Френк Херберт - Бог-Імператор Дюни

вийняв звідти кришталеву скриньку. Скринька випромінювала синьо-сіре внутрішнє світло. Лето поклав її на платформу повозу, зняв блискучу покришку й дістав крис-ніж. Айдаго відразу розпізнав клинок — руків’я, саджене зеленими самоцвітами, з гравіюванням яструба при кінці.

«Крис-ніж Пола Муад’Діба!»

Вигляд цього клинка глибоко зворушив Айдаго. Дивився так, ніби міг побачити в ньому справжнього власника.

Лето здійняв клинок і високо його підняв, показавши елегантний вигин і молочну переливчастість.

— Талісман нашого життя, — сказав Лето.

Жінки зберігали мовчання, зосереджену увагу.

— Ніж Муад’Діба, — вів далі Лето. — Зуб Шай-Хулуда. Чи Шай-Хулуд прийде знову?

Відповіддю був приглушений гомін, що, завдяки контрасту з попереднім криком, здавався глибоким і могутнім.

— Так, Владико.

Айдаго знову повернув погляд на захоплені обличчя Рибомовок.

— Хто є Шай-Хулудом? — спитав Лето.

І знову глибокий гомін.

— Ти, Владико.

Айдаго подумки кивнув. Ось незаперечний доказ того, що Лето черпав із величезного резервуара силу, якої досі ніколи не вивільняли таким чином. Він сказав це, але слова були беззмістовним шумом порівняно з тим, що можна було побачити й почути в цій великій залі. А все-таки слова Лето повернулися до Айдаго, немов чекаючи миті, щоб набути справжнього значення. Дункан згадав, як вони вдвох перебували в крипті, вогкому й тінистому місці, яке здавалося Лето привабливим, а Айдаго огидним — курява століть і сморід давнього розкладу.

— Я творю це людське суспільство, формуючи його понад три тисячоліття, відкриваючи двері з періоду незрілості для всього виду, — промовив Лето.

— Ніщо зі сказаного тобою не пояснює жіночої армії! — запротестував Айдаго.

— Зґвалтування чуже жінкам, Дункане. Ти просив назвати поведінкову різницю між статями? Ось тобі приклад.

— Перестань змінювати тему!

— Я її не міняю. Зґвалтування завжди було винагородою в чоловічих збройних завоюваннях. Доки чоловіків приваблює зґвалтування, вони не позбудуться своїх хлоп’яцьких фантазій.

Айдаго згадав спалах гніву, що охопив його при цьому випаді.

— Мої гурії приручають чоловіків, — сказав Лето. — Це одомашнення, те, чого жінки з потреби вчилися століттями.

Айдаго мовчки вдивлявся в закаптуроване обличчя Лето.

— Приручити, — вів далі Лето. — Пристосувати до якоїсь упорядкованої моделі виживання. Жінки навчилися цього з рук чоловіків, тепер чоловіки вчаться цього з рук жінок.

— Але ти казав…

— Мої гурії часто спершу підкоряються якійсь формі зґвалтування, щоб перетворити його на глибоку сполучну взаємну залежність.

— Прокляття! Ти…

— Сполучну, Дункане! Сполучну.

— Я не почуваюся сполученим з…

— Освіта вимагає часу. Ти — давня норма, якою можна виміряти нову.

Слова Лето на мить позбавили Айдаго всіх емоцій, крім глибокого почуття втрати.

— Мої гурії навчають зрілості, — сказав Лето. — Вони знають, що мусять наглядати за дозріванням чоловіків. Таким чином здобувають власну зрілість. Урешті-решт, гурії стають дружинами й матерями, а ми відсуваємо геть потяг до насилля, притаманний підлітковим маніям.

— Мушу побачити, аби повірити в це!

— Побачиш під час Великого Причастя.

Стоячи поруч із Лето в залі Сіайноку, Айдаго зізнався собі, що бачив якусь величезну силу, яка могла створити різновид людського Всесвіту, обрисованого словами Лето.

