Шолом-Алейхем - З ярмарку, Шолом-Алейхем

Усі вони злидарі, нікчеми. Порівняно з ними київський рабин справжній магнат, а вони дикуни, карлики. Київський рабин — велетень і вродливий. Одну лише ваду цей рабин має — він рудий та ще трохи млявий, забарний: поволі розмовляє, поволі робить, поволі думає — людина без нервів. Такі люди живуть по сто років. Вони не хапаються помирати, їм не кортить.

— Отже, ви хочете, щоб я вам дав протекцію? До кого?

— До кого? Ви, мабуть, краще знаєте.

— Гаразд, треба подумати.— І рабин знову заходився розпитувати відвідувача, хто він такий, звідки й чого хоче. Далі настала довга пауза на кілька хвилин. Нарешті він натиснув кнопку, і з'явився старий, збляклий та добре замаринований покійник з канцелярії. Рабин звелів йому написати листа до одного свого друга — прізвища Шолом не розібрав — і попросити його зробити щось для цього юнака. А Шоломові сказав, що то він пише листа до свого друга Германа Марковича Бараца, присяжного повіреного й "вченого єврея" при генерал-губернаторові.

Упоравшись з такою складною роботою, рабин відсапався. Було видно, що в людини наче камінь од серця відпав. Він таки добре попрацював. Зате залагоджено корисну сйраву — складено для юнака рекомендацію, та ще яку рекомендацію — до "вченого єврея" при генерал-губернаторові!.. Таке навіть не уявлялося розпаленій фантазії юнака. Рекомендація, яку він сховав у бокову кишеню, гріла його й окриляла. Він одразу-таки піде до "вченого єврея", що при генерал-губернаторові. Тут обов'язково щось вигорить. "Вчепий єврей" уявляється йому професором, обвішаним медалями, мов генерал. З трепетом подзвонив Шолом біля дверей, і його впустили в кабінет, заставлений шафами з книжками. У Шолома зуб на зуб не попадав. За кілька хвилин у кімнату влетів чоловік з ріденькими баками, дуже короткозорий і на диво метушливий. Невже оце і є "вчений єврей" при генерал-губернаторові? Якби частина бороди посередині підборіддя не була в нього виголена, можна було б заіірисягтися, що то меламед, вчитель талмуда. Цей "вчений єврей" мав одну звичку — розмовляючи, він плювався. Крім того, він справляв враження дуже неуважної людини. У Києві про нього розповідали, як згодом дізнався Шолом, різні кумедні історії та анекдоти. Так, скажімо, він ніколи не міг потрапити додому, поки не натикався на табличку з написом: "Герман Маркович Барац". Якось він, придивляючись до таблички, побачив під своїм ім'ям приймальні години — від третьої до п'ятої. Глянувши на годинник і переконавшись, що тепер лише друга година, Барац вирішив, що Бараца нема ще вдома. А раз Бараца нема вдома, то Барацові тут робити нічого. І віп поки що пішов собі в парк погуляти. Одне слово, про Бараца кажуть у Києві, що Барац шукає Бараца й ніяк не може його знайти. Цього ранку Барац був особливо неуважний і в поганому гуморі. Він кудись поспішав, кидався, плювався и бризкав слиною. Прочитавши листа, "вчений єврей" схопився за голову, почав ходити по кімнаті, бризкати слиною й благати, щоб йому дали спокій, бо він нічого не знає, нічого не вміє і нічого не в силі зробити. Просто жаль було дивитися на цього "вченого єврея". Юнак почав виправдуватись, запевняв, що не має ніякого лихого наміру. Він тільки гадав, може, теє... протекція... Але Ба-рац не дав йому говорити, сказав, що він сам усе добре знає. Його тільки обурював рабин, який щодня присилає до нього молодих людей. Що він, Барац, може для них зробити? Що він знає? Хто він такий? Що він таке? Адже він не Бродський!

Пригнічений, з розбитим серцем, вислизнув Шолом з кабінету "вченого єврея". Та коли він уже спустився був з сходів, його гукнули. То його кликав "учений єврей", який зміркував, що хоча він сам нічого не може зробити для юнака, але рекомендувати його своєму другові й колезі Куперпикові він може. Куперннк, як захоче, може багато що зробити, дуже багато! Це ж вам не абихто — це Куперник! Його протекція мури пробиває, він може залучити найвизначніших людей. І не довго думаючи, "вчений єврей" сів до стола й написав записку до свого найкращого друга й колеги, до славнозвісного адвоката Лева Абрамовича Куперника.

76

КУПЕРНИК

Шолом шукає славнозвісного адвоката на Хрощатину. — "Міняльна контора Куперника".—В Окружному суді.— Наш герой знаходить нарешті того, кого шукав, і протекція діє. — Невеличка помилка: не Купернин, а Мойше Епельбаум з Білої Церкви

Ім'я Куперника — прості євреї його звали Коперни-ков — було майже таке відоме, як ім'я Олександра фон Гумбольдта в Європі або Колумба в Америці. Кутаїський процес *, відомий кривавий наговір, в якому Куперник домігся виправдання обвинувачених, так прославив його, як через багато років прославив іншого адвоката, О. 0. Грузенберга, процес Мендла Бепліса *. І як про Грузенберга, так і про Куперника в свій час розповідали чудеса, оповиваючи його ім'я легендами.

Маючи протекцію до такої людини, як Куперник, можна вже собі дозволити помріяти, пофантазувати. І поспішати було нічого, тим паче, що Шолом не знав Ку-перникової адреси. Повільно подався наш герой на Хрещатик, найкращу вулицю Києва, і там йому вже не важко було розпитатись, де живе Куперник. Зайшовши в якийсь двір навпроти готелю "Європа", він прочитав вивіску "Міняльна контора Куперника". Його, щоправда, трохи здивувало, чому адвокат Куперник держить міняльну контору, але незабаром усе з'ясувалося.

