Уляна Пас - Холодна ніжність, Уляна Пас

Перед тим, як ненавидіти когось і виливати свій гнів, потрібно хоча б на хвилину стати на його місце. Побувати в його шкірі. Я не виправдовую вчинків Алекса, але знаю, що йому соромно за них. 

Не втримавшись, сідаю ближче і торкаюсь долонею його колючої щоки. Я не знаю, чи є у нас спільне майбутнє і яким буде наше завтра, але тут і зараз я кохаю його. 

Кохаю різним. Поганим і хорошим. Роздратованим та усміхненим. Кохаю, тому що знаю: він – хороша людина, але обставини навколо роблять нас поганими. 

– Я дуже боюсь втратити тебе, – шепоче хрипло. – Мені здається, що якоїсь миті ти просто зникнеш. 

Алекс розплющує очі та цілує мою долоню. Я мовчу і слідкую за ним. Не можу нічого сказати, тому що в грудях болить. За себе, за нього. За нас усіх. 

– Я хочу покінчити з усім цим, – кажу. – Для цього я маю зустрітися з Романом. Востаннє. 

– Це дуже небезпечно, – хмуриться. 

– Я знаю. Але мені це треба, – шепочу. – Пошуки доказів можуть зайняти ще багато часу, і не факт, що ви їх знайдете. А я спробую все дізнатися самостійно. Будь ласка, Алексе. Якщо ти не відпустиш, я знайду спосіб втекти. 

– Я не хочу цього, але знаю, що тримати тебе тут силою – не варіант, – він сідає і погляду з мене не зводить. – Пообіцяй, що не постраждаєш. Тільки так зможу відпустити. 

– Ти сам знаєш, що я не можу, – кажу. – Алексе, я… Пробач за ті слова. Насправді я розумію, чому ти все це робив. Так, часто переходив межу, але я знаю, що ти не такий насправді. 

– Не тобі треба просити вибачення, синичко, – Алекс гладить моє волосся, а я майже не дихаю. – Ти все правильно сказала. Мабуть, і всього життя буде мало, щоб виправити все, що я наробив. Та я старатимусь. Лиш би все це якнайшвидше закінчилося. 

Коли Алекс цілує, я відповідаю. Хочу відчувати його кожною клітинкою тіла. Хочу летіти з ним до небес, де немає ніяких проблем. 

Він мені необхідний, точно так само як я необхідна йому. У нас буде ще все життя, щоб виправити старі помилки, а зараз є тільки ми. У мене таке відчуття, що не можна гаяти часу. Треба брати все і зараз. Невідомість лякає, але разом з тим я розумію, що у нас є лише два варіанти. 

Або ми виграємо і всі винні несуть покарання, або програємо і ця боротьба більше не матиме сенсу.

– Я кохаю тебе, синичко, – шепоче Алекс в той момент, коли весь світ розривається на частинки. 

– Я теж тебе кохаю, – видихаю. Не зважаючи ні на що, ми маємо впоратись хоча б заради того, що відчуваємо.