Юрій Миколайович Щербак - Час смертохристів. Міражі 2077

що? Пане Мережко і пане Крейда, це ви так добре працюєте, що на моєму особистому комп'ютері з'являється така гидота? Ввімкніть екрани, — наказав він, — і прочитайте.

На моніторах учасників засідання висвітився текст: «СЦЕНАРІЙ XXI СТОЛІТТЯ. НАРОД МАЄ ПРАВО». І фотографія: двоє чоловіків, повішених на розлогому дереві, під ними — радісно збуджений натовп. Підпис: суд Лінча.

Текст був простий:

«# 1. Чартерів на всіх не вистачить.

2. Злочини так званої еліти проти трудящих є підставою для організації відкритих народних трибуналів й публічних покарань недоторканих виродків.

3. Наша вимога: повернення народу України вкрадених недоторканими виродками у трудящих земель, лісів, гаїв, річок, пляжів, парків, санаторіїв, заводів, не кажучи вже про справедливі заробітки, свободу і майбутнє.

4. Повернення вкраденого майна здійснюється на підставі вироків народних трибуналів. Головні інструменти виконання вироків — сокира, вогонь, ніж, гвинтівка, мотузка, вибухівка. Вироки остаточні й оскарженню не підлягають.

5. Народний трибунал одноголосно затвердив найвищу міру покарання дебілу-гетьману, членам злочинного Ареопагу, архонтам та їхнім посіпакам. Вирок обов'язково буде виконано.

6. Сезон полювання на ворогів українського народу оголошується відкритим.

Ліга Устима Кармелюка — ЛУК.

Червень 2077 р.».

— Прочитали? — кричав гетьман. — Задоволені? Це й вас торкається! Всіх без винятку. Це — оголошення війни. В Америці вбивають президента, в Україні погрожують вбивством гетьману та верхньому ешелону влади! А серед нас знаходяться такі люди, які радіють цьому, які підбурюють народ до противоправних дій. Дехто не розуміє, що пиляє гілку, на якій сам сидить. Я вимагаю від правоохоронних органів негайно знайти злочинців, що погрожують вбивствами і мають намір дестабілізувати державу, знищити надбання нашої незалежності!

Мережко і Крейда похилили голови і старанно щось занотовували, наче гетьман повідомляв лише йому відомі імена, адреси і коди злонавмисників-хакерів, які проникли в мозок держави, в її перший комп'ютер, в електронне святилище військово-козацької федеративної держави.

Як технократу, людині військовій, дисциплінований, Гайдуку неприємно було усвідомлювати, що в державі панує повний бардак. Він пригадав кривого Миколу-коваля, вихованця ЗЕКу-116, з його гайдамацькою ненавистю до всіх панів і всіх чужинців. У тексті, що його з таким гнівом цитував гетьман, було щось зухвало дитяче — і тому правдиве.

Гетьман тим часом заспокоївся і далі виступав за сценарієм, підготовленим Гайдуком. Він запропонував негайно висловити від імені держави жаль з приводу трагічної загибелі президента Ван Лі, вислати вітальну телеграму т.в.о. президента Конфедерації Ширлі Ван Лі, в якій підкреслити бажання зміцнювати і розвивати відносини стратегічного партнерства між Україною і КДПА. Третій пункт його пропозицій був особливо важливий: прийняти рішення щодо прохання України про негайний вступ до Організації Глобальної Безпеки і активне військове співробітництво з метою протидії агресії Чорної Орди.

Вперше від того часу, коли агентів Чорної Орди, що захопили владу в країні багато років тому й проголосили «позаблоковий статус України», перетворивши державу на чорну діру європейської безпеки, гетьман робив спробу виправити історичний злочин попередників і врятувати Україну від остаточної загибелі.

В залі запанувало похмуре мовчання. Ніхто не наважувався першим узяти слово.

Нарешті підвелася Індіра Голембієвська і, поправляючи пальцями обох рук довге темне волосся, сказала:

— Всі знають, як я ставлюся до гетьмана. Але в даному випадку я хочу його привітати й підтримати. Давно треба було це зробити й стати не «азіопою», а європейською країною. Я — за.

