Зоряна Лешко - Серце не обдуриш

сама, от і сниться всяке, і хочеться… а ще духота така, що зі шкіри вилажу…

Але Леся розуміла, що насправді річ не в цьому. Славко навіть після довгої розлуки ніколи не викликав у неї таких емоцій та бажань, він був стриманим у виявленні почуттів. Сьогодні ж вистачило одного погляду з фото, і в неї почалась гормональна революція. Це якось зовсім неправильно – так реагувати на чоловіка, якого не знаєш і навіть не бачила в реальному житті.

«Я буду бачити її такою».

Слова спливли у свідомості, і Леся зрозуміла, що річ саме в цьому. Що б не казав Ярослав, які б дорогі подарунки не робив, як би не дивився на неї – вона ніколи не відчувала себе особливою для нього в такому сенсі.

Напевно, Ярина все ж таки має рацію: зі Славком їй просто зручно, і тому вона заплющує очі на взаємовигоду їхніх стосунків. Леся, безперечно, любить його, але… Чомусь їй здається, що між любов’ю та коханням величезна різниця. Ні, зі Славком їй добре, навіть дуже, але… Ось його нема вже другий тиждень, а вона зовсім не вмирає від туги, вечірні розмови з ним по скайпу радше дратують, ніж тішать, а мало б бути все навпаки. Їй лише двадцять два, вона ще занадто молода, щоб відмовлятися від тих емоцій, які дають справжнє кохання й пристрасть. Однак відмовляється, адже в ній переважає розсудливість, і вона досі не зустрічала чоловіка, який змусив би її забути про все на світі.

І от зараз, коли все вже майже вирішено, Леся відчуває в собі зміни. Незнайомий чоловік не виходить з думок і переслідує навіть уві сні.

– Омана якась… Я люблю Славка, у нас спільні плани на майбутнє. Треба з цим покінчити. Я не повинна так реагувати на гарні фрази незнайомого чоловіка. У неті всі стають ідеальними, і в цьому легко переконатись. Треба його спровокувати. Він десь таки проколеться, а я заспокоюсь… Хоча – чому я? Скину Ярині, і хай розбирається.

Леся відкрила ноут і відновила сеанс.

Вибач, не хотіла тебе образити.

Вона почекала кілька хвилин і вимкнула ноутбук. Не дивно, що Мрійника не було на сайті, адже п’ята година ранку, і, мабуть, він проігнорує її вибачення. Ну й нехай, і без того безліч справ. За два тижні почнеться навчання, треба скупити канцелярію, кілька обновок, осінні чобітки. І відпочити, використавши залишки зарплатні.

Леся всміхнулась. Попри все, вона пишалася собою, адже трудилася все літо, жодного разу не попросила допомоги в мами й дратувала Ярину тим, що не завжди могла піти з нею на гульки.

Ярина – єдина з їхньої шаленої четвірки, яка досі залишається її подругою. До того ж найближчою подругою. Часом Леся перетинається також з Оксаною, але ці зустрічі обмежуються холодним вітанням. Таня поїхала на навчання за кордон, і вони все рідше розмовляють, навіть по скайпу. Ярина ж залишалася тією ланкою, яка ще їх пов’язувала, і розповідала Лесі про останні події в житті колишніх подруг.

Леся спочатку ображалась, не розуміла, чому подруги віддалились – вони ж дружили з дитинства. Та з часом вона вирішила для себе, що це нормально, у кожного своє життя та свої проблеми. Не хочуть дружити, то й не треба. Такі вони, значить, подруги.

З Яриною вони випадково зустрілись у торговому центрі, коли та виходила з примірочної кабінки з кількома парами яскравих купальників. Леся спочатку хотіла непомітно втекти, але було пізно, оскільки подруга вже встигла її помітити.

– О! Ти чого не сказала, що йдеш на закупи?

– Це було спонтанне рішення.

– Аякже… Це в мене спонтанне рішення. Їду на тиждень у Шацьк. Ото вибираю, – Ярина потрясла купальниками, – а ти чого тут?

– Ручки, зошити, блокноти.

– Психопатка! Ще море часу, навіщо псувати собі останні дні волі.

– Мені подобається вибирати…

– Я ж кажу – психопатка! Визнай нарешті, що ручки й блокнотики – то твоя манія. У тебе й без того їх ціла колекція, стопочкою і за кольором.

– Ой, не починай! У тебе теж колекція купальників, а ти от знову цілу купу навибирала.

– Так я ж ними користуюсь, а ти на свої ручки та блокноти тільки дивишся.

– Добре, я психопатка, тож закрили тему.

Леся розвернулась, але подруга схопила її за руку:

– Почекай-почекай! Ти була на сайті? Що там? Які новини?

І раптом Лесю накрило, уся злість, роздратування й образа вихлюпнулись назовні в одну мить. Це Ярина винна в тому, що у неї зсув по фазі, а вона радіє, наче все так і задумано.

– Була. І не розумію, як Оксана могла знайти там нормального чоловіка?! Навіщо ти туди влізла, ще й мене змусила? Там лише одні збоченці й придурки! Як тільки прийду додому, першим ділом видалю ту анкету.

Ярина на мить примружила очі, і Леся зрозуміла, що попалась.

– Якщо все так погано, то чому ти не видалила її одразу? Ага, мовчиш! Ще й почервоніла. Напевно, хтось таки є нормальний і цікавий. Зізнавайся!

– Ти завжди вмієш усе перевернути з ніг на голову. Я просто була в шоці від текстів і непристойних пропозицій, тому зі злості захлопнула ноут, надіюсь, що екран не тріснув. Але зараз я вже адекватна та йду додому його чистити. Зідзвонимось.

Леся злилась. Щось у душі муляло й не давало їй спокою, щось досі невідоме зароджувалось у ній, розросталось, не давало дихати, думати, було прагненням, якого вона не могла зрозуміти та прийняти. Це «щось» виривалось назовні, вимагало дії, зміни, оновлення.

Леся не розуміла, що з нею відбувається. Її ритм життя вже цілком усталений, тривалі стосунки з перспективою на майбутнє, план на наступні три роки. Тоді чому зараз перед очима не Славко, а чужий і незнайомий Мрійник?

Я не образився. У всіх бувають погані дні ☺

☺

Це твоє реальне фото?

Чому питаєш?

Мені здається, я вже десь тебе бачив

Так, реальне. Можливо, бачив. Ти звідки?

Львів. А ти?

Теж

Тоді не дивно… хоча… я б обов’язково познайомився з тобою…

?

Як тебе звати?

Леся

Руслан, дуже приємно.

☺ А твоє фото реальне?

Так. Чому питаєш?

Мені теж здається, що я десь тебе бачила.

Може, у сні?

Ти віриш у сни?

Так. І в містику, і в долю…

Вибач, зараз у мене справи, напишу пізніше.

Насправді їй потрібно було заспокоїтись.

Леся дуже зраділа, побачивши смайлик у повідомленні, і відповіла тим самим. Але більше не змогла написати нічого, як їй здалось,