Вадим Миколайович Собко - Зоряні крила

Військовий промовчав. Сидів, вільно відкинувшись на спинку крісла, і часом тарабанив пальцями по столу. До Мелітополя вони їхали мовчки. Коли поїзд став, військовий підвівся, одяг шинелю, узяв портфель, хотів уже вийти з купе і спинився.

— До скорого побачення в Києві, — промовив він.

Марина промовчала. Військовий торкнувся рукою козирка і вийшов.

Марина сиділа мовчки, тихо, потім раптом схопилася і вийшла в коридор до вікна. Встигла побачити, як військовий вийшов на перон. Його зустріли, і разом з невеликою групою людей він зник у дверях вокзалу.

Марина повернулася на своє місце. Виключила верхнє світло і залишила тільки настільну лампочку. Довго сиділа-у півтемряві, прислухаючись до ритмічного стукоту коліс Вона сиділа нерухомо і лягла спати, нічого не вирішивши в той день.

Службовий кабінет начальника будівництва містився на третьому поверсі у великому будинку головної контори. З вікон його, які виходили на південь і захід, було видно всі основні об'єкти будівництва. За дільницями будівництва відразу ж починався степ, вкритий шаром снігу.

Коли сонце спускалося до обрію і, немов важка розпечена куля, повисало у млистій сині, все на будівництві ставало червонуватим, рожево відсвічував сніг і ясною загравою пломеніли дзеркальні вікна головної контори. У такі хвилини любила Віра Михайлівна підійти до вікна і дивитися на степовий простір, аж доки не зникнуть на снігу мінливі багрянці.

Велика робота забирала весь її час, все життя, і рідко вдавалося викроїти такі хвилини спочинку.

І тоді, коли виконроб Гучко зайшов, не питаючи дозволу, до кабінету начальника, Віра Михайлівна саме стояла біля вікна, милуючись казковим ландшафтом вечірнього стену.

В ту мить, коли в кабінеті з'явився Гучко, сонце зайшло. Обірвалися довгі промені, погасли багрянці за вікнами, зникла казка, і знову прослався там буденний і звичайний, білим снігом укритий степ.

Віра Михайлівна відійшла од вікна і повернула вимикач. Кабінет освітився. Гучко потупцювався на місці і сів у крісло.

Було навіть дивно, куди це поділася та красуня, що стояла мить тому біля вікна. На Гучка дивилася висока струнка жінка у сірій сукні. Обличчя її було безперечно красиве, але суворе і підкреслено спокійне. Тільки коси, буйні золоті коси ніби ввібрали в себе червоне сонячне світло.

— Я слухаю вас, Карпе Івановичу, — сказала Соколова, сідаючи в крісло навпроти виконроба.

Гучко розправив вуса, ніби видушуючи з них краплі води, і сказав:

— Справа дуже проста, Віро Михайлівно, хочу сказати вам одну штуку, яка безпосередньо стосується нашого будівництва.

— Я вас слухаю, — невиразно сказала Соколова.

— Наш завод має бути готовий першого травня, — продовжував Гучко. — Це термін, визначений наркоматом. Але той же наркомат проект ТЕЦ'у прислав тільки кілька днів тому. Очевидно, до першого травня ТЕЦ збудувати ми не встигнемо. Отже, я гадаю, всі останні об'єкти слід орієнтувати не на перше травня, а на строк вивершення ТЕЦ'у, без якої пуск заводу так чи інакше неможливий.

Соколова слухала мовчки, жодним словом чи рухом не виказуючи свого ставлення до пропозиції виконроба кузні, Гучко говорив далі:

— Це дасть величезну економію і полегшення всієї роботи…

— На скільки процентів виконано план робіт на кузні? — несподівано перебила мову співбесідника Соколова.

Гучко спинився, знову погладив вуса, здивовано розвів руками.

— Я не бачу прямого зв'язку між цим запитанням і нашою попередньою розмовою.

— А я бачу, — дивлячись інженерові просто у вічі, відказала Соколова. — Думаю, що і вам цей зв'язок знайти не важко. Так на скільки ж процентів виконано план робіт на кузні?

Гучко не поспішаючи поліз у кишеню, витяг пенсне, поліз у другу кишеню, витяг блокнота, довго гортав його сторінки і нарешті сказав:

— На жаль, зараз точно визначити не можу. Не взяв з собою відповідних матеріалів.

— А приблизно? — Голос Соколової звучав невблаганно, і Гучко зрозумів, що відповісти все-таки доведеться.

— Приблизно процентів на п'ятдесят п'ять.

Соколова посміхнулася стримано, трохи глузливо, але обличчя її відразу ж потемнішало.

— За таку відповідь, — сказала вона, — мені слід було б зняти вас з роботи, але зараз я цього ще не зроблю. Роботи по кузні виконано на сорок один процент, і ви знаєте це не гірше за мене. А за планом мусило бути п'ятдесят шість. Невже і тепер ви не бачите зв'язку між моїм запитанням і вашою пропозицією?

— Але ж зрозумійте. ТЕЦ не буде готова до першого травня…

— Хто це верзе такі нісенітниці? — проговорив Полоз, заходячи до кабінету. — А, це ви, Карпе Івановичу. Я так і думав.

— А ви що, бетонувати в такий мороз будете? — нітрохи не збентежився Гучко. — Та воно ж розпадеться все чисто, як потепліє.

— Оце вже не ваша печаль, — розсміявся Полоз. — Була б кузня, а ТЕЦ буде.

— Ви сподіваєтеся дати струм першою травня?

— Не сподіваюся, а певен.

— Наша розмова, — сказав Гучко, встаючи з крісла, — набирає характеру водевілю. Ви дозволите мені зайти до вас іншим разом? Хоч би завтра зранку…

— Так, я чекатиму вас завтра об одинадцятій з усіма матеріалами про хід будівництва на вашій дільниці, — підкреслила Соколова.

Гучко нічого не відповів, тільки вклонився ледве помітно і не озираючись пішов. Двері хряснули стримано, люто.

Полоз пройшовся по кабінету, потираючи почервонілі від морозу руки. Соколова мовчки стежила за ним.

— Він що, просив відкласти строк будівництва, посилаючись на відсутність ТЕЦ'у? — спинився посередині