Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Вибрані твори 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Вибрані твори" автора Сергій Володимирович Пилипенко. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 382
Перейти на сторінку:
class="book">Так... Як вивели бандита до тину мурованого, очей просить не зав'язувати. Тільки хотіли стріляти, раптом як гукне: „Стій, хлопці, щось скажу!“

Спинились: може, ще викриє якісь злочини абощо.

„Ой, держіть мене ззаду, бо упаду!“ — і регоче...

Такого, каже, песиголовця бачив, ну ця красуня тої ж породи, тільки вища від звичайного хамла. Тонко в'яже. У того фінка, а у неї язик, мов бритва. Не задумується. Таку не сполошиш».

І, справді, не сполошилася вона й тоді, як суд вийшов і проголосив:

«До найвищої міри соціального захисту...»

Пішла з суду зі сторожею, наче не сторожа її веде, а вона на чолі за командирку. Не здригнула. Не змінила й рисочки. Не про неї немов говорили. Аж у залі всі перешіптуються — оце так підсудна! Дехто навіть милується, дехто каже — ну й стерво! А якась бабуся богомільна запевняла: має велику віру й надію на вищу силу...

І що б ви думали? Хоч не та вища сила, що про неї бабуся гадала, а таки допомогла злочинниці. Вже готувалися виконати присуд — зненацька телеграма з центру: «Рина Чугай повідомила про свою вагітність. Згідно з законом, виконання присуду припинити. Факт вагітности підтвердити свідченням лікарської комісії».

«Он чого, — метикуємо, — вона така спокійна була на суді». Але ж чому вона там таки про це не сказала? Невже надіялася на інший присуд? Дивно ще й те, що не помітив ніхто вагітности — адже півроку була в бупрі, поки йшло слідство. Мала б справа Рахновського, мовляють, уже й назверх визначитися...

Про самого Рахновського вже й не кажу. І плаче, й сміється, зачувши про таку несподіванку:

«Як це, — думає, — сталося, коли Рина частенько говорила: „діти — це загибіль для мене“». Бачити вагітну жінку не могла без страху й огиди, — це, казала, каліки. Це наше жіноче прокляття, найтяжча хороба на світі. Це те, що робить нас, жінок, тваринами. І коли вже людство щось вигадає, щоб позбавити нас від цього лиха, — адже тільки тоді настане дійсно наша рівноправність із чоловіками...

Найменший натяк на вагітність — і вона в перестрасі летіла до своєї постійної лікарки, Розалії Семенівни, за негайною допомогою. Це було єдине, що виводило її з незмінної рівноваги, позбавляло звичайного кокетливо-іронічного тону й поведінки.

А Рахновський так хотів дитини, мріяв нею закріпити їхній союз і дивувався, що вона, маючи таку ніби довершену жіночу вдачу в усьому іншому, була, здавалося, зовсім позбавлена матернього інстинкту. Навіть малих дітей бачити не могла без презирства й обридження: «Жабенята! Шматки людського м'яса, що роблять жінку коровою, виривають із суспільства, притинають до ліжка, ночов і пелюшок, плюндрують найкращі роки життя — кати наші».

Не бачив ніколи, щоб Рина посміхнулася коли-небудь дитині, не те, щоб побавилася з нею. І раптом — вагітна... Ясно, що від нього, Рахновського. Ясно, що за пару місяців він буде, як кажуть, щасливим батьком. Так, щасливим, хоч і він, і вона ув'язнені, на багато років ізольовані від суспільства, затавровані ганебним злодіяцьким тавром. Та легше буде пережити ці роки покути тяжкої, знаючи, що після тебе лишиться частина твого єства, маленька нова істота, продовження твого життя. Це — йому, Рахновському. А Рині — це подвійне життя. Дитина, що її вона вважала за прокляття, загибіль, трагедію — ця дитина її рятівниця, визволителька від неминучої смерти. Як вона повинна любити немовлятко, як пестити його! Як скрасить воно її карний період, полегшить його... А там, може, справді вона покається, відкриється нове життя, чесною працею вони спокутуватимуть свою тяжку провину.

Рахновський вишукував способу передати коханці записку, де клявсь у своїй незмінній любові, прощав усе зле, що вона, Рина, йому спричинила, прощав, що мало не довела до самогубства: хотів був у камері повіситись після її безжального, прилюдного визнання на суді, що вона його ніколи не любила, придурювалася, аби висмоктати з нього все, що їй було потрібно... Адже тільки віра у взаємну любов допомагала йому переживати тяжкі хвилини перших днів арешту, коли перед ним розкрилась безодня ганьби й сорому. І от була рушилась безповоротно надія на сумирне життя... Кохана людина, виявилося, нещадно ошукала його, завела у безвихідну пастку — і тая пастка впала на нього, несподівано позбавила волі, зробила злочинцем...

Тепер все інакше, тепер знов можна дихати вільніше. Він любить Рину, як давніше, і сподівається, що майбутня дитина нерозривно пов'яже їх, викличе в неї хоч крапельку любови до батька маленької рятівниці. Ах, як він її любить!

Цидулку Рахновського перехопили... Читали потім на суді... От я і знаю про неї... Та все це квіточки, Миколо Полікарповичу, ягідки були потім...

За скілька день нове здивовання обняло всіх, новий пішов поговір та поголоски, догадки та побрехеньки.

Була лікарська комісія згідно з приписом центру. В складі тої комісії була й відома в нашому місті лікарка-гінеколог Розалія Семенівна, що про неї вже згадував. До неї в клініку завжди з бупру в родильних справах зверталися, бо не було в бупрівській лікарні такого відділу. Спритна така трясогузка з чорненькими очицями.

Оглянула комісія Рину Чугай і підтвердила її заяву. Вагітність, дійсно, є. Але, супроти загальних сподіванок та розрахунків, вагітності тій всього півтора-два місяці... Свіженьке, сказати б,

1 ... 59 60 61 ... 382
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані твори"