із духів почув їх і побачив, що то були смертні.

— Люди між нами! — крикнув він. — Тут люди!

Він відірвав їх від дерева і кинув у загальний вир.

Уленшпігель і Неле м’яко впали на спини духів, які легко почали перекидати їх одне одному, примовляючи:

— Здрастуйте, люди! Запрошуємо до нас, хробаки земні! Кому потрібні хлопчак і дівчинка? До нас прийшли ці комашки!

Уленшпігель і Неле перелітали з рук у руки, волаючи:

— Помилуйте нас!

Але духи не слухали їх, і вони перевертались у повітрі шкереберть, крутились, як пір’їнки на зимовому вітрі, а духи все примовляли:

— Привіт вам, самчику і самичко, що танцюєте з нами!

Русалки хотіли відірвати Неле від Уленшпігеля; вони почали її бити і, може, забили б до смерті, якби цар Весни не зупинив танцю і не крикнув:

— А приведіть-но до мене оті дві блохи!

І їх розлучили. І кожна русалка, намагаючись відірвати Уленшпігеля від своєї суперниці, шепотіла йому на вухо:

— Тілю, таж за мене і вмерти не жаль!

— Я й так зараз помру, — відповідав Уленшпігель.

А гноми, духи лісів, що несли Неле, говорили їй:

— Шкода, що ти не дух, як ми, тоді ми взяли б тебе з собою.

— Майте терпіння! — відповідала їм Неле.

Нарешті вони наблизилися до царя з царицею і затремтіли, побачивши золоту сокиру й залізну корону. А цар запитав їх:

— Чого ви прийшли сюди, приблуди?

Вони не відповіли нічого.

— Я знаю тебе, відьомське поріддя, — вів далі цар, — і тебе також, вуглярський нащадку. Ви за допомогою чарів вдерлися сюди, в майстерню природи, то чому ж тепер замкнули свої дзьоби, наче каплуни, що напхалися м’якушкою?

Неле з жахом дивилася на грізного велетня. Та Уленшпігель, зібравши всю свою сміливість, відповів:

— Попіл Клаасів б’ється в мої груди. Ваша божественна величність! Смерть іде по землі фландрській і ім’ям папи косить найсильніших чоловіків, найпрекрасніших дівчат. Всі привілеї землі фландрської скасовані, всі вольності знищені, вона мре з голоду, її ткачі й сукнороби покидають країну, щоб на чужині знайти місце, де б можна було вільно працювати. Вона згине, якщо її не врятувати.

Ваші величності, я тільки нікчемний бідолаха, що прийшов на цей світ, як і кожний, жив, як міг, темний, обмежений, зовсім не доброчесний, аж ніяк не цнотливий, не вартий ні Божої, ні людської ласки. Але Сооткін, мати моя, померла від мук і горя, а Клаас, батько, вмер жахливою смертю на вогнищі, і я хочу помститися за нього, і вже раз помстився. Я хотів би також бачити щасливішою ту нещасну землю, де спочивають кості їхні. Я просив Бога послати смерть на тиранів, але він не почув мого благання. Знемігшись від скарг, я викликав вас могутніми чарами Катліни. І ось ми прийшли, я і моя тремтяча подруга, припадаємо до ніг ваших і благаємо ваші божественні величності врятувати цю нещасну країну.

Цар і цариця відповіли разом:

У війні, серед вогню,

Крок за кроком, день по дню

Шукай Сімох!

Там, де кров, де море сліз,

На руїнах, в смерті — скрізь

Знайди Сімох!

Всіх бридких, потворних, злих,

Хто країні лихо з лих, —

Спали Сімох!

Тож дивись, пильнуй і жди.

Що, не радий? Ну гляди!

Знайди Сімох!

І всі духи заспівали хором:

Там, де кров, де море сліз,

На руїнах, в смерті — скрізь

Шукай Сімох!

Тож дивись, пильнуй і жди.

Що, не радий? Ну гляди!

Знайди Сімох!

— Але ж, ваші величності, і ви, панове духи, — заволав Уленшпігель, — я ж вашої мови не розумію. Ви, певне, смієтеся з мене?

Та духи, не слухаючи його, співали далі:

Як тільки північ обгорне захід —

Все лихо згине.

Знайди Сімох

        І Пояс.

І від громового співу цього велетенського, могутнього хору аж затремтіла земля і здригнулося небо. І закаркали ворони, запугикали сови, зацвірінькали горобці від переляку, заклекотали орли, тривожно шугаючи в повітрі. І тварини й звірі: леви, змії, ведмеді, олені, сарни, вовки, собаки, коти — всі враз жахливо зарикали, заверещали, завили, заскавчали, занявчали.

І духи заспівали:

Тож дивись, пильнуй і жди.

Полюби Сімох

          І Пояс.

Аж ось заспівали півні, і всі духи зникли, крім злого володаря руд; цей дух схопив Уленшпігеля й Неле і без милосердя кинув їх у порожнечу…

І ось вони знову лежать одне біля одного і аж тремтять від холодного ранкового вітру.

І Уленшпігель побачив, що гарне тіло Неле золотить проміння вранішнього сонця.

Книга друга

1

Одного вересневого ранку Уленшпігель взяв свою палицю, три флорини, які дала йому Катліна, шматок свинячої печінки, окраєць хліба і рушив у дорогу з Дамме на Антверпен шукати Сімох. Неле ще спала.

Дорогою ув’язався за ним якийсь пес, що нюхом почув печінку, і все стрибав на нього. Уленшпігель проганяв його, але, побачивши, що він уперто біжить за ним, звернувся до нього з такими словами:

— Песику мій любий, ти погано вчинив, що покинув свою домівку, де на тебе