Юрій Дмитрович Бедзік - Великий день iнкiв, Юрій Дмитрович Бедзік

Помітивши на обличчі Бунча безпорадну посмішку, Крутояр спитав:

— Невже смерть?

— Не пізніше як через два—три дні. Ця хвороба невиліковна. Особливо в нетрях.

Крутояр і сам знав, що від ріо-муру, немає порятунку. Один тільки засіб міг відігнати смерть — швидка зміна клімату. Ріо-муру не любила свіжого морського повітря. Якби була можливість негайно перевезти хворого кудись на узбережжя Атлантики, він ще врятувався б.

Крутояр сумно похитав головою. Про літак зараз нічого було й мріяти.

Загін рушив далі. Мандрівники розтягнулись вервечкою. Бунч ішов останнім. Він щохвилини фотографував рідкісні породи рослин і дерев: банани, бамбуки, ліани різних видів і різної товщини, пальми. Особливо вражали Бунча ліани. Вони заповнювали увесь простір між деревами й неабияк заважали загонові просуватися вперед.

Мандрівники йшли мовчки, ведучи на поводі коней та віслюків. Поминувши простору галявину, порослу яскравими квітами, вони наткнулися на іржаве болото. Під ногами захлюпала вода.

Тумаяуа попередив, що в цій тванюці можуть бути отруйні змії. Отож хай кожен пам’ятає про обережність. Юнак пішов першим, пробуючи кілком дно.

Зміїні голівки раз по раз виринали з запліснявілої багнюки. Олесь, що один зі всього загону їхав на віслюку, інстинктивно підтягнув ноги.

Люди проходили болото, високо піднімаючи ноги. Крутояр глянув на босі ноги своїх провідників і з острахом подумав, що справа може закінчитися зовсім погано. Краще б індіяни сіли на коней. Після того, як загін відірвався від переслідувачів, Палехо порадив іти далі пішки, щоб не виснажувати тварин лісовою дорогою. Але, на лихо, болото криє в собі стільки несподіванок. Занурюючи ноги в високих шкіряних черевиках у в’язку тванюку, Крутояр відчував під собою тверді жилаві корені й гілляки, які здавались йому гадючими тілами. “Хоч би швидше пройти це прокляте місце”, — подумав професор.

Раптом навколишню тишу розітнув жахливий крик.

Крутояр повернув голову й побачив зігнуту постать старого Палехо. Його вкусила змія. Обличчя касіка перекосилося від болю.

— Кириле Трохимовичу, сюди! — закричав щосили професор.

Бунч підбіг до нього і став поквапливо діставати хірургічні інструменти. Крутояр вийняв із патронташа два патрони й висипав на долоню порох. Але Тумаяуа швидко наблизився до професора й, не промовивши жодного слова, вдарив його по долоні. Порох посипався на траву.

Крутояр здивовано глянув на молодого індіянина. Той був зовсім спокійний. Його погляд, холодний і владний, забороняв професорові втручатися в порятування старого ватажка Палехо.

Крутояр, нічого не розуміючи, озирнувся на всі боки.

— Тумаяуа, — прошепотів він змертвілими губами. — Може, ми ще врятуємо вождя. Що ти надумав? Бунч тільки зробить невеличкий надріз і запалить на рані порох. Послухай, Тумаяуа. Що з тобою? Чому ти мовчиш?

Але молодий індіянин не відповідав. Він не зводив очей із батька. Палехо, опустившись на землю і схопивши обома руками ногу, безтямними очима дивився на рану. Вона ніби загіпнотизувала його. Касік сидів непорушний. Він не виявляв ні найменшого бажання врятуватись од жахливої смерті.

— Ви що, очманіли? — закричав Крутояр. Відчай наддав йому рішучості. Він ладен був безцеремонно розігнати молодих дикунів і припинити муки їхнього батька. — Геть звідси! Палехо загине! Тумаяуа, схаменись!

Професор знову потягнувся до патрона, щоб дістати пороху.

І тоді сталося щось дике, неймовірне. Старший син вождя Лупу спокійно дістав стрілу й поклав її на тятиву лука. Силою зброї затуркані індіяни готові були боронити смерть свого батька.

— Боронити смерть! — прошепотів у нестямі Крутояр.

Ці слова погасили в ньому всі бажання. Дивлячись на скорченого вождя, він ледве прошепотів:

— Скажи, Тумаяуа, що це значить?

Юнак твердо подивився Крутояреві в очі:

— Злий дух Курукіра сидить у зміях і ягуарах. Злий дух Курукіра ввійшов у тіло мого батька, вождя могутнього племені арекуна. Святий закон племені забороняє рятувати укушеного змією, бо це принесе всім нещастя. Ми не дозволимо порушити волю злого духа Курукіри.

Крутояр узяв Бунча за лікоть.

— Відведіть Олеся подалі від цього місця, — промовив він. — Зараз почнеться агонія.

Бунч допоміг Олесеві сісти в сідло. Хлопець не опирався. Він тільки повернувся до Тумаяуа і кинув на нього сповнений глибокого осуду погляд.

Через кілька хвилин смерть забрала свою жертву. Індіяни оточили вождя і мовчки схилили голови.

— Треба поховати тіло, — порушив гнітючу тишу Крутояр. — Не можна гаяти часу. Адже ми не певні, що апіака не кинуться знову в погоню.

— Апіака не підуть у цей ліс, бо вважають його лісом прокляття, — сказав Тумаяуа.

— Все одно треба рушати.

— Я знаю, сеньйоре.

— Скажи своїм братам, щоб вони викопали могилу.

Тумаяуа важко звів на переніссі брови, його обличчя набрало хижого виразу.

— Закон племені арекуна забороняє ховати вождя в чужій землі, — озвався він по хвилі.

— Але що ж робити? — спитав професор. — Не повертатись же нам у селище.

— Не знаю, — переборюючи якісь внутрішні вагання, промовив Тумаяуа.

Крутояр не міг подолати в собі нервового тремтіння. Невже індіяни відмовляться далі проводжати своїх білих друзів? Невже й вірний Тумаяуа зрадить їх?

Тумаяуа радився з братами. Вони стояли над непорушним тілом Палехо й гаряче щось доводили один одному. Кілька разів старший брат Лупу хапався за лука, немовби наміряючись примусити Тумаяуа погодитись із його доказами.

Нарешті Тумаяуа підійшов до Крутояра і сказав йому, що брати відмовляються іти далі. Вони понесуть тіло батька назад у селище. Цього вимагає звичай племені.

— Значить, ви покинете нас? — спитав професор. — Ви залишаєте своїх друзів?..

Тумаяуа опустив голову й ледве чутно промовив: