Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)

тягар скинув з пліч. Тепер міг відкласти турботи про долю сина, як добре виконану роботу, до якої вже не треба повертатись. Він сам відчув, що його роль опікуна в житті хлопця скінчена. Внутрішнім життям сина він не те щоб не цікавився, а взагалі не визнавав його. Від природи не обдарований жвавішою уявою, він міряв Бронка на свій масштаб, коли йому було п'ятнадцять років.

Чого прагнув він у цьому віці?

Працював тоді вже помічником коваля і як про недосяжне щастя мріяв стати друкарем. Син його отримав це недосяжне щастя, — чого йому ще треба?

На те, що Бронко має свої хлоп'ячі секрети від батька-матері, Йосифа наводили інколи зовсім незначні дрібниці. Якось, коли Бронко скидав штани, в кишені закалатала коробка з сірниками. Певно, бахур брався курити. Біда! Трохи рано взявся він за це діло. «А в скільки років я почав курити?» — запитав себе Завадка і згадав, що це сталося на два роки раніше, ніж у Бронка.

А все ж таки оця коробка сірників скаламутила тієї ночі сон Йосифові. Лежав непорушно горілиць, щоб не тривожити старої, яка спала під боком, і міркував, що за першою цигаркою піде перший кухоль пива, перший поцілунок десь у вербах, а там, по-п'яному, — перший грішок з продажною дівкою. Недобре, щоб те все прийшло завчасно. А де та сила, яка б допомогла зробити так, щоб прийшло воно своєчасно, а дещо — щоб зовсім оминуло його сина?

Дедалі більше став Завадка помічати, що Бронко вечорами пізно повертається додому. Йосиф став пред'являти претензії не синові, а матері: де волочиться, куди його носить поночі?

Павлина, яка, напевно, сама турбувалася цим, для чоловіка завжди знаходила слово заспокоєння:

— А куди ж йому волочитись? Затримався з хлопцями на вулиці, от і все… А ти, як був молодий, не робив те саме?

В цьому випадку Павлина не зовсім влучно трапляла, бо Завадка замолоду, відверто кажучи, дуже мало волочився. Найкращий доказ цього те, що навіть жінку мусили йому підібрати сусіди.

Та сказати, що він тепер, під старість, дуже радий чи гордий з того, що не вишумів за молодості, — не можна. Часом навіть ставало шкода, що вже надто статечно вів себе у молодості. Мав би тепер чоловік бодай що згадувати на старість!

Відлетіла від Йосифа журба про долю Бронка, але не опускала його турбота про долю друкарні. Там діялися якісь, на думку Завадки, несамовиті речі. А оскільки та друкарня мала стати джерелом заробітку для його сина і оскільки сам Йосиф почував себе її хрещеним батьком, то, зрозуміло, він не міг залишатися байдужим до того, що там творилося. Страхіття починалися з того, що борги, в які заліз Філіпчук заради обладнання друкарні, потягли за собою нові борги, бо час спливав і треба було сплачувати проценти від боргів. Далі треба було сплачувати проценти за несплату процентів. А оскільки тесть Костя все ще продовжував виховувати у своєму зятеві вольові якості, то створився якийсь запаморочливий коловорот: в одному місці позичалися гроші для того, щоб віддати їх у другому, а в третьому позичалися гроші для того, щоб віддати проценти в першому, а потім знову бралася позичка в першому джерелі — і так ланцюжком, ланцюжком без кінця.

Бронко, незважаючи на свій молодий вік, став довіреною особою принципала у всіх фінансових операціях. Хоч Завадка радий був би й не знати про всі оці фінансові перипетії на підприємстві, щоб не додавати собі зайвої години безсонниці, проте йому імпонувало те, що Філіпчук у грошових справах довірився саме його синові. Були ж у друкарні досвідченіші, старші за Бронка робітники, але принципал з усіх вибрав його. Крім того, з боку Філіпчука це було незаперечним доказом відкритої гри по відношенню до Завадки.

Підприємство животіло під вічною загрозою векселів, які щохвилини могли бути опротестовані і тим самим потягти у безодню банкротства все підприємство.

Після трьох років цієї біганини з векселями й гонитви за грошем, коли здавалося, що підприємство, щасливо перебравшись через вовчі ями, з котрих кожна загрожувала продажею з молотка, вибралося на битий шлях, Філіпчукові в голову стрельнула нова ідея. Він задумав не більше не менше, як перенести друкарню з вулиці Мокрої у нове шикарне приміщення в центрі міста по вулиці Круля Яна.

Коли Завадка дізнався від Бронка про цю новину, він буквально схопився за голову. Досі Йосиф хоч із зубовим скреготом, але все ж таки мовчки спостерігав витівки того, з дозволу сказати, Бронкового принципала. Тепер же настав час активно втрутитись у справу. Не може ж він спокійно дивитись, як людина розганяється з берега, щоб кинутись у безодню, і у відповідний момент не притримати божевільного за полу. Повинен, що б там не стало, поговорити з тим пуголовком. Довести йому, що його ідея — це не що інше, як певний і остаточний зашморг на шию не тільки підприємству, але всім тим, що зв'язані з ним. Нагадати тому божевільному його власні слова про те, що основна мета підприємства — готувати кадри й дати заробіток українському робітникові. Як же ж він гадає давати заробіток тому робітникові, коли сам ріже підприємство, пхаючи його у нові борги, з яких йому ніколи не вилізти?

Коли Завадка з'явився перед Філіпчуком, то вся його лють, весь його арсенал слушних аргументів, весь запас його логіки розбився об ще більшу лють, об ще більш слушні аргументи і, на жаль, об ще незаперечнішу правду Філіпчука.

Кость Філіпчук, який до цього часу вислуховував батьківські поради Завадки з поблажливою усмішкою, цим разом став на диби:

— Я хотів би знати, хто тут власник — ви чи я, прошу я вас? Що б ви сказали мені, якби я вдерся на ваше подвір'я і став би там командувати? А по-друге, коли я борюкався з фінансовими труднощами, коли здавалося: ось-ось кінець підприємству, то що ви тоді робили? Спішили, може, мені на допомогу? Ні! Філіпчук, прошу я вас, плив серед розбурханого моря на дірявім човнику, можна сказати, а ви, прошу я вас, ходили собі по березі і робили собі спортивну розвагу з мене: врятується чи не врятується? А якби так ви були запропонували мені у скрутний час позику, то що? Не говоріть, я знаю, що при вашій пенсії маєте заощадження. Але ви побоялись ризикувати… Хай ризикує шалений Філіпчук. А тепер, прошу я вас, непрошені приходите з своїми яловими порадами… Чого ви боїтесь? Заріжу підприємство? А що буде, як не