Урсула К. Ле Гуїн - На інших вітрах

Втім, це не заважало йому з інтересом прислухатися до розмов чарівників, а вони, повністю йому довіряючи, говорили при ньому абсолютно вільно. Олдерові ці розмови служили такими прекрасними уроками, про які він навіть і не мріяв, будучи простим чаклуном.

Онікс і Сеппел, сидячи в напівпрозорій тіні, що відкидалася парусиновим пологом, говорили про угоду, але про куди значнішу, ніж та, яку уклав Олдер, бажаючи припинити свої сновидіння. І Олдер багато разів чув, як Онікс вимовляє ті ж самі слова Справжньої Мови, які сказав йому тоді Сеппел: Верв Надан. І чим далі, тим більше Олдер починав розуміти значення цих слів: такий собі вибір, або поділ одного і іншого, або перетворення однієї речі в дві абсолютно різні, Давним-давно, ще до того, як в Земномор'ї стали правити королі Енлада, ще до винаходу ардичної писемності і, можливо, навіть до виникнення ардичної мови, коли існувала тільки одна мова, Мова Творення, люди, як тепер уявлялося Олдерові, зробили якийсь трагічний вибір, відмовившись від великої могутності в ім'я чогось іншого.

Йому було важкувато розібратися в коренях суперечки чарівників, і не тому, що вони щось від нього приховували, а тому, що вони й самі ніби навпомацки шукали те, що загубилося в туманному минулому, в тих немислимо далеких часах, що передували пам'яті людства. Слова Істинної Мови часто при потребі впліталися в їх бесіду, а Онікс часом взагалі говорив тільки цією мовою, хоча Сеппел, відмінно його розуміючи, вважав за краще все ж відповідати ардичною. Сеппел взагалі скупо користувався словами Стародавньої Мови. Одного разу він навіть застережливо підняв руку, бажаючи зупинити подальші міркування Онікса, і, помітивши його запитальний погляд, м'яко пояснив: «Слова закляття іноді починають діяти самі собою».

Учитель Олдера, Ганнет, теж називав слова стародавньої Мови «Словами заклять». «Кожне з них є проявом великої могутності, - говорив він, — бо кожне слово Справжньої мови змушує істину існувати в реальній дійсності». Ганнет також вельми скупо користувався «словами заклять», які знав; він вимовляв їх тільки при абсолютній необхідності, а якщо писав якусь Істинну Руну, то стирав її практично відразу, ледве встигнувши дописати. Та й велика частина відомих Олдерові чаклунів вели себе так само обережно, чи то прагнучи зберегти свої знання, чи то просто поважаючи могутність і чарівну силу Мови Творення. Навіть Сеппел, який був справжнім чарівником і володів куди більшими знаннями, ніж звичайні чаклуни, вважав за краще не користуватися словами Справжньої Мови у повсякденних розмовах, вважаючи, що якщо звичайні мови цілком допускають брехню, то їх можна використовувати і для будь-яких недомовок, а також в тому випадку, коли не дуже впевнений у правильності своїх суджень.

Можливо, це було частиною того вибору, який люди зробили колись давно — відмовитися від вродженого знання Стародавньої Мови, хоча цією мовою вони колись володіли так, як і дракони. Цікаво, думав Олдер, чи вони вчинили так намірено, бажаючи мати свою власну мову, яка більше підходить людям і дає можливість брехати, нести всяку нісенітницю і вигадувати чудеса, яких ніколи не було і не буде на світі?

Дракони ж говорили тільки Стародавньою Мовою. Проте всім було відомо, що дракони не тільки здатні, але люблять брехати і обманювати. Перш за все людей, звичайно. А чи правда це? Адже якщо «слова закляття» істинні, думав Олдер, то навряд чи навіть дракон здатний використовувати їх для того, щоб збрехати!

Сеппел і Онікс дружно замовкли. Це була звичайнісінька пауза в їх нескінченному круглому столі: обидва, мабуть, дещо втомилися. Помітивши, що Онікс навіть начебто задрімав, Олдер тихенько запитав пальнійського чарівника:

— А це правда, що дракони можуть брехати, хоча і використовують тільки Істинну Мову?

Сеппел посміхнувся.

— Це — як говоримо ми на Пальні — «саме те питання»! Його великий Атх задав дракону Орму тисячу років тому на руїнах Онтуего. «Чи може дракон брехати?» — запитав чарівник. І Орм відповів: «Ні», — і дихнув на нього вогнем, залишивши від Атха жменьку попелу… Але чи варто нам вірити цій історії? Адже що там було насправді, знає один лише Орм.

«Нескінченні суперечки магів між собою», — подумав про себе Олдер, але вголос цього не сказав.

Онікс явно вирішив поспати як слід; голова його відкинулася назад, суворе напружене обличчя розслабилося.

І Сеппел сказав ще тихіше, ніж зазвичай:

— Олдер, я сподіваюся, ти не шкодуєш про те, що ми зробили в печері Аурун? Я знаю, наш спільний друг вважає, що я недостатньо виразно попередив тебе.

І Олдер, не вагаючись, відповів:

— Я ні про що не шкодую!

Сеппел мовчки вклонився, а Олдер швидко додав:

— Я розумію, що всі ви, чарівники, намагаєтеся зберегти Велику Рівновагу. Але Стародавні Сили Землі ведуть свій власний відлік часу, вірно?

— Так. І «справедливість» їх така, що людям важко її зрозуміти.

— В тому то й справа. Ось і я намагаюся зрозуміти: чому я повинен був відмовитися від своєї професії, щоб мені перестали снитися сни про царство мертвих? Яке відношення одне має до іншого?

Деякий час Сеппел мовчав, а потім відповів — питанням на питання:

— Але ж не завдяки своїй майстерності ти прийшов до тієї кам'яної стіни?

— Ні звичайно! — впевнено відповів Олдер. — У мене було не більше можливостей піти туди, ніж не піти.

— То як же ти все-таки потрапив туди?

— Дружина покликала мене, і душа моя кинулася до неї.

Настало тривале мовчання. Потім чарівник промовив:

— Інші теж втрачають люблячих дружин і чоловіків…

— І я говорив це лорду Яструбу, але він сказав: це вірно, але все ж зв'язок між двома істинно люблячими душами буває часом настільки тісним, що може тривати вічно…

— Жоден зв'язок не може тривати вічно, якщо люди розділені тією кам'яною стіною!

Олдер подивився прямо в проникливі очі чарівника, які яскраво горіли на його доброму смаглявому обличчі.

— Але чому це так? — запитав він, помовчавши.

— Тому що смерть перериває будь-який зв'язок між людьми і їх душами.

— Але тоді чому ж ці мертві ніяк не можуть померти?

Сеппел, явно захоплений цим питанням зненацька, здивовано втупився на Олдера.

— Прости, — сказав Олдер. — Я просто неправильно висловився. Я хотів сказати ось що: я знаю, смерть перериває зв'язок душі і тіла, і тіло вмирає, повертаючись назад в землю, а душа повинна відправитися в ту темну країну, маючи колишню тілесну оболонку; але як довго душі терпіти це існування? Чи навіки? Вічно існувати серед холодних каменів, покритих сірим пилом, вічно в