Антон Ященко - Ваше ім'я, майоре?

Незважаючи на коротку літню ніч, Рудольф Фішер прокинувся, коли ще й на світання не бралося. Вчорашня зустріч з майором Майвальдом у цеху, відверта розмова з ним розбудили в ньому багато різних думок, які не давали спати.

Рудольфові Фішеру сорок років. Дебелий. На широких плечах міцно посаджена велика русоволоса голова з глибокими залисинами на високому чолі. Статечний. З виду — інтелігент, хоч походить з пролетарів: батько його був кочегаром на буксирі з Гамбурзькому порту, а йому, Рудольфові, пощастило закінчити політехніку.

На перший погляд, Фішер — флегматик. Робить усе, не поспішаючи, розважливо, за принципом: сім разів відміряти… Завжди врівноважений, спокійний, доброзичливий.

На заводі його знають як такого, що далекий від політики, не встряває ні в які дискусійні розмови.

Насправді ж Фішер — пристрасний полеміст. У тридцяті роки, коли гітлерівці галасливо прикривалися соціалістичними фразами, він був прихильником ідеології націонал-соціалізму. Та коли побачив, проти кого спрямоване вістря фашистських штурмових колон, рішуче відкинув ілюзію про націонал-соціалістичне процвітання німецької нації.

Надто ж круто змінилися його погляди на політику націонал-соціалістів після арешту Ернста Тельмана. «Що ж то за влада така, — обурювався він, — що ув’язнила вождя німецьких пролетарів?!»

Син робітника, Фішер добре розумів реакційність політики нацистської організації. А «друзі» настійно агітували його до нацистської партії, пророкуючи йому, чистокровному арійцеві, блискучу кар’єру.

Що було робити? Вирішив за краще залишити Мюнхен, змінити обстановку.

Отак і опинився в Енензбурзі. Тут і дізнався про аншлюс Австрії, окупацію Чехословаччини, війну проти Польщі, Франції, а потім і підступний напад на Радянський Союз.

Кожне повідомлення про блискавичне просування армії рейху на східному фронті викликало в нього тривогу за долю єдиної в світі соціалістичної держави.

У грудні сорок першого року він дізнався, що озброєні найновішою технікою і впевнені в своїй непереможності армії вермахту зазнали першої великої поразки під Москвою.

Ця звістка викликала почуття радості у Фішера, і він поділився нею з однодумцем своїм Отто Міллером.

— Виходить, друже, Москва не Париж, а Радянський Союз не Франція. Росіяни непереможні! И кожна чесна людина не тільки в Німеччині, а у всій Європі допомагатиме Радянській Армії, сприятиме поразці фашизму.

— То так, — погодився Міллер і додав: — А я, Рудольфе, вже зараз, сьогодні хочу діяти так, аби завтра зменшилося виробництво танків…

— І я також за те, — серйозно зауважив Фішер. — Так і буде, геноссе Міллер. Але почекай. Анархія окремих «героїв» надто дорого обходиться. Сувора дисципліна — закон для кожного патріота. Інакше всі ми безглуздо загинемо.

Отто Міллер помітно виділявся своєю атлетичною статурою. Вже шостий десяток, а він рухливий, жвавий, ніби двадцятилітній юнак; виділявся Міллер серед робітників також освіченістю і принциповістю. Невтомний шукач правди, він студіював твори Маркса, Енгельса, Леніна, читав і соціал-шовіністичну літературу й, незважаючи ні на які авторитети, завзято пускався в полеміку.

Формально Міллер не належав ні до якої партії. Але після нападу фашистської коаліції на Радянський Союз став критичніше аналізувати обставини й симпатизувати комуністам.

Отто Міллер не вмів приховувати своїх намірів, завжди говорив те, що думав. А це, звісно, не подобалося його начальникам. За непокірливий, протестуючий характер його, Міллера, не раз хотіли виставити за браму заводу, та в нього золоті руки; ніхто на підприємстві не міг позмагатися з ним в майстерності.

Розсудливий Рудольф Фішер частенько стримував надмірну запальність Отто Міллера, спрямовував його, прагнув вилікувати від лівацько-анархічних звичок, щоб став він справжнім бійцем організації антифашистського опору.

Фішер любив повторювати: «Хто не проти нас, той з нами». Але для організації антифашистського опору на заводі добирав лише тих, кого добре знав — чесних, сміливих і відданих, на яких можна покластися за будь-яких умов. І все пильніше придивлявся до робітників і інженерів, від яких залежить головне у виробництві танків, вивчав, шукав серед них близьких духом — однодумців. Це було надто важко й небезпечно. І все ж Фішеру вдалося немало зробити.

На час знайомства інженера Рудольфа Фішера з інспектором Альфредом Майвальдом в осередку антифашистського опору на заводі було більше десяти сміливців. Крім відчайдушного Отто Міллера, до складу нової організації входили різні за віком і характером люди: уже немолодий, із сивими скронями токар Йоган Фрейліх, загартований антифашист-тельманівець; його син начальник інструментального цеху молодий комуніст Ернст Фрейліх, середній на зріст, худорлявий, поміркований інженер; кремезняк років сорока слюсар-складальник Густав Лайман; слюсар Фріц Браун, який зазнав кривди від фашистських погромників ще в тридцять третьому році.

Особливо ж надійну, випробувану уже групу бойовиків мав осередок антифашистів у складальному цеху, де діяли слюсарі Роберт Вульц, Карл Боген, Віллі Кейстер та інші.

Організація опору поступово зростала, міцніла й починала діяти. Очолював її відданий інтернаціоналіст інженер-енергетик Рудольф Фішер.

У заводській організації антифашистського опору є бійці різних професій. Тепер вона поповнилася ще й військовим. Це радувало Фішера. Майор Майвальд одразу став для нього авторитетом, інженер поважав офіцера, який на власні очі бачив злодіяння фашизму і завжди прислухався до його порад.

З перших днів, коли Фішер і Майвальд знайшли спільну мову, керівник організації опору доручив інспектору підібрати серед полонених кілька сміливців, яким можна довірити проведення будь-якої акції.

— Я певен, — переконував Фішер Майвальда, — що всі полонені — антифашисти, за винятком, може, невеликої групи зрадників, вивідувачів, яких ви, напевне, вже знаєте.

— Так, — підтвердив Майвальд, — таких, що перейшли добровільно й служать нацистам в таборі, як мені відомо, лише четверо. Усі інші — чесні солдати, які не з своєї вини опинилися в полоні. Звичайно, вони антифашисти. Але одразу, Рудольфе, може, не варто залучати велику кількість. Нехай краще буде невеличкий осередок, але таких бійців, на яких можна