Erleen Nord - Узурпація: Євіанна, Erleen Nord

Я пролетіла повз налякану Юрію та Ігоря, потім повз Люцетту, що досі так і не зрозуміла, що відбувалося. Потім я влетіла в щось велике та живе, нарешті зупинившись та опинившись на землі. Я одразу ж оглянулася та помітила біля себе збитого з копит коня Люцетти, який важко видихав криваві бульбашки повітря. Потім мій погляд перейшов на мою руку, якою я тримала клинок естока. Моя долоня була прорізана до кісток, але самі кістки були цілі. Схоже, мій скелет став дуже міцним, чого не скажеш про плоть.

— Він невидимий, Юріє! — прокричала я єдиній, хто володів бодай якимись силами. Правда я так і не знала, чи могла її магія зашкодити духу.

Понад усе я боялася за Деяна, що був найближче до ворога. Але в момент коли в нього замахнулися мечем, він, наче відчуваючи це, ухилився та зірвав щось із поясу, кинувши під ворога. Все навколо нього одразу ж заполонило білим димом зі сріблястим світінням, що наче сніг почав осідати. Силует духа теж вкрився цими піщинками, що зробило його видимим для інших. Цей воїн був в легких латах та без шолома, мабуть, при житті віддававши перевагу атаці, а не захисту. Але тепер всі могли бачити його, що зовсім трішки полегшувало нам життя. 

Я вже помітила, що деякі духи могли торкатися та впливати на світ живих, а інші цієї можливості позбавлені. Тепер я розгледіла, що наш немертвий ворог теж залишав по собі сліди в траві. Та чи давало це бодай якусь можливість того, що ми зможемо йому зашкодити? Може варто спробувати мою кров? Та поки я вдавалася в питання, Юрія почала діяти — найближче дерево вирвалося з землі та полетіло в Мартіса Великого. Але той заслуговував на своє ім'я і розрубав стовбур навпіл. Але при цьому я помітила, що ті частини дерева змогли похитнути його. Далі Юрія підняла руку догори, яку одразу ж обхопило полум'я багряного кольору. 

— Відійди від нього! — прокричала вона Деяну, що ще намагався якось підступити до ворога.

Він був занадто швидким як на свої розміри, і ми не встигли б навіть підбігти до коней, не кажучи вже про те, щоб осідлати їх. Та й одного коня ми втратили.

Як тільки Деян відбіг, з-під землі перед Юрією вилізли пазуристі вогняні руки, які розсовували землю наче та заважала їм вийти. І вже за мить, коли ті ворота в землі відчинилися, звідти з'явився справжній демон, яким мені його описували раніше.

Він повністю був вогняним, з довгим хвостом та рогами на лобі. Він закричав так голосно, що якби ми не прив'язали коней, то вони б повтікали та більше ніколи б не показалися нам на очі. Після цього він одразу ж накинувся на Мартіса Великого, кусаючи того зубами та шматуючи кігтями. В той час я вже підійшла до Юрії та стояла позаду неї, щоб бути готовою допомогти. Але здавалося, що мені не було місця в цій битві чудовиськ. Демон завдавав ударів древньому воїну, а той у відповідь різав та колов його мечем.

Трава навколо них почала висихати за лічені секунди та вигорати. Все те, чим обсипав духа Деян, вигоріло і тепер його було видно лише завдяки тому, що його обхопило багряне полум'я. Але сил Демона виявилося недостатньо, хоча він і зробив духа схожим на обгоріле тіло з глибокими рваними ранами. Нехай він і ослабив його, але битву програв. Цвайгендер зніс голову демону, після чого той розвіявся в повітрі, а Юрія похитнулася.

Я стала між Юрією та духом, щоб захистити її. Мартіс Великий все ще горів, і можна було навіть сказати, що він догорав, і вже за мить мав би пасти. Та в нього вистачило сил, щоб кинути у нас цвайгендером як списом. Величезний меч летів прямо в нас. Тому я стала в стійку виставивши есток, об який, змінюючи траєкторію, протерся цвайгендер. Здавалося, моя зброя змогла відхилити траєкторію руху меча так, що його лезо пройшло повз мою голову в лічених сантиметрах, і так я була впевнена, що він не зачепить Юрію.

Але не лише лезо було небезпечним, і не менш гігантська гарда меча вдарила мене прямо в обличчя. На мить все навколо потемніло, наче різко настала ніч, і я вже почала розуміти, що падаю. Але я відчула позаду себе руки Юрії, що допомогли мені встояти. А потім я зрозуміла, що це потемніння не було втратою свідомості чи ще чимось таким. В мене не було правої щоки, і кров заблискала моє лице. Доторкнувшись пальцями туди, я відчула лише твердість кісток. Та це відчувалось… Це наче подряпина, незначне поранення.

— Сволота! — закричала Юрія, після чого з неба над ледь стоячим духом, на нього впала куля чорного вогню, що так був схожий на мою кров, яку колись вона пила.

Мартіс Великий впав та провалився крізь землю, мабуть, нарешті покинувши цей світ. А я в цей час оглянулася назад, де налякана ельфійка, все ще завмерши, сиділа на камені. Чомусь вона була вся в крові, а біля неї лежав мій кінь, в якого не було голови. Схоже, меч полетів саме в нього.

— Ти цгіла? — ледь вимовила я, від чого ельфійку наче підкинуло, і та, показавши тваринний страх в очах, побігла кудись в степ. Вона навіть випустила з рук свою ангеліку, з якою, здавалося, не збиралася розлучатися навіть після смерті. 

Мабуть, можна було сказати, що вираз обличчя Люцетти був такий самий, як і в Ігоря, але він, на відміну від ельфійки, не збирався тікати. Він, як і всі інші, мовчки спостерігали за мною та довговухою, що постійно падала та знову підводилася на ноги, продовжуючи бігти. 

— Допоможеш? — звернулася я до Юрії та показала пальцем на своє обличчя. 

— Немає потреби, Діано, — гірко посміхнувшись відповіла вона. — Та і нам треба щось зробити з тією придуркуватою, бо ще забіжить кудись та згине.