Ольга Токарчук - Ольга Токарчук. Останні історії

по черзі, монотонно вплутані в шум. І регіт, бо була в цьому ошалілому поході неприємна веселість, радість від перебування під владою шаленства, радість від близькості моря, від насильства й нищення.

Одним швидким рухом опинилася на синовому ліжку і прикрила його своїм тілом, притиснула його голову до матраца та завмерла в такій позі, чула, як орда пролітає тут зовсім поряд, аж тремтять тонкі ажурні стіни будиночка. Чула різкий тваринний запах, випари з роззявлених писків, трав’янисті, сферментовані, запах гнилої води, ставів, повних пуголовків, сморід хвороби і солодкої крові, що розкладається, сперми, різкого поту. Не сміла поворухнутися, ані піднести голову, але знала, що могла б їх тепер побачити через невеличкі віконця — перекривлені писки, пласкі волохаті обличчя, білки очей, цівки слини, зловісно підняті губи над гострими зубами. Все це перло в темряві, нищачи все довкола, затоптуючи в землю, поскладані раніше мушлі, ламаючи поручні, обриваючи мотузки з розвішаною білизною, а потім ламаючи ратинові крісла й дірявлячи кігтями канапи. Дзенькіт розбитих пляшок, потрощене скло келихів, відблиски розбитих ламп.

Хлопчик вирвався з її обіймів, а потім сильно штовхнув її, аж вона опритомніла.

— Мамо, що з тобою? Що ти робиш? — кричав він.

Став над нею спітнілий, розгніваний.

— Що з тобою?

Вона сиділа на підлозі.

— Вибач. Уже все гаразд, зі мною все добре. Вибач.

Майк зробив для виступу невеликий столик, ніжки з паличок, стільницю — з пальмового листя. Знову з’явилися пірнальники, перепаковували спорядження, засмаглі, розімлілі від води і сонця.

Вона домовилася з Майком про день від’їзду. Він зв’язувався з материком, щоб зарезервувати місця у бусі та готель на материку.

— Куди потім? — запитав він із цвяхами у роті.

Сказала, що додому і це принесло їй полегшу.

До обіду Кіш внизу не з’явився. Уявила собі, що він вночі помер. Лежав тепер на вузькому ліжку в дірявому бунгало, а шелестливі ящірки відправляли на ньому свої тріскотливі похоронні ритуали. Морфій не допоміг.

Але він прийшов пополудні. Всівся на своєму місці в кутку канапи і спостерігав за Майновою крутаниною. Хлопчик утішено побіг до нього. Розклав своє магічне спорядження і вправлявся під наглядом Кіша. Вона зійшла до них, але мусила пообіцяти, що відвернеться і не підглядатиме.

У полудень прийшов молодий асистент Кіша з повною коробкою аксесуарів для показу. На його обличчі застигла усмішка, і він трохи заточувався. Може, випив забагато, прощаючись з великим островом. Захоплений хлопчик приміряв пелерину й циліндра, який виглядав гротескно, увінчуючи напівголе тіло на тлі пальм і піску.

Це хлопчик мав бути головним фокусником, це мав бути його показ. Кіш, вбраний у чорні штани й застібнуту під саму шию чорну індійську блузу, сидів у фотелі. Вона бачила його витягнуті ноги, тепер у чорних лакових мештах і долоні — лежали на бильцях фотелю зовсім безсилі.

У глядацькій залі було кільканадцять осіб: вона з Майком, кельнери, кілька пірнальників, австралійська пара і втікачі, маленькі жінки з чотирма дітьми — очевидно, Майк запросив їх. Сонце скотилося до води та відразу стемніло.

Майк засвітив чудові червоні лампіони. Потім загасили лампи, і тільки посередині умовної сцени з’явилося коло світла з рефлектора, який обслуговував асистент Кіша. Мабуть, це було спорядження, яке вони використовували під час виступів на великому острові — створювало світле коло, яке за хвилину змінювало колір від червоного до фіолетового.

Тоді в колі світла з’явився хлопчик. Першої хвилини вона його не впізнала — його обличчя було напомаджене, а губи пофарбовані в темний колір, її вразила гротескна подібність малого до Кіша. Його довге світле волосся було туго стягнуте на потилиці й заховане під завеликим циліндром. Він уважно подивився на глядачів і зморщив чоло. Відразу за ним з’явився Кіш, знову з рум’янцями на обличчі, напомаджений, гидкий.

— Ось найбільший маг островів Південного Моря. Хто не вірить, той нині переконається, — вигукнув він.

Хлопчик у відповідь змахнув пелериною і витягнув звідкись жмут яскравих хустин, які видовищно одна за одною впали на пісок. Тоді Кіш простягнув руку до хлопчикового вуха, і в ній з’явився білий м’ячик.

— Кожен справжній маг носить у вухах повно м’ячиків, — сказав Кіш, і австралієць голосно розсміявся. — Кожен створює щось з нічого і перетворює щось в ніщо.

Він поклав м’ячика на столик перед хлопчиком. Малий накрив його горнятком.

— Де м’ячик? — запитав Кіш, і його голос пискляво забринів.

— Захований під горнятком, — відгукнувся Майк.

Хлопчик швидко підняв горнятко і звичайно, м’ячика вже там не було. Пролунали гучні оплески. Потім він показував фокуси зі зв’язаними хустками, з магічним розв’язуванням вузлів на мотузках знаходив яйце в циліндрі та кишенях Кіша.

Вона розпружилася.

Один із кельнерів, той, який робив гамбургери, вибрав карту, яку знову поклали в колоду. Хлопчик підійшов до першого ряду й попросив її та дівчину австралійця пересунути карти. По-змовницькому підморгнув мамі. Виконав над колодою кілька плавних рухів і безпомилково витягнув карту, яку вибрав кельнер. Знову оплески. Показав ще кілька подібних фокусів. Кіш вийшов за межі освітленого кола і стояв тепер, спертий до дерев’яного стовпа із закладеними на грудях руками. Його обличчя у темряві було тільки світлою плямою.

Цього було би достатньо на пристойне магічне шоу. Лунали оплески, але виявилося, що ще не кінець. Кіш випірнув із тіні та подав рукою знак асистентові, який поставив посеред кола довгу скриню з грубого картону, що формою нагадувала труну.

— А тепер, шановне панство, вінець чародійського мистецтва. Наш молодий колега покаже тут свою справжню майстерність. Цей фокус вдається не кожному, тому прошу затамувати подих.

Скриню закрили завісою з блискучої блакитної тканини, кінці якої притримували хлопчик з асистентом. Кіш зник за завісою. За мить вона опустилася. З одного боку скрині стирчала голова, а з другого — Кішеві ноги в лакових мештах. Асистент подав хлопчикові блискучу пилку, той хвильку вдавав, що вагається, потім почав розрізати скриню навпіл. Кіш робив гротескні міни, закочував очі, а потім крикнув, висолопив язика і завмер. У кінці зали нервово засміялася замурзана дитина. З-під вістря пилки, яке вже торкнулося землі, потекла на пісок червона цівка.

Хлопчик, мабуть, чекав на загальне захоплення, але почув тільки нерішуче покашлювання. Тоді, дуже швидко, не зовсім тверезий, але веселий асистент знову прикрив скриню тканиною, хлопчик зробив над нею кілька магічних рухів. І коли завіса опустилася, усміхнений Кіш піднявся з коробки. Асистент допоміг йому встати. Тепер залунали оплески, а трійця на сцені