Лето сховав крис-ножа до скриньки, повернув її до переділки в платформі Королівського Повозу. Жінки дивилися безмовно, затихли навіть малі діти, підкорені силою, яку можна було відчути в цій великій залі.

Айдаго дивився на дітей, з пояснень Лето знаючи, що всі вони будуть винагороджені владними постами — чоловіки чи жінки, кожне здобуде нішу сили. Хлопчики все життя підпорядковуватимуться жінкам, що (за словами Лето) дасть їм можливість «легшого переходу від хлоп’яцтва до батьківства».

Рибомовки та їхні потомки жили життям, «одержимим певним піднесенням, недоступним більшості інших».

«Що чекає на дітей Ірті? — міркував Айдаго. — Чи мій попередник стояв тут і дивився, як його біловбрана дружина виконує ритуал Лето?

Що пропонує мені тут Лето?»

Завдяки цій жіночій армії честолюбний командир міг би перейняти імперію Лето. Чи може він? Ні… не за життя Лето. Лето казав, що жінки не є мілітарно агресивними «за природою».

Він казав: «Я не виховую в них цього. Вони знають циклічну схему Королівських Свят-Фестивалів кожні десять літ, зміну Варти, благословення нового покоління, тиху думку про загиблих сестер і коханих, що відійшли назавжди. Сіайнок крокує за Сіайноком у розміреному передбачуваному темпі. Сама зміна стає незмінною».

Айдаго відвів погляд від жінок у білому та їхніх дітей. Глянув крізь масу безмовних облич, кажучи собі, що це лише невелике ядро тієї величезної жіночої сили, що розкинула свою сіть у всій Імперії. Він міг повірити словам Лето:

— Влада не слабне. З кожним десятиліттям стає сильнішою.

«З якою метою?» — питав себе Айдаго.

Він глянув на Лето, що здійняв руки над залою, благословляючи своїх гурій.

— Зараз ми пройдемо між вами, — сказав Лето.

Жінки під помостом утворили прохід, подавшись назад. Прохід ставав дедалі глибшим, наче тріщина, що розриває землю після могутнього природного катаклізму.

— Дункане, іди переді мною, — промовив Лето.

В Айдаго пересохло в горлі. Він сперся долонею на край помосту, зістрибнув на відкритий простір, ввійшов у тріщину, бо знав, що лише так може закінчити це випробування.

Кинувши швидкий погляд назад, побачив повіз Лето, що велично плив на силових підвісках.

Айдаго обернувся і прискорив кроки.

Жінки звузили прохід крізь їхній стрій. Це було зроблено в дивному мовчанні, із зосередженням уваги — спершу на Айдаго, а потім на цьому масивному тілі предчерва, що їхало за Айдаго на іксіанському повозі.

Коли Айдаго стоїчно марширував першим, жінки звідусіль простягали руки, щоб торкнутися його, Лето чи просто Королівського Повозу. Айдаго відчув стримувану пристрасність у їхньому дотику, і його охопив найглибший з пережитих страхів.

* * *

Проблема лідерства неуникна: хто гратиме роль Бога?

Муад’Діб, з Усної історії

Хві Норі йшла слідом за юною провідницею-Рибомовкою по широкій рампі, що спіралями опускалася вглиб Онна. Виклик Владики Лето надійшов пізно ввечері третього дня Свята, перервавши ланцюг подій, які ослабили її здатність утримувати емоційну рівновагу.

Її перший помічник Отві Йак не був приємним чоловіком — істота з волоссям пісочного кольору, вузьким обличчям та очима, які ніколи ні на чому не утримували погляд і ніколи не дивилися відкрито на того, до кого він звертався. Йак вручив їй аркуш мемопаперу з нотатками, описаними як «підсумок недавніх звітів про спалахи насильства у Фестивальному Місті».

Стоячи близько до стола, за яким вона