У неї був глибокий музичний голос, що хвилював багатьох чоловіків, яким здавалося, що Індіра звертається персонально до кожного з них. Гайдук уперше побачив улюбленицю мільйонів «Інді», як звав її народ, зблизька.

Сердито стукнув посохом боярин Мінтімер Басманов і, не підводячись зі свого крісла-трону, спеціально принесеного його опричниками до ситуаційного залу, хрипко кинув:

— Я — категорично проти. Приєднуватись зараз до цієї агонізуючої юдо-ліберальної зграї є злочином і зрадою ЄДРОНу. Я попереджаю гетьмана: ви несете особисту відповідальність за дії, спрямовані проти наших природних союзників — слов'яно-мусульманських братів.

Гетьман, наче нічого не сталося, й оком не змигнув, немало здивувавши Гайдука державною мудрістю і витримкою.

— Хто ще? — спитав К-Д. Махун.

Фрідман підвівся, але чорного капелюха не скинув.

— Вітаю Вашу Ясновельможність з таким мудрим кроком. Рішення Вашої Ясновельможності увійде в світову історію, бо тільки перебуваючи в складі ОГБ Україна може дати відсіч навалі Чорної Орди і врятувати Європу— так, як зробила це Київська Русь у тринадцятому столітті, знесиливши орди Батия і Золотої Орди. Я підтримую це рішення і в міру моїх скромних можливостей сприятиму його реалізації.

Міністр закордонних справ України Руслан Фощенко продемонстрував чудеса дипломатично-геополітичного балансування, запропонувавши сміливий проект одночасного вступу України до двох організацій — Союзу держав Чорної Орди (СДОР) та Організації глобальної безпеки, що, на його думку, гарантуватиме Україні невтручання в її справи обох потужних блоків. Гайдук з огидою дивився на ямочки на вгодованих щоках Фощенка, уявивши, як Україну обидва блоки спільними зусиллями перетворюють на поле крові, на нічийну територію, де можна безкарно вбивати людей й випробувати нові системи зброї. Пропозицію Фощенка навіть не обговорювали.

Результат голосування членів Ареопагу 6:1 на користь вступу до ОГБ задовільнив гетьмана, а перспектива увійти до світової історії з легкої руки Фрідмана потішила серце старого полководця.

Рада Національної Безпеки підтвердила повноваження Гайдука на саміті держав — членів ОГБ в Афінах, — як особистого представника гетьмана, що викликало обурення Фощенка, на що РНБ не звернула уваги.

Одноголосно було прийнято резолюцію, що вимагала суворого покарання членів таких радикальних організацій, як ЛУК, УРА та інших, які розпалюють міжнаціональну і міжгрупову суспільну ненависть, що веде до дестабілізації ситуації в державі.

Наприкінці, ощасливлений підтримкою Ареопагу, гетьман зачитав указ, яким нагороджував М.Басманова, Р.Фрідмана та І.Крейду орденами Богдана Хмельницького з золотою булавою, а В.Клинкевичу та І.Гайдуку присвоїв чергові воїнські звання — генерал-полковника — Клинкевичу і генерал-поручника — Гайдуку.

І хоч це неочікуване підвищення мало б потішити самолюбство Гайдука, він похмуро вислухав поздоровлення гетьмана, розуміючи, що це — плата за мовчання, за те, що погодився забрати назад свого листа гетьману з наївно-ідіотськими пропозиціями змінити усталений лад у цій безнадійно прогнилій державі, застарілій, як танк Другої світової війни. Ця держава цілком влаштовує більшість людей, що зібралися в цьому залі, і ніяких змін вони не допустять.

Гетьман запросив усіх на вечерю до бенкетної зали, прикрашеної фресками на теми життя і битв Київської Русі. Гайдук, почуваючи гостру самотність, приймав поздоровлення від учасників засідання — від усіх цих маршалів, генералів армії, графів, баронів та інших господарів України, проклинаючи себе, своє пристосуванство, свою солдафонську