У Куперниковій конторі він застав молодого чоловіка в синіх окулярах і жінку в білому парику.

— Кого вам треба?

— Куперника.

— Від кого?

— Від "ученого єврея" Германа Марковича Бараца, лист.

— Від Бараца лист? Давайте сюди!

Молодий чоловік у синіх окулярах узяв листа й подав жінці у білому парику. Вона наділа окуляри, прочитала листа й жбурнула його.

— Це не до мене, це до мого сина,

— Де ж він?

— Хто?

— Ваш син.

— Де мій син? Що значить де? Ідіть в Окружний суд, там ви його знайдете.

Шукати адвоката в Окружному суді так само безглуздо, як шукати голку в копиці сіна. Окружний суд — це величезний старий будинок з залізними сходами й такою кількістю кімнат, зал і відділів, що стороння людина може там заблудитись і розгубитися. Уперше в своєму житті побачив наш герой стільки людей, і всі вони були в чорних фраках з великими портфелями. Це були самі тільки присяжні повірені. Спробуйте вгадати, хто з них тут Куперник. Зупинити кого-небудь і спитати — річ неможлива. Всі вони страшенно заклопотані, гасають із своїми портфелями сюди-туди, як божевільні. Одного такого чоловіка з великим жовтим портфелем, але не в чорному фраку, дуже симпатичного, Шолом все-таки наважився зупинити й спитати:

— Де тут Куперник?

— Навіщо вам Куперник? — спитав той замість від повіді.

— Я маю до нього листа від "ученого єврея" Германа Марковича Бараца.

— А, від Бараца? Посидіть трохи — я зараз прийду,— показав він Шоломові на довгу поліровану лаву, ковзнув і зник.

Шолом сів на лаву. Сидів півгодини, годину, півтори години — нема пі цього чоловіка, ні Куперника. Нарешті, він підвівся й зібрався був іти. Людей уже було мало, тільки коли-не-коли промайне чорний фрак. Раптом він знову побачив чоловіка з жовтим портфелем.

— А, ви ще тут? Яку, власне, справу ви маєте до Куперника?

Шолом знову розповів йому, в чому річ:

— Лист від Германа Марковича Бараца.

— А де цей лист?

Шолом показав йому листа. Той прочитав його.

— Що ж ви, власне, хотіли від Куперника?

—— Я ще сам не знаю... Може, посаду дістану з його допомогою.

— Що ви вмієте робити?

— Можу гарно писати єврейською мовою, російською...

— Російською теж? Ходімте зі мною.

Хіба після цього могли в Шолома виникнути якісь сумніви в тому, що перед ним сам Куперник? Вийшовши з хлопцем з Окружного суду, він, тобто Куперник, узяв лихача — дрожку на гумових колесах, і гукнув: "Готель "Росія!" Лихач одним духом домчав їх до готелю. Увійшовши в сильно накурену кімнату, Куперник посадовив гостя за стіл, закурив цигарку, подав йому аркуш паперу та чорпильний прилад і запропонував хлопцеві написати кілька рядків. Шолом умочив перо в чорнило й, перш ніж узятись до діла, спитав Куперника, якою мовою писати — єврейською чи російською. "Звісно, російською". Шолом добре постарався. Наука вчителя Мониша стала йому в пригоді, і після першого-таки рядка Куперник, зупинивши хлопця, сказав, що таке письмо його цілком влаштовує, й запропонував йому цигарку. Але Шолом відмовився:

— Пробачте, пане Купернику, я не курю.

— Пробачте, молодий чоловіче, я не Куперник, мене звуть Епельбаум.

— Епельбаум?

— Еге, Епельбаум. Мойше Епельбаум з Білої Церкви. Присяжний повірений...

Так, видно, вже судилося Шоломові. Хто міг наперед знати, що київський Куперник перетвориться раптом на

Мойше Епельбаума з Білої Церкви? Цей Мойше Епельбаум виявив себе справжнім джентльменом. Він довго не торгувався з приводу платні, погодився на всі умови. Він обіцяв також хлопцеві, що підучить його адвокатури й дасть рекомендації не тільки до Куперника, а й до значніших осіб, бо він знається з усіма найвидатнішими особами в Києві, в Москві та в Петербурзі, він близько знайомий з усіма міністрами. Якщо Шолом не заперечує, вони ще сьогодні можуть поїхати в Білу Церкву. Він, Епельбаум, має тільки завітати на хвилинку до генерал-губернатора. А коли йдеш до генерал-губернатора, то не можна обминути й губернатора, бо ці собаки страшенно заздрять один одному. Слід було б, власне, побачитись і з київським поліцмейстером, але поліцмейстер не хворий сам прийти до нього.

І присяжний повірений Епельбаум вилетів з кімнати, залишивши незнайомого юнака напризволяще. Юному мандрівникові ця пригода сподобалася, і від особи Епельбаума він був у захваті. Шолом не встиг обміркувати як слід ситуацію, коли Епельбаум, навантажений численними пакунками, з шиком підкотив лихачем. У цих пакунках було все, що хочеш: оселедці, риба, балик, ікра, фрукти, цигарки.

— Гадаєте, я це купив? Усе це — подарунки від ге-нерал-губернаторки, від губернаторки й від поліцмейсте-рової жінки.

— Хіба ви були й у поліцмейстера? Ви ж казали, що...

— Боронь боже! Не від його дружини, а від його полюбовниці... Я її адвокат, проваджу її процес на півмі-льйона. Вона мільйонерка, але дуже скупа, ладна повіситись за копійку. Проте заради мене вона нічого не пошкодує.