Дуглас Адамс - Майже безпечна

— Не думаю, що це потрібно, — сказав він злегка хрипло.

— Це на чай, — промовив Форд. — Окей, ми забираємось звідси.

Серед спеки і пилюки вони стояли і дивилися на велику рожеву з хромом штуку зі здивуванням і захопленням. Чи принаймні Форд дивився на неї зі здивуванням і захопленням.

Артур просто дивився на неї.

— Тобі взагалі не здається, що це перебір, га?

Він повторив це знову, коли вони залізли всередину. Сидіння і майже всі контрольні прибори були вкриті тонким хутром, шкірою або замшею. Крім цього на головній контрольній панелі красувалася велика золота монограма «ЕП».

— Знаєш, — сказав Форд, запаливши двигуни корабля, — я запитав його, чи це правда, що його викрали прибульці, і знаєш, що він відповів?

— Хто? — не зрозумів Артур.

— Король.

— Який Король? Ох. В нас уже була подібна розмова, хіба ні?

— Не зважай, — промовив Форд.

— Я все ще не впевнений, що розумію про кого ми говоримо, — сказав Артур.

Форд потрусив головою.

— Глянь, — промовив він, — он там кілька касет, у шухляді зліва від тебе. Може вибереш щось і поставиш?

— Добре, — відповів Артур і почав ритися у картонних коробках. — Тобі подобається Елвіс Преслі? — запитав він.

— Так, між іншим, щось таке чув — відповів Форд. — А тепер. Сподіваюсь, що ця крихітка здатна мчати на стільки швидко, на стільки виглядає, що вона здатна. Він увімкнув головний двигун.

— Їііііхаааа! — прокричав Форд, коли їх понесло вперед з такою швидкістю, що вних мало не повідривало голови.

Так, крихітка здатна.

Розділ 23

Телеканали новин не полюбляють таких речей. Вони сприймають їх як непотріб. Беззаперечно цілий зореліт з’являється з нізвідки посеред Лондона і тепер це сенсаційна новина найбільшого масштабу. Ще один, цього разу зовсім інший, з’являється через три з половиною години після першого і з цього вже важко щось зробити.

«ЩЕ ОДИН КОСМІЧНИЙ КОРАБЕЛЬ!» йшлося в заголовках і на бігбордах. «ЦЬОГО РАЗУ РОЖЕВИЙ.» Якби це сталося на кілька місяців пізніше, то вони б зробилиз цієї події набагато більше. Третій космічний корабель, який прибув через пів години, був маленьким чотиримісним Хранді, який потрапив тільки в місцеві новини.

Форд і Артур з ревом прориваючи стратосферу акуратно припаркувались на Портланд Плейс. Була якраз шоста тридцять вечора і на парковці було багато вільних місць. Вони швидко злилися з натовпом, який зібрався з витріщеними очима навколо корабля, потім сказали, що коли ніхто не збирається дзвонити в поліцію, то це зроблять вони, і накивали п’ятами.

— Дім... — промовив Артур, хрипким голосом, коли оглянувся наколо заповненими слізьми очима.

— Тільки давай зараз без сентиментів, — відрізав Форд. — Нам ще треба знайти твою доньку і ту штуку схожу на пташку.

— Як? — запитав Артур. — На цій ланеті живе п’ять с половиною мільярдів людей, а...

— Так, — перервав його Форд. — Але лише одна з них щойно прилетіла з космосу у величезному сріблястому космічному кораблі разом з механічною пташкою. Думаю нам треба тільки знайти десь телик і щось випити поки будемо дивитися. Короче нам треба серйозне обслуговування номерів.

Вони замовили великий номер з двома спальнями у Ленгхемі. Дивовижно, але Фордова картка Обід-Та-Оплата, яку видали за п’ять тисяч світлових років звідси, здається була прийнята без проблем готельним комп’ютером.

Форд одразув сів на телефон, в той час як Артур намагався знайти телевізор.

— Окей, — промовив Форд. — Я хотів би замовити кілька маргарит. Так, будь ласка. Пару глечиків. Пару салатів від шефа. Стільки фуагра скільки у вас є. А ще Лондонський зоопарк.

— Вона в новинах! — прокричав Артур із сусідньої кімнати.

— Я так і сказав, — Форд говорив далі у трубку. — Лондонський зоопарк. Просто запишіть його на рахунок цього номеру.

— Вона... Святий Боже! — прокричав Артур. — Знаєш, хто в неї бере інтерв’ю?

— У вас якісь проблеми з розумінням англійської? — продовжував Форд. — Зоопарк. Він трохи далі по дорозі звідси. Мене не хвилює, що він зачинений увечері. Ні, я не хочу купувати квиток, я хочу купити зоопарк. Мені все одно, що ви зайняті. Це обслуговування номерів, я зараз в номері і мені треба трохи обслуговування. У вас є папірець під рукою? Чудово. Ось, що я збираюся зробити. Всіх тварин, яких можна безпечно повернути на волю, туди і повернути. Найміть якусь команду з людей, які б слідкували за їх пристосуваня до дикої природи, і що з ними все впорядку.

— Це Трілліан! — прокричав Артур. — Чи це... хм... Боже, я вже не витримую всіх цих приколів із паралельними світами. Все це до біса заплутано. Здається це якась інша Трілліан. Це Тріція МакМіллан. Саме так звали Трілліан раніше, до того як ... ем... Ти не хочеш підійти і подивитися, розказати, що до чого?

— Одну секунду, — прокричав Форд і повернувся до своїх розмов із обслуговуванням номерів. — Потім нам треба буде створити природні резервації для тварин, які не можуть вижити в природі, — продовжив він. — Створіть команду, яка знайде найкращі місця, щоб це зробити. Можливо нам доведеться купити щось типу Заіру і кількох островів. Мадагаскар. Баффін. Суматра. Щось типу того. Нам же будуть потрібні різноманіні умови для життя. Слухай, я не знаю в чому ти тут бачиш проблему. Учись делегувати. Найми кого захочеш. Тобі сподобається. Думаю, що з моєю кредиткою буде все впорядку. А ще додайте синього сиру до салату. Дякую.

Він поклав слухавку і пішов до Артура, який сидів на краю ліжка і дивився телевізор.

— Я замовив нам трохи фуагра, — сказав Форд.

— Що? — промовив Артур, чия увага була повінстю прикута до телевізору.

— Я кажу, що замовив нам фуагра.

— Оу, — сказав Артур. — Хм, я завжди почуваюсь ніяково коли бачу фуагра. Це ж жорстоко по відношенню до гусей, хіба ні?

— Ай, в дупу їх, — кинув Форд, падаючи на ліжко. — Про всіх не попіклуєшся.

— Ну, тобі то легко казати, але...

— Окей! — сказав Форд. — Якщо не хочеш, я з’їм твою порцію. Між іншим, що відбувається?

— Хаос! — відповів Артур. — Повний хаос! Рендом продовжує кричати на Трілліан чи Тріцію, чи біс його