Ернест Міллер Хемінгуей - Твори в 4-х томах. Том 1
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Скріпс простував вулицею в гурті збуджених робітників. Весна розворушила всіх. Скріпс погойдував кошиком, в якому носив на роботу підобідок. Скріпс помахав рукою, прощаючись із робітниками, що один по одному зникали за дверима закладу, донедавна відомого як пивничка. Скріпс не дивився на своє вікно. Ось він зійшов на ганок. Він був уже зовсім близько. Зовсім близько… І ось нарешті став на порозі.
— Добридень, Скріпсе, любий, — мовила вона. — Я сьогодні прочитала оповідання Рут Саккоу.
— Здрастуй, Діано, — відповів Скріпс.
Він поставив кошик на місце. Діана видалася йому змарнілою і старою. І він вирішив бути чемним.
— Про що ж те оповідання, Діано? — спитав він.
— Про маленьку дівчинку з Айови, — відказала вона й ступила до нього. — І про тамтешніх фермерів. Воно чомусь нагадало мені мій рідний Озерний край.
— Он як? — мовив Скріпс.
Робота на помповій фабриці де в чому загартувала його. Мова його стала уривчаста. Тепер вона більше скидалася на мову суворих трударів Півночі. Проте вдача його не змінилася.
— Хочеш, я трохи почитаю тобі вголос? — запитала Діана. — Поглянь, там є гарні дереворити.
— А може, ходімо краще до закусочної? — сказав Скріпс.
— Як хочеш, любий, — мовила Діана. Голос її раптом урвався. — Але я… о, я воліла б, щоб ноги твоєї ніколи там не було!
Вона втерла сльози. Скріпс того й не помітив.
— Я візьму з собою пташку, любий, — сказала Діана. — Вона цілий день не була надворі.
Вони разом вирушили до закусочної. Тепер вони вже не ходили вулицями, взявшись за руки. Вони йшли так, як ходять подружжя, що їх називають старими. Місіс Скріпс несла клітку з пташиною. Пташина розкошувала на теплому вітерці. Назустріч їм непевною ходою брели люди, сп'янілі від весняного повітря. Багато хто з них озивався до Скріпса. Тепер його добре знали й поважали в містечку. Декотрі, порівнявшися з ними, підіймали капелюхи й віталися до місіс Скріпс. Вона неуважно відповідала. «Тільки б мені втримати його, — думала вона. — Тільки б втримати…» Вони йшли далі вузьким тротуаром, місячи ногами мокрий сніг, і щось почало гупати у неї в скронях. Може, відлуння їхньої розміреної ходи. «Не втри-ма-ти… Не втри-ма-ти… Не втри-ма-ти…»
Коли переходили вулицю, Скріпс узяв її під руку. І в ту ж мить, як його рука торкнулася її ліктя, Діана зрозуміла: так воно и буде. Їй нізащо не втримати його. Повз них пройшов гурт індіанців. Чи це вони з неї сміються, чи просто між собою жартують? Діана не знала. Вона знала тільки те, що розмірено гупало в її скронях: «Не втри-ма-ти… Не втри-ма-ти…»
ВІД АВТОРА
(До читача, не до друкаря. Бо хіба друкаря що обходить? Та й хто такий, зрештою, друкар? Гутенберг. Гутенбергова біблія. Кекстон. Шрифт. Лінотип. Коли автор був ще малим, йому загадували шукати блохи в гранках. Коли автор підріс, його посилали по ключі до друкарських форм. О, вони неабиякі вигадники, ці друкарі!)
На випадок, якщо читач збився з ладу, нагадаємо, що ми знову дійшли до того місця, звідки почалася розповідь: Йогі Джонсон і Скріпс О'Нейл стоять біля вікна помпової фабрики, а надворі повіває теплий вітер чіанук. Як бачите, Скріпс О'Нейл уже вийшов з фабрики й тепер прямує до закусочної разом з дружиною, яка боїться, що не зможе втримати його при собі. Ми також не віримо, що вона його втримає, але нехай читач побачить усе сам. А тим часом ми залишимо наше подружжя на дорозі до закусочної і повернемося до Йогі Джонсона. Ми хочемо, щоб Йогі Джонсон здобув прихильність читача. Відтепер наша розповідь посуватиметься швидше, бо, можливо, декого з читачів вона вже почала стомлювати. До того ж ми постараємося пожвавити її цікавими оповідками. Навряд чи буде порушено таємницю, коли ми скажемо читачеві, що найкращі з цих оповідок ми почули від м-ра Форда Медокса Форда. Отож складаємо йому свою подяку й сподіваємося, що те саме зробить і читач. Отже, тепер ми повертаємося до Йогі Джонсона. Як, можливо, пам'ятає читач, Йогі Джонсон — це той чоловік, що був на війні. На початку нашої розповіді він саме виходить з помпової фабрики (див. другу сторінку).
Писати отаким чином — починаючи не від початку — дуже клопітне діло. Автор сподівається, що читач його зрозуміє і пробачить за це невелике пояснювальне слово. Про себе я знаю, що з превеликою охотою прочитав би все, що будь-коли напише читач; тішу себе надією, що й читач віддячить мені тим самим. Отож, коли хтось із читачів зволить надіслати мені будь-що, ним написане, то я щодня по обіді буваю в кафе «Дю Дом», гомонячи там про мистецтво з Гарольдом Стірнсом та Сінклером Льюїсом, і читач зможе або принести своє писання сам, або ж надіслати на моє ім'я через банк, якщо я колись матиму рахунок у банку. А тепер, з дозволу читача, — тільки нехай він не подумає, що я хочу його квапити, — ми повернемося до Йогі Джонсона. Але прошу мати на увазі, що поки ми оце повертаємося до Йогі Джонсона, Скріпс О'Нейл і його дружина прямують до закусочної. Що там з ними станеться, я ще не знаю. Був би дуже радий, якби читач міг допомогти мені.
Частина третя
ЛЮДИ НА ВІЙНІ І ЗАГИБЕЛЬ СУСПІЛЬСТВА
Можна також зауважити, що вдаваність аж ніяк не свідчить про цілковитий брак тих якостей, що їх удає людина; щоправда, коли вона породжена лицемірством, її можна прирівняти до облуди; проте коли вона йде від марнолюбства, то наближається скоріше до похвальби: так, приміром, удавана щедрість марнолюбця видимо різниться від удаваної щедрості скнари, бо хоч марнолюбець і не є тим, кого він із себе вдає, хоч він і не має прибраної чесноти в тій мірі, яку б йому хотілося показати перед світом, але ця личина виглядає на ньому не так незграбно, як на скнарі, що є прямою протилежністю тому, чим він хоче здаватися.
Генрі Філдінг
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
Йогі Джонсон поминув фабричну прохідну й рушив вулицею. У повітрі відчувалася весна. Сніг танув, і в стічних рівчаках вирувала вода. Йогі простував серединою вулиці, там, де ще тримався скрижанілий сніг. Потім звернув ліворуч і перейшов міст через Ведмежу річку. Крига на річці вже скресла, і він задивився на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 1», після закриття браузера.
