І. С. Нечуй-Левицький - Хмари

- А моя Галя прибігла з садка та й каже, що до нас гість приїхав. Я до вікна та й бачу віз, а гостя нема та й нема! Ледве знайшла вас меж стіжками. Моєму старому, бачите, все на думці хазяйство! - промовила Масючка до гостя.

Саме на стежці стояв віз. Пара волів, залиганих докупи налигачем, паслася коло воза та аж сопла, тереблячи й разом соваючи мордами по траві. Здорові роги чумацьких двох волів аж черкались кінцями.

Масюк не втерпів: торсонув вола за роги, потім взявся рукою за полудрабок воза й торсонув з усієї сили, потім, піднявши трохи воза, став ногою на міцний обід і поворушив колесо.

- Що за добрящі колеса, Павле Антоновичу! Чи ви бачите? Шпиці, як залізо!

Павло Антонович тільки зирнув на шпиці, ради хазяйського слова, й пішов мерщій з Масючкою до хати. "Не дай боже, як хазяїн здумає потягти мене ще по возовнях та по коморах!" - подумав він та й побіг швидше слідком за хазяйкою.

Перед домком, з обох боків ґанку, був квітничок, де панські квітки перемішувались з зеленим зіллям, уподоб-ним сільським дівчатам. Коло лелії й оргинії слався зелений барвінок, застеляла грядки рута й м'ята. Рядом з фіалками й левкоєм ріс любисток, цвіла проста рожа й своїми великими червоними квітками дуже закрасила горідчик і веселі стіни будинку. Молодого хлопця так і тягло у той горідчик до молодої панни.

Через легеньку хвірточку вони ввійшли в горідчик. Грядочки були чисто виполоті. Гаряче пахуче повітря злилося для його з чудовим голосом за вишнями, з пишними очима, з чорними бровами, котрі він бачив недавнечко в садку. Він знехотя глянув на вікна світлиці. В ясному вікні, як на картині, він угледів Галю. Цікава Масюківна назирала гостя з вікна, не вважаючи, що її було видно всю знадвору так ясно, як вона бачила все з світлиці.

Радюк вгледів її великі темні очі, подовжасте свіже личко, тонкі брови й добре намисто на шиї. І її гарний вид так і впав йому на серце серед зеленого зілля й квіток. Душа його ніби зомліла, аж сп'яніла. Але Галин образ так швидко щез, як і з'явився на склі, і він за хазяїнами пішов у світлицю.

Масюків дім був збудований по-стародавньому: з сіней по один бік були двері в пекарню, по другий бік - в світлицю. Треті двері, прямо, були новіші й показували, що половину довгих сіней не дуже давно переробили на кімнатку для молодої дочки.

- Ще раз добридень в вашій хаті! - вдруге привітався Радюк до хазяїна й хазяйки. Він озирнувся на всі боки, думав привітаться до дочки, але її не було в світлиці.

- Сідайте ж у нас, щоб старости сідали, та й будьте в нас гостем, - промовив Масюк до Радюка, - а ти, паніматко, по старинному звичаю, винесла б нам по чарці. Час би вже й черв'яка заморити.

- Добре! Але вибачайте, будьте ласкаві, бо мої паляниці й пироги, певно, ще не випеклись, - промовила Масючка до Радюка.

Тим часом Радюк все поглядав на двері в кімнату, все ждав, що от-от вилине звідтіль та пташка, котру він сполохав у садочку, а пташка не вилітала. Натомість вбігла прожогом наймичка, дуже негарно підтикана. Вона держала на долоні здорову паляницю, піднявши її на руці врівні з головою, але, побачивши гостя, тиць! та й подалась за двері.

- От і паляниці готові! Давай, небого! Не ховайся за двері! - гукнув Масюк.

Масючка пішла до дверей, взяла паляницю, постукала щиколотками під спідушку, потім поклала на ліву долоню, простягла руку, а правою почала помалесеньку торкать по лівій руці. Паляниця трошки підскакувала на долоні.

- О, вже випеклись! Вибирай з печі! - промовила вона й хотіла вийти з світлиці.

- Е, паніматко, Олександре Остапівно! про мене, йди, а паляницю, зостав нам на закуску.

- Та піду наріжу на тарілку, чи що, та принесу пирогів! Де це моя Галя? Хоч би паляниці накраяла. Галю! Галю! Де це ти ховаєшся? - стиха гукнула Масючка, заглядаючи в кімнату.

В кімнаті щось зашелестіло, але Галя не вийшла в світлицю. Десь далеченько забрязкали тарілки й ножі; по світлиці пішов дух од свіжої гарячої паляниці з доброго простого борошна.

- Ой, паляниці пахнуть! Давайте мерщій горілки та закуску, бо не видержу! Я таки нагулявся на току та по дворі, - промовив Масюк. - Галю! Де це ти? Помагай-бо матері, бо час або снідать, або, про мене, й обідати.

Знов щось за стіною трошки зашелестіло й подибало, як кішечка, через кімнату, але Галя не вийшла.

"Чи не сердиться часом вона на мене? - подумав Радюк. - Чи не злякав я часом її в садку?"

Масючка тим часом сама застелила стіл, винесла горілку, наливку, поставила гарячі пироги, накраяла паляниці, поставила масло й сіла поруч з гостем. Хазяїн налив чарку горілки й подав Радюкові, але тільки що той простяг руку за чаркою, Масюк влив чарку собі в рот. Всі засміялись.

- Вибачайіе! Забув, що хазяїн повинен перший випить до гостя.

- О, ти вже багато дечого вигадаєш! - сказала Масючка. - Але ти сів оце снідать, а вбраться - то й не вбрався до гостя.

- Гість наш добрий, вибачить. Коли б тільки не навідалась наша приємна сусіда, Ликерка. Оцієї я боюсь! - промовив Масюк, натякаючи на панію Високу. - Оця рознесе по всій губернії, що застала мене в білих штанях, та ще й широких.

Неголені кілька день щоки й підборіддя, халат, прості чоботи - все те показувало, що Масюк не ждав у жнива щогодини гостей. Навіть його довгі, вже сивуваті вуса були не закручені й не розчесані й навскоси стирчали на бруснатих сизих щоках.

- Павле Антоновичу! дозволяйтесь, будьте ласкаві, їжте пиріжки! Чи вже ж мої пироги та недобрі?

- А може, й недобрі! - промовив Масюк, кидаючи в рот якраз по півпирога. - Тільки як будеш другий раз пекти пироги, то роби трохи більші, - не на панянські роти, а на козацькі.

- Де вже недобрі! - обізвався Радюк, поглядаючи на пироги й на масло, жовте, чисте, свіже, ту есенцію з степових квіток. Він спробував пирогів.