Анастасія Анпілогова - Тисячолітні. Відьма має померти, Анастасія Анпілогова

Глава 32. Чужі таємниці небезпечніші за свої

Наступного дня Хельга прокинулася рано, попри пізнє свято. День був дуже ясним та сонячним. І промені світла, які проникали через вікно, розбудили її. Дівчину одягли сонні служниці. Після вчорашнього вечора всі здавалися дуже захмелілими та сонливими, чого точно не можна було сказати про Хельгу, бо дівчина нічого не пила. Пів години вона ходила по фортеці без діла, а коли зрозуміла, що людей стає все більше і більше, пішла до камінної зали, де вона мала зустрітися з сестрою та королевою.

Хельга йшла у гарному настрої, енергійними кроками. Зі скрипом відчинила двері та з жахом вискочила з кімнати, різко двері зачинивши…Вона в цьому житті була готова зіткнутися з чим завгодно, тільки не з однозначно пікантною сценкою між королем і маркізом. Їй завжди здавалося, що їхня дружба була більше схожа на любовну прихильність, але підтвердження вона дізнатися чи побачити ніколи не хотіла. Як на зло, вона зайшла в кімнату настільки галасливо, що вони точно її помітили.

— Ну все. Тепер мене точно стратять або вб'ють нишком. — констатувала факт дівчина, звертаючись до низки балкончиків, що виходять у великий внутрішній двір.

На початку цього коридору вона побачила «сестру», королеву та безліч фрейлін, що йшли за ними, шелестячи пишними строкатими сукнями. І всі вони йдуть до цієї проклятої кімнати. Якщо Хель щось не зробить, то сценка стане ще катастрофічнішою. У неї все ще з переляку билося серце, але вона постаралася набути найбезтурботнішого і найрадіснішого вигляду, який тільки могла і швидко пішла їм на зустріч. Привіталася з Алісою та Мелісандрою.

— Я подумала, а навіщо нам сидіти в цих задушливих кімнатах, коли зараз літо, так тепло, може, краще організуємо пікнік у лісі.

Обидві дивилася на неї з повним нерозумінням та здивуванням. Аліса поглядала на королеву, чекаючи її реакції, але та мовчала. Здавалось, що вона була злегка ошелешена такою несподіваною пропозицією і замислилась.

— Хельга, ну що ти таке вигадала? Ще б на полювання з'їздити запропонувала?

— Ні, Алісо, я не згодна з твоїм докором, пікнік у лісі здається мені гарною ідеєю, але для цього треба взяти з собою варту, їжу, слуг. — стримано відповіла Мелісандра.

— Я зроблю всі необхідні накази. — заметушилася Аліса на правах господині.

І не помітила яким дивним пронизливим поглядом глянула королева на Хельгу. Їй здалося, що вона читає її думки. Знає, що вона знає. Ніби цим поглядом жінка пронизала всі її нутрощі. Хельга практично відчула фізичний біль від цих зеленувато-карих очей. Коли вона відвела погляд, дівчина видихнула. Після того, як Аліса та Мелісандра пішли, Хельга з жахом забігла до своєї кімнати.

Що їй робити? Не вже знову бігти? Вона стільки бігала то від когось, то за кимось. Але не встигла дівчина нічого обміркувати, як її вже кликали на пікнік слуги. Хельга та її супутниці з великим кортежем поїхали до лісу. На галявині недалеко від фортеці розстелили покривала і поставили намет із білої тканини. Було багато їжі та сміху фрейлін, які грали в гру з маленьким м’ячиком та бігали галявиною. Аліса і королева розсипалися в люб'язностях, хвалили теплу літню погоду, говорили про дітей, але Хельга нічого цього практично не помічала та не слухала. Ця балаканина їй була не цікава, думки крутилися навколо того, що тепер робити. Дівчині здавалося, що її або таємно вб'ють, або публічно стратять, пригадавши їй усе, на що заплющили колись очі. Може ввечері після пікніка їй просто виїхати до будинку Урфріди, там сховатись і більше ніколи ніде не з'являтися? І що тоді? Просто сидіти самій у цьому будинку кілька років і чекати, коли цей світ почне остаточно руйнуватися?

— Ти згодна з нами Хельга? — запитала її Аліса.

Дівчина кивнула головою. Вона відчувала себе безглуздо й ніяково. Вона гадки не мала, про що говорили «сестра» і королева. І ті продовжили розмову. Хель попросила вибачення, піднялася і пішла вбік. Краще було кудись відійти на якийсь час, ніж удавати, що вона слухає розмову. Вона сперлася на дерево і стояла так хвилин десять. Але зрозуміла, що це могло виглядати занадто не чемно і змусила себе повернутись.

— Ці малинові тістечка просто чудові, правда Хельга? — запитала її Аліса.

— Так. — відповіла вона, хоч тістечка не пробувала і взагалі нічого не їла.

— Хельга зовсім не багатослівна сьогодні. — зауважила королева.

— Вибачте, мене за це, ваша величність. Але рання і раптова смерть чоловіка справила на мене таку жахливу дію. Я довго тримала себе в руках, але потім зовсім нещодавно зі мною трапилося нервове потрясіння, і я все ще не повною мірою отямилася.

— Справді? А кажуть, що ти з чоловіком не дуже й ладнала?

«Ви навіть не уявляєте на скільки ми не ладнали.»

— Це правда, але смерть Роберта змінила моє ставлення.

По обличчю королеви Хельга зрозуміла, що вона їй не вірить.

— Це правильно. Добре, що ти почала усвідомлювати свої помилки. Ми жінки, повинні бути у всьому хорошими дружинами, виконувати свій обов'язок перед чоловіком даним нам Господом Богом. Смертю Роберта та відсутністю дітей небо покарало тебе Хельга за те, що ти не змогла створити сімейний добробут і бути гарною дружиною! — сказала королева з докором.

«Ой, та йди на хер! Праведниця тут довбала знайшлася!»

— Я не згодна, що це була кара для мене. — обережно помітила дівчина.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