Чарльз Діккенс - Посмертні записки Піквікського клубу

— Сер?

— Лишайтесь тут.

Містер Веллер завагався.

— Лишайтесь тут, — повторив містер Піквік.

— Чи не міг би я трохи полатати боки тому Джобові? — спитав містер Веллер.

— Звичайно, ні, — заборонив містер Піквік.

— Може, я міг би викинути його через хвіртку, сер? — запропонував містер Веллер.

— Ні в якому разі, — відповів його пан.

Уперше за ввесь час служби в містера Піквіка на обличчя Сема ліг незадоволений вираз. Але обличчя те незабаром проясніло, бо він побачив, як Мазл, сховавшись за дверима, зненацька вискочив на площадку й дуже спритно штовхнув містера Джінгла з помічником із сходів просто в діжки з американським алое.

— Виконавши свій обов’язок, сер, — звернувся містер Піквік до судді,— я з моїми приятелями побажаю вам усього кращого. Дякуючи вам за гостинність, я від імени нас усіх дозволяю собі запевнити вас, що ми ніколи не зловживали б нею й не дозволили б собі деяких протизаконностей, якби нас не спонукало до цього почуття громадського обов’язку. Завтра ми повертаємось до Лондона. Ваш секрет у вірних руках.

Висловивши таким шляхетним способом протест проти ранкового з ними поводження, містер Піквік низенько схилився перед і дамами і, не зважаючи на прохання всієї родини залишитися ще, у супроводі своїх друзів вийшов з кімнати.

— Надіньте капелюх, Сем, — сказав містер Піквік.

— Він унизу, сер, — відповів Сем і побіг по нього.

В кухні нікого не було, крім гарненької покоївки.

Вони вдвох стали шукати капелюх і знайшли його аж у тісному кутку. Сем і гарненька покоївка мимоволі опинилися близько одне біля одного. І як воно вже сталося — трудно сказати — тільки Сем поцілував Мері.

— Сем, — крикнув містер Піквік, перехилившись через поручні.

— Іду, сер, — відгукнувся Сем, збігаючи сходами.

— Як довго ви там були!

— Там було щось за дверима, сер; не можна було зразу їх відчинити, — відповів Сем.

Такий був перший епізод першого кохання місгера Веллера.

РОЗДІЛ XXI,

що містить у собі короткий звіт про хід справи „Бардл проти Піквіка".

Викривши Джінгла й тим досягши головної мети своєї подорожі, містер Піквік вирішив негайно повернутись до Лондона. Йому кортіло познайомитися з заходами, тим часом вжитими проти нього панами Додсоном і Фогом. Здійснюючи свій намір з усією властивою його рішучій вдачі енергією, він ранком наступного дня сів на перший же лондонський диліжанс і того ж таки вечора в супроводі трьох своїх друзів та містера Семюела Веллера прибув до столиці в доброму здоров’ї.

Тут приятелі на короткий час розлучилися. Пани Тапмен, Вінкл і Снодграс роз’їхались кожен до своєї оселі, щоб гаразд підготуватися до майбутнього візиту в Дінглі-Дел, а містер Піквік із Семом заїхали до старого, дуже пристойного готелю, а водночас і таверни „Джордж та Яструб" на Ломбардській вулиці.

Містер Піквік пообідав, випив другий кухоль свого улюбленого портвейну, напнув на голову шовкову хусточку, поставив ноги на грати каміна й відхилився назад у дуже вигідному кріслі, коли в кімнату ввійшов містер Веллер з саквояжем у руці і порушив тихомирний настрій свого пана.

— Сем! — сказав містер Піквік.

— Сер, — озвався містер Веллер.

— Я оце думав, Сем, про те, що в місис Бардл на Госвелській вулиці залишилось чимало моїх речей. їх треба було б узяти звідти перед тим, як я знову поїду з Лондона.

— Зараз, сер? — спитав містер Веллер.

— Зараз, — відповів містер Піквік. — Але чекайте, — додав він, виймаючи з кишені гаманець. — Треба заплатити ще за квартиру. Правда, квартал кінчається тільки в грудні, та все одно — заплатіть зараз. Я маю попередити про свій від’їзд за місяць. Ось вам моя писана заява. Передайте її й скажіть місис Бардл, що вона може вивішувати об’яву та наймати квартиру тепер же.

— Дуже добре, сер, — сказав містер Веллер. — Більше нічого, сер?

— Більше нічого, Сем.

Містер Веллер спроквола підійшов до дверей, немов чекав чогось; не поспішаючи відчинив їх, поволі вийшов і повагом причинив їх пальців на два, коли містер Піквік гукнув на нього знову:

— Сем!

— Сер? — озвався містер Веллер, ввійшовши у кімнату, і щільно зачинив двері.

— Я не заперечуватиму, Сем, коли ви довідаєтесь, як ставиться до мене місис Бардл, і дізнаєтесь, чи й дійсно вона здатна довести до кінця цю підлу справу. Я кажу, що не заперечуватиму, якби ви зробили так, Сем, коли вам охота, — промовив містер Піквік.

Сем кивнув головою на знак того, що розуміє, в чому тут річ, і залишив кімнату, а містер Піквік знову насунув шовкову хусточку на голову й умостився покуняти.

Було коло дев’ятої, коли містер Веллер добувся до Госвелської вулиці. Пара свічок горіла в кімнаті, що виходила на вулицю; пара жіночих капелюхів одбивалась на віконній завісі. В місис Бардл були гості.

Сем подзвонив і по досить довгому чеканні почув, як пара маленьких чобіт задріботіла по сходах — то йшов добродій Бардл.

— А, маленький громадянине, — привітав його Сем, — як там поживає твоя мати?

— Вона живе дуже добре, — відповів добродій Бардл, — і я теж.

— Ну, хвалити бога за це, — сказав Сем. — Піди ж і повідом її, що я хочу говорити з нею. Підеш ти, маленький феномен?

Добродій Бардл побіг до вітальні виконувати доручення.

Два жіночі капелюхи, що їх тінь вирізнялась на віконній завісі, були головні убори двох найближчих приятельок місис Бардл. Ці леді тільки но прийшли, щоб порозкошувати чашкою чаю й повечеряти теплими свинячими ніжками та підсмаженими сирниками. Сирники смачно шипіли та підрум’янювались на маленькій мідній сковороді; свинячі ніжки апетитно визирали з каструльки; а місис Бардл і дві її приятельки тим часом перетирали на зубах інших своїх приятельок і знайомих.

— Слуга містера Піквіка! — верескнула місис Бардл, коли її син сповістив про прихід Сема, і зблідла.

— Боже мій! — скрикнула місис Клапінс.

— Ніколи не повірила б, якби сама не була тут, — підтримала її місис Сендерс.

— Що ж мені тепер робити? — метушилася місис Бардл.

— Я думаю, вам слід прийняти його, тільки при вашому побаченні мусить бути свідок, — порадила місис Клапінс.

— Я думаю, що два свідки було б законніше, — сказала місис Сендерс, що палала з цікавості.

— Мабуть, краще було б покликати його сюди? — сказала місис Бардл.

— Безперечно, — ствердила місис Клапінс, якій ця ідея дуже сподобалась. — Приведи його сюди, чоловічку, і зачини парадні двері.

Містер Веллер не забарився і, з’явившись до вітальні, виклав справу так:

— Дуже шкодую, що турбую вас, мадам, як казав злодій, затикаючи одній леді хусткою рота, але мій пан