Бернард Шоу - Вибрані твори. Том II

Мендоса. Про себе самого! Заради неї я пожертвував собою. Ось через що я тут. Але це дурниця: за неї я згоден віддати весь світ. Присягаюся: такої прекрасної голівки, такого волосся я ніколи не бачив. Вона була дотепна, куховарила на диво, темперамент мала невитривалий і тому була непевною, повна несподіванок, усе в ній мінилося: була вона вередлива, примхлива, жорстока, одне слово — чарівна.

Стрейкер. Зовсім, як жінка з шестишилінґових романів, крім куховарства. І звали її, звичайно, пані Глейдіс Плантаґенет. Ге, так?

Мендоса. Ні, сер. Вона не була графською дочкою. З фотокарток, що їх поміщали в ілюстрованих журналах, я знаю, які на вигляд дочки англійських перів. І я можу цілком чесно сказати, що я все віддав би — їхню долю, обличчя, посаг, одежу, титули — за усмішку тої жінки. А проте вона лише дівчина з народу, дочка робітника; інакше, — дозвольте мені на вашу одвертість відповісти такою самою одвертістю, — інакше я зневажав би її.

Таннер. І мали б рацію. Що ж, платила вона вам за ваше кохання коханням?

Мендоса. Хіба ж був би я тоді тут? Вона відмовилась піти заміж за єврея.

Таннер. З релігійних міркувань?

Мендоса. Ні, вона була вільнодумною. Але вона казала, що кожний єврей у своєму серці вважає англійців за народ брудний у своїх звичаях і навичках.

Таннер (здивовано). Брудний у своїх звичаях і навичках?

Мендоса. Це свідчить про те, що вона надзвичайно добре знала світ і людей. Бо вона, безсумнівно, має рацію. Наші старанно розроблені закони гігієни примушують нас ставитись до християн з надмірним презирством.

Таннер. Чули ви коли щось подібне, Генрі?

Стрейкер. Те саме казала й моя сестра. Вона якось була куховаркою в одній єврейській сім’ї.

Мендоса. І я не міг заперечувати. Також я не міг загладити те враження, яке це справило на її душу. Усяке інше заперечення я міг би спростувати, але жодна жінка не знесе й тіні сумніву в делікатності її почуттів. Усі мої спроби й заходи були марні: вона завжди відповідала, що вона не досить добра для мене, і радила мені одружитись з тою клятою трактирницею Реббекою Лазарус, яка в мене викликала почуття огиди. Я грозився, що заподію собі смерть, — вона запропонувала мені пакетик порошку від тарганів. Я натякнув, що можу вбити її, — вона упала в істериці. І я подався аж до Америки, щоб вона могла спокійно спати, щоб їй не здавалося, ніби я підкрадаюсь до неї в кімнату, щоб перерізати їй горло. В Америці я поїхав на захід і зустрівся з одним чоловіком, якого розшукувала поліція, бо його фахом було грабувати поїзди. Він і подав мені думку нападати на автомобілі на півдні Європи, — чудова ідея для людини, що вкрай зневірилася і впала в розпач. Він дав мені декілька цінних рекомендацій. Я зорганізував синдикат, і теперішнє наше підприємство є наслідком цього. Я став керівником, бо єврей завжди буває керівником через свій розум й спритність. Але, незважаючи на всю мою расову гордість, я віддав би все, що маю, за те, щоб бути англійцем. Я — наче закоханий хлопчик: я вирізую її імя на деревах, а її ініціали — на дернині. Коли я залишаюся сам, то лежу й рву на собі волосся й кричу: Луїзо...

Стрейкер (здригнувшись). Луїза?..

Мендоса. Так, це її ім’я... Луїза... Луїза Стрейкер...

Таннер. Стрейкер!

Стрейкер (схопившись на коліна, обурено). Слухайте, ви, Луїза Стрейкер мені сестра. Чуєш? Що ти таке там про неї верзеш? Як це може її стосуватись?

Мендоса. Який драматичний збіг обставин! Ви — Енрі, її улюблений брат?

Стрейкер. О-о! Кого це ви звете «Енрі»? Хто дав вам право так легковажно поводитися з моїм і її ім’ям? О, з якою насолодою я здер би з тебе шкуру!

Мендоса (з величним спокоєм). А якщо я дозволю вам це зробити, чи обіцяєте ви мені, що похвалитесь цим перед нею? Це все ж таки нагадало б їй про Мендосу. Цього тільки я й бажаю.

Таннер. Ось де справжня непохитна відданість, Генрі! Ви повинні її поважати.

Стрейкер (шалено). Боягуз! Ось він хто!

Мендоса (схопившись). Боягуз! Добродію, я походжу із славетної сім’ї бійців. І ваша сестра це добре знає; ви маєте стільки ж шансів проти мене, як дитяча колясочка проти вашого авта.

Стрейкер (сторопів, але підводиться з колін, безстрашний на вигляд, наче зараз же хоче на того кинутись). От, злякався я вас! Разом з вашою Луїзою! Луїза! Досить з вас і міс Стрейкер, я гадаю.

Мендоса. Я хотів би, щоб ви її в цьому переконали.

Стрейкер (скажено). Ось тут...

Таннер (схоплюючись і стаючи між ними). Облиште, Генрі. Коли б ви навіть могли перемогти президента,— не можете ж ви перемогти всю ліґу Сьєрри. Сідайте і будьте приятелями. Кішка може дивитись на короля, і навіть президент розбійників може дивитись на вашу сестру. Уся ця сімейна гордість, бігме, давно вже вийшла з моди.

Стрейкер (підкоряється, але бурчить). Хай лише на неї подивиться! Але що він там патякав, що й вона зазирала на нього? (Неохоче займає своє попереднє місце на траві). Послухати його, так виходить, що вона з ним... (Повертається до них спиною й лягає спати).

Мендоса (до Таннера; він стає одвертіший, бо він тепер сам-на-сам із симпатичним слухачем серед тихої зоряної ночі в горах, — бо решта на цей час уже поснула). Ось як стояла справа з нею, сер. Розумом своїм вона вже належала двадцятому сторіччю, а соціальними забобонами та сімейними уподобаннями вона цілком залишилася в далекій темній давнині. Ах, сер, як влучно Шекспірові слова відображають найтонші наші емоції! Луїзу я кохав, і сорок тисяч братів Не вміли б так її кохати... Забув, як далі. Звіть це безумством, звіть, якщо хочете, божевіллям. Я людина здібна, людина сильна, за десять років я міг би придбати першорядний готель. Але я зутрів її, і, бачте, я — розбійник, людина, що всі її відцуралися. Навіть Шекспір не може цілком правильно відобразити те, що я почуваю до Луїзи. Дозвольте мені прочитати декілька рядків, які я сам написав про неї. Хоч які б незначні вони були з літературного боку, — вони все ж відбивають те, що я почуваю, краще, ніж якісь чужі слова. (Він виймає пачку рахунків з готелю, списаних його рукою, і схиляється до вогню,