Іоанна Ягелло - Шоколад із чилі

та взагалі було добре. Тепер так: ти пишеш, а я збираю статистику. Надішлеш мені те, що маєш, я додам своє й поредагую, окей? Та спершу пошукай трохи в інтернеті, може, ще з кимсь побалакаєш.

— Гаразд.

Начебто вони мали робити все разом, та Лінці здавалося, що Оскар хоче командувати, а більшість роботи лягає на неї. І все-таки вирішила не здаватися. Він ще побачить, як вона вміє працювати, і здивується, прочитавши всю статтю.

Їй вдалося відшукати ще кількох людей, які погодилися поспілкуватися з нею. Лінка зрозуміла, що це справді її захоплює. Пошуки співрозмовників, формулювання запитань, та найбільше її цікавили всі ці оповіді. Лінка усвідомила, що кожна людина — мов сезам, повний скарбів. Фотографувала тих, хто погодився. У різних ситуаціях, не конче пов’язаних з роботою, про яку вони розказували. І це теж було класно, бо фотографії їм подобалися, їх кидали на Фейсбук, а потому, як