Коля Козак - Карта осінніх пригод, Коля Козак

**Глава 6: Перша зустріч**

Ліс ставав все густішим, а тіні — довшими. Мирон і Соломія йшли повільно, уважно оглядаючись навколо. Дивні знаки на деревах і каменях тепер здавалися їм не просто випадковими подряпинами, а чимось більш значущим. Вони відчували, що хтось або щось стежить за ними.

— Ти чуєш? — раптом прошепотів Мирон, зупиняючись.

Соломія прислухалася. Десь у далечині чулися кроки — важкі і повільні. Вони обернулися і побачили, як з-за дерева вийшов старий чоловік. Він був високим і худим, з довгою сивою бородою і в старому плащі. У руках він тримав довгий посох, а на плечі у нього висився мисливський рюкзак.

— Хто ви? — запитав Мирон, відчуваючи, як серце його забилося швидше.

Старий підійшов ближче, і вони побачили, що його очі були проникливими, але не злими.

— Я — мисливець, — відповів він спокійним голосом. — А ви, мабуть, заблукали?

— Ні, ми... ми йдемо за мапою, — сказала Соломія, не впевнено.

Старий кивнув, ніби це було для нього звично.

— Мапа, кажете? — він подивився на них уважно. — Може, покажете?

Мирон і Соломія переглянулися. Вони не були впевнені, чи можна довіряти цьому чоловікові, але щось у його поведінці здавалося чесним. Мирон обережно дістав мапу і показав її старому.

— О, — сказав мисливець, коли побачив хрестик на мапі. — Ви йдете до старого місця. Там багато хто шукав скарби, але мало хто знаходив щось цінне.

— Ви знаєте, що це за місце? — запитав Мирон.

— Так, — відповів старий. — Це місце називають Долиною Тіней. Там колись було селище, але воно зникло багато років тому. Говорять, що там щось є... щось давнє і могутнє.

— А що саме? — запитала Соломія, її очі горіли від цікавості.

— Легенди кажуть, що там захований ключ, — сказав мисливець. — Ключ до чогось великого. Але ніхто не знає, що це таке. Багато хто шукав, але мало хто повертався.

— А ви були там? — запитав Мирон.

— Так, — відповів старий. — Але я не став шукати ключ. Іноді краще залишити минуле в спокої.

Він подивився на них уважно, ніби вагаючись, чи розповісти щось ще.

— Якщо ви вирішили йти далі, будьте обережні. Ліс тут не простий. Він може збити зі шляху навіть найвправніших мандрівників.

— Дякуємо за попередження, — сказала Соломія, але в її голосі була легка нотка тривоги.

— Будьте обережні, — повторив мисливець. — І пам’ятайте: не все, що блищить, є золотом.

Він кивнув їм на прощання і пішов у ліс, залишивши Мирона і Соломію наодинці з їхніми думками.

— Що ти думаєш? — запитав Мирон, коли мисливець зник з виду.

— Я не знаю, — відповіла Соломія. — Але я відчуваю, що ми повинні йти далі. Це може бути наша єдина нагода дізнатися правду.

Мирон кивнув. Він відчував те саме. Але слова мисливця залишилися в його голові, як нагадування про те, що їхня пригода може бути небезпечною.

— Гаразд, — сказав він. — Але ми повинні бути обережні. І якщо щось піде не так, ми повернемося.

Соломія погодилася, і вони продовжили свій шлях. Ліс тепер здавався ще таємничішим, але вони знали, що повинні йти далі. Хрестик на мапі був уже недалеко, і вони не могли зупинитися зараз.