Енді Вір - Марсіянин

не опустилася так низько, щоб убити їх. Навіть якщо з сотень мільйонів бактерій вціліє одна, вона може запобігти вимиранню популяції.

Життя дивовижно чіпке. Вони хочуть вижити не менше за мене.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 196

Я опаскудився.

Опаскудився так, що повірити важко. Я припустився помилки, яка може мене вбити.

Я почав ПКД близько 08:45, як завжди. Я взяв молоток з викруткою і почав довбати корпус причепа. Робити заглибину перед кожним свердлінням – то страшна морока, тож я вибиваю мітки на цілий день зараз.

Видзьобавши 150 лунок (оптиміст, як-не-як), я взявся до роботи.

Тієї самої, що й учора, і позавчора. Просвердлив наскрізь, перейшов далі. Просвердлив, перейшов. Просвердлив утретє, дав інструменту охолонути. Я повторював процес знову і знову аж до обіду.

О 12:00 зробив перерву. Повернувся в Дім, посмакував обідом, трохи пограв у шахи проти комп’ютера (він втер мені носа). Тоді вийшов на другу ПКД.

О 13:30 прийшла моя загибель, хоч тоді я цього не усвідомлював.

Найгіршим моментам життя передують дрібні спостереження. Маленький опух на боці, якого ви раніше не помічали. Два бокали з-під вина в раковині, коли ви повернулися додому, до своєї дружини. Кожен раз, коли кажуть «Ми перериваємо цю програму для…»

Для мене це сталося, коли не ввімкнувся дриль.

За три хвилини до того він працював як треба. Я зробив отвір і відклав дриль набік, щоб він охолов. Як завжди.

Але коли я спробував увімкнути його знову, він здох. Навіть сигнальний вогник, що показував наявність струму, не загорівся.

Мене це не злякало. Навіть якби все згоріло, в мене був другий дриль. Знадобилось би кілька годин, щоб увімкнути його в мережу, але це невеликі клопоти.

Те, що вогник не спалахнув, скоріше за все означало якісь негаразди з дротом. Швидко зиркнувши через віконце шлюзу, я побачив, що в Домі світло горіло, тобто масштабну проблему зі струмом можна було виключити. Я перевірив свої нові запобіжники, і, звичайно, побачив, що усі три перегоріли.

Мабуть, дриль потяг забагато сили струму. Невелика біда. Я замінив запобіжники й повернувся до роботи. Дриль запустився, і я продовжив дірявити марсохід.

Наче нічого страшного, га? на той час я точно нічого не підозрював.

Я закінчив робочий день о 17:00 з результатом 131 отвір. Не так добре, як учора, але я згаяв трохи часу через несправність дриля.

Я доповів про свої успіхи.

[17:08] Вотні: 131 за сьогодні, 488 загалом. Невелике ускладнення з дрилем; попалив запобіжники. Здається, сталося переривчасте коротке замикання в дрилі, ймовірно, в місці з’єднання з дротом. Може доведеться переробляти.

Між Землею і Марсом зараз трохи більше вісімнадцяти світлових хвилин. Зазвичай, NASA відповідає не пізніше, як за двадцять п’ять хвилин. Не забувайте, що я тримаю з ними зв’язок з марсохода №2, який передає все через «Пасфайндер». Я не можу чекати відповіді, тиняючись по Дому; я мушу чекати в марсоході, поки вони підтвердять прийом повідомлення.

[17:38] Вотні: не отримав відповіді. Надіслав останнє повідомлення 30 хвилин тому. Будь ласка, підтвердіть.

Я почекав ще тридцять хвилин. Відповіді не було. Страх почав пускати коріння в моїй душі.

Коли бригада ботанів з ЛРР умудрувала, як перетворити марсохід і «Пасфайндер» на чат для бідних, вони переслали мені шпаргалку для виявлення і усунення проблем. Я виконав першу вказівку:

[18:09] Вотні: system_command: STATUS

[18:09] SYSTEM: Останнє відправлене повідомлення: 00 год. 31 хв. тому. Останнє прийняте повідомлення: 26 год. 17 хв. тому. Остання отримана відповідь від апарата: 04 год. 24 хв. тому. ПОПЕРЕДЖЕННЯ: 52 запити без відповіді.

«Пасфайндер» не чув марсохід. Він припинив відповідати на запити вже чотири години двадцять чотири хвилини. Тому я швидко прикинув, що це сталося десь о 13:30 цього дня.

Саме тоді, коли не увімкнувся дриль.

Я намагався не панікувати. У шпаргалці містився список дій на випадок втрати зв’язку. Ось вони (по порядку):

1. Перевірити, що до «Пасфайндера» надходить живлення.

2. Перезавантажити марсохід.

3. Перезавантажити «Пасфайндер», вимкнувши/увімкнувши живлення.

4. Встановити програму зв’язку на комп’ютер іншого марсохода, спробувати звідти.

5. Якщо ні з одним марсоходом не вийшло, проблема, скоріше за все, у «Пасфайндері». Ретельно перевірити усі з’єднання. Повитирати з «Пасфайндера» марсіянський пил.

6. Викласти камінням повідомлення азбукою Морзе, описати вжиті заходи. Можливо, проблему можна вирішити, оновивши ПЗ «Пасфайндера» з Землі.

Я дійшов тільки до першого пункту. Я перевірив з’єднання і побачив, що від негативного контакту відпаявся дротик.

Я аж підскочив від радості. Яке полегшення! Усміхаючись, я приніс набір інструментів і приготувався припаяти дріт на місце. Я витяг його назовні, щоб добре зачистити (наскільки могли дозволити рукавиці скафандра) і помітив дещо дивне. Оплавлену ізоляцію.

Я замислився над таким розвитком сюжету. Оплавлена ізоляція зазвичай свідчить про коротке замикання, про те, що дротом пройшов більший струм, ніж він може пропустити. Але оголена частина дроту анітрохи не почорніла і не обгоріла, а ізоляція позитивного дроту взагалі навіть не оплавилася.

Тоді, одну за одною, я почав усвідомлювати жахливі реалії Марса. Дріт і не міг обгоріти чи почорніти. Це результат окислення, а кисню в цьому повітрі немає. Тож коротке замикання, певно, все-таки сталося. Але оскільки позитивний дріт не постраждав, струм мусив прийти з іншого джерела…

А десь в той же час погоріли запобіжники дриля…

Ах ти ж…

Електронне начиння «Пасфайндера» заземлювалося через корпус. Таким чином можна запобігти накопиченню статичного заряду в марсіянських погодних умовах (а коли повітрі казна-скільки піску і нема води, на предметах можуть накопичуватися вражаючі статичні заряди).

Корпус стояв на панелі А, одній із сторін тетраедра, в якому «Пасфайндер» прилетів на Марс. Інші три сторони я залишив у долині Арес.

Між панеллю А і верстаком лежать надувні балони, використані для посадки «Пасфайндера». Більшість з них я роздер, щоб перевезти його, але все одно чимало матеріалу залишилося – достатньо, щоб діставати до корпуса апарата. Варто зазначити, що балони проводять струм.

О 13:30 я притулив дриль до верстака. Кожуха на ньому немає, бо мені треба було провести всередину дріт. Якщо дриль торкався верстака певним чином, метал з’єднався з металом.

Саме це й сталося.

Струм пройшов через позитивний дріт дриля, через верстак, через балони, через корпус «Пасфайндера», через купу неймовірно чутливої і незамінної електроніки і вийшов через негативний дріт дриля.

«Пасфайндер» працює на 50 міліамперах. А отримав він 9000 міліампер, які переорали тендітну електроніку, спалюючи все на своєму шляху. Запобіжники згоріли, але було запізно.

«Пасфайндеру» кінець.