Урсула К. Ле Гуїн - На інших вітрах

Зупинившись на деякій відстані, щоб не перешкодити їх розмові, вона дивилася, як Олдер і хлопчик, опустившись на коліна, заглядають кудись у гущу чагарника. Незабаром з-під кущів вилізло сіре кошеня, яке не звернуло на них жодної уваги і, блискаючи очима, обережно переставляючи лапки і низько припадаючи черевцем до землі, продовжило полювання на того метелика, якого намагалося спіймати в кущах.

— Ти можеш відпускати його полювати на всю ніч, якщо хочеш, — казав Олдер хлопчикові. — Він не заблудиться і нікому нічого поганого не зробить. А волю він дуже поважає. Розумієш, ці величезні сади для нього — все одно що весь Хавнор. Або, якщо хочеш, можеш випускати його побігати тільки вранці. І тоді, якщо тобі це сподобається, він може спати поруч з тобою.

— Мені б це дуже сподобалося! — сказав хлопчик соромливо, але рішуче.

— В такому разі, ти, напевно, це знаєш, постав у своїй кімнаті коробку з піском і миску з чистою водою. Воду потрібно часто міняти, і її завжди має бути достатньо.

— І ще потрібно поставити йому миску з їжею!

— Так звичайно; один раз в день обов'язково годуй його. Тільки не дуже щедро. Він взагалі-то трошки ненажера.

— А він рибу в ставку не ловить? — Кіт в цей момент знаходився якраз поруч з одним зі ставків з коропами; сидів собі на травичці і безтурботно озирався; той метелик, видно, кудись полетів.

— Він любить за рибками спостерігати, але не ловить їх.

— І я це теж дуже люблю! — сказав хлопчик. Вони встали і разом попрямували до ставків.

Тенар була зворушена до глибини душі. Була в Олдера проста невинність, але не дитяча, а невинність дорослого чоловіка і доброї, гарної людини. Йому б слід було мати своїх дітей. Він безумовно був би їм хорошим батьком.

Тенар подумала про своїх дітей і маленьких онуків — старшій доньці Яблучка, Піппін, скоро дванадцять. Невже це можливо? Дванадцять років? Піппін? Отже вона вже в цьому році або, в крайньому випадку, в наступному повинна пройти обряд наречення ім'ям! Ох, пора, пора вирушати додому! Пора сходити в гості в Серединну долину, віднести подарунок старшій онучці з нагоди швидкого наречення ім'ям, а малюкам — іграшки. Пора переконатися, що Іскорка при його неспокійному характері не надто сильно підрізав грушеві дерева, як це вже бувало. Пора посидіти і спокійно поговорити з Яблучком, з її милою, доброю донечкою… Справжнє ім'я Яблучка було Хайохе, його їй дав ще Оґіон… Згадавши про Оґіона, Тенар, як завжди, зазнала різкого нападу пристрасної любові і туги і побачила перед собою знайоме вогнище і дрімаючого біля вогнища Геда. Побачила, як він повертає до неї своє смагляве обличчя, збираючись задати їй якесь питання, і тут же відповіла на його питання — на повний голос, порушивши тишу королівського саду: — Так скоро, як тільки зможу!

Яскравим літнім ранком вони спустилися від палацу до пристані, щоб піднятися на борт «Дельфіна». Населення Хавнора влаштувало з нагоди їх відплиття справжнє свято. Люди так і кишіли на вулицях і біля причалів, всі канали, бухти і протоки були буквально забиті маленькими суденцями, які тут називали шкаралупками. На щоглах суденець майоріли різнокольорові вітрила і яскраві прапорці; прапори і вимпели майоріли також на вежах великих будинків, що належали знаті, і на флагштоках мостів — як на землі, так і над дахами. Проходячи крізь радісну юрбу, Тенар думала про ті давні дні, коли вона вперше приплила в Хавнор, коли вони з Гедом повернули на батьківщину Кільце Ельфаран з написаною на ньому руною Миру. Тоді Кільце було у неї на руці, і вона підняла руку якомога вище, щоб сонце яскраво засяяло на сріблі, щоб всі побачили його, і люди побачили його і зраділи. Вони, як і тепер, тягнули до неї руки, немов хотіли її обійняти… Тенар навіть посміхнулася, згадавши про це, і все ще посміхалася, коли піднялася сходнями на борт корабля і вклонилася Лебаннену.

Він привітав її традиційним шкіперського привітанням:

— Ласкаво просимо на борт, пані Тенар! — І вона відповіла, сама не знаючи, що саме змусило її вимовити ці слова:

— Дякую тобі, син Ельфаран! — Лебаннен деякий час здивовано дивився на неї, спантеличений таким зверненням, але тут на борт піднялася, не відставши від матері, Техану, і він повторив своє шкіперське вітання:

— Ласкаво просимо на борт, пані Техану! — Тенар відразу пройшла на ніс корабля, пам'ятаючи, що там, біля кабестана, є містечко, де пасажир цілком може влаштуватися так, щоб не заважати роботі моряків, але бачити все, що діється на палубі і на забитих народом причалах.

Раптом на головній вулиці, що вела до порту, натовп сколихнувся: прибула принцеса Каргада. Тенар із задоволенням відзначила, що Лебаннен, а може, його дворецький влаштував для принцеси прямо-таки чудовий прийом. Кінний ескорт прокладав шлях, коні хропіли і нервово переступали ногами. Височенне червоне пір'я — таке пір'я каргадські воїни носять на своїх шоломах — гойдалося на даху закритої карети, позолоченої і яскраво прикрашеної, в якій принцеса проїхала через все місто; таким же плюмажем були прикрашені і голови чотирьох сірих коней, що тягнули карету. Група музикантів, що чекали біля самої води, тут же взялася за труби, барабани і тамбурини. І присутні, зрозумівши, що зараз їм буде надана можливість побачити каргадську принцесу, вітали її з таким захопленням і так близько обступили карету, що кінній і пішій охороні довелося їх відігнати. Але люди все одно були сповнені захоплення і час від часу починали викрикувати:

— Хай живе королева Карго! — хоча дехто все ж сумнівався, що це і є королева.

— Глянь-но, глянь! — почула Тенар. — Вони тут всі в червоне одягнені! І з ніг до голови закутані. Красиві, як самоцвіти! То яка вона сама?

А більш обізнані кричали:

— Хай живе принцеса!

Нарешті Тенар побачила Сесеракх — зрозуміло, закутану в покривала з ніг до голови. Вона одразу впізнала її по високому зросту і гордовитій поставі; принцеса з гідністю вилізла з еарети і попливла у напрямку до сходнів. Дві служниці в менш довгих покривалах дріботіли за нею слідом; за ними йшла леді Опал з острова Ілієн. Серце Тенар впало: Лебаннен строго-настрого заборонив брати на борт яких би то не було служниць або компаньйонок принцеси, бо їм випадала аж ніяк не розважальна прогулянка, і ті, хто буде на