Андрій Юрійович Хорошевський - Проект «Україна». Галерея національних героїв

товаристві, де він заводив численні літературні і художні знайомства. У поїздках по місту його майже завжди супроводжував М. Микешин – «не тільки як друг, але і як охоронець», оскільки часто траплялося, що Тарас Григорович непритомнів, і доводилося «відвозити його додому в екіпажі як хворого». Його здоров’я погіршувалося з кожним днем, хоча Шевченко ніколи не скаржився. За спогадами О. Я. Кониського, він «не любив розповідати про свою недугу, взагалі не любив він свої печалі і біди розносити по чужих будинках. Навпаки, прагнув заховати від людей своє горе…» Тим часом хвороби його прогресували. У 1861 році день свого народження Шевченко зустрів тяжкохворим (розлад печінки, серця, водянка). Вранці 26 лютого (10 березня) Великий Кобзар помер.

Життя поета було важким, повним самоти і знегод, але воно не було марним. Кажучи його ж словами, Т. Г. Шевченко зумів

Пройти мытарства трудной жизни,

Измерить пропасти страстей,

Прочесть все черные страницы,

Все беззаконные дела,

И сохранить полет орла,

И сердце чистой голубицы.

Булгаков Михайло Афанасійович

(1891—1940)

Видатний письменник, драматург, театральний режисер

Булгаков не тільки один із найбільш читаних письменників сучасності – він особистість неймовірно приваблива і цілісна, що виявилося у всій його творчості. Звідки ця привабливість для людей різних поколінь? Оскільки всі ми родом з дитинства, то, можливо, в дитинстві Михайла Булгакова і криються ті джерела, які дозволили йому стати саме таким?

Дитинство письменника пройшло в красивому місті із славною і незвичайною історією – Києві, і навіть ім’я йому дали на честь хранителя Києва – архангела Михаїла. У своїх творах слово «Місто» Булгаков часто писав з великої букви, маючи на увазі Київ.

У романі «Біла гвардія» картина Міста намальована так образно, що бачиш кожен його будинок, кожне дерево його садів, кожен камінчик його бруківки і одночасно несподівану перспективу, де «сиві пороги, Запорозька Січ, і Херсонес, і далеке море».

Ось воно, Місто дитинства і юності Булгакова: «Як багатоярусні щільники, димило, і шуміло, і жило Місто. Прекрасне у морозі і тумані на горах, над Дніпром…Сади стояли безмовні і спокійні, обважнілі під білим, незайманим снігом. І було садів у Місті так багато, як у жодному місті світу. Вони розкинулися всюди величезними плямами, з алеями, каштанами, ярами, кленами і липами. Сади красувалися на прекрасних горах, навислих над Дніпром, і, уступами піднімаючись, розширюючись, інколи пістрявіючи мільйонами сонячних плям, інколи – у ніжних сутінках, царював вічний Царський сад. Старі чорні гнилі, балки парапету, не перегороджували шляхи прямо до обривів на страшній висоті. Прямовисні стіни, заметені завірюхою, падали на нижні далекі тераси, а ті розходилися все далі і ширше, переходили в берегові гаї над шосе, що вилися берегом великої річки, і темна скута стрічка текла туди, в імлу, куди навіть з міських висот не сягає людське око…»

У цьому Місті 3 (15) травня 1891 року в родині Афанасія Івановича Булгакова і його дружини Варвари Михайлівни, в дівоцтві Покровської, народився їх первісток Михайло. Всього ж у цій родині виросло семеро дітей: вслід за первістком Мишком народилися на світ погодки Віра і Надія, за ними Варвара, Микола, Іван, Олена, у яких різниця у віці складала півтора-два роки. Афанасій Іванович – батько Булгакова, статський радник, професор Київської духовної академії по кафедрі історії західних віросповідань – був людиною неабиякою. Величезна працездатність поєднувалася в ньому з яскраво вираженою обдарованістю. Він знав мови – і стародавні, і нові, у нього був жвавий, легкий стиль, він багато із захопленням писав. Він був добрий до людей по-справжньому, без усякої зайвої сентиментальності. Судячи з його роботи «Французьке духівництво» та інших статтей, Афанасій Іванович був прихильником християнських ідеалів братерства, рівності і свободи, мріяв про устрій суспільства згідно з моральним законом.

Вихованням дітей займалася перш за все мати, яку Михайло називав «світлою королевою». У будинку вільно говорили французькою, стежили за культурним життям, вчилися музиці, мали серйозні захоплення. Батько, наприклад, був пристрасним садівником і дуже любив квіти. Миша досить рано проявив літературний хист (перше оповідання він виніс на сімейний суд у сім років), був хорошим оповідачем, грав на роялі, малював. А ще захоплювався ентомологією і колекціонував метеликів настільки грамотно, що його колекція в 1919 році була передана в Київський університет. Крім того, хлопчик мріяв про подорожі в далекі країни і збирав географічні карти.

Особливого достатку в будинку не було, але в ньому завжди панувала атмосфера любові. Родина, що швидко росла, часто переїздила і міняла адреси. У різний час Булгакови жили на Госпітальній, Ільїнській, Прозорівській вулицях, в Діонісієвському провулку, на Андріївському узвозі. Особливо теплі спогади зберіг письменник про квартиру на Андріївському, 13, де він жив з 1906 по 1913 рік, а вилетівши з гнізда, по можливості його відвідував.

Діти Булгакових отримали початкову домашню освіту, а продовжили навчання в 1-й Олександрівській гімназії. Миша провчився в ній вісім років, а потім цілком свідомо обрав медичний факультет Київського університету Св. Володимира. Річ у тому, що троє братів матері були лікарями. Через сім років і Михайло отримав спеціальність лікаря з відзнакою.

* * *

Ще будучи студентом, М. Булгаков повінчався 26 квітня 1913 року з дочкою поважного чиновника Тетяною Миколаївною Лаппою (він називав її Тасею). Але через рік почалася Перша світова війна, і Михайло як майбутній медик почав працювати в госпіталях, після закінчення університету добровольцем пішов на фронт і пройшов там хорошу хірургічну практику. Тася слідувала за ним і теж працювала – сестрою милосердя. Звістка про революцію застала їх у Вяземській земській лікарні. Весною 1918 року вони виїхали додому. На жаль, згоріла дача Булгакових, де так недавно безтурботно відпочивала численна рідня і ставилися п’єски й інтермедії Михайла. Булгаков не мав ніяких звісток від братів (вони опинилися пізніше в Парижі, де і залишилися жити). Кожна нова влада оголошувала свою мобілізацію, у тому числі й медиків. Так, за наказом денікінського командування Михайло відправився на Північний Кавказ, де вже йшла громадянська війна.

В одній з автобіографій Михайло Афанасійович пригадував, що саме тоді, в 1919 році, «їдучи в розхитаному поїзді, при світлі свічечки, вставленої в пляшку з-під гасу, написав перше маленьке оповідання», а потім опублікував його в газеті «Грозний». На початку 1920 року у Владикавказі Булгаков переніс важкий тиф, а коли видужав, госпіталь розформували, а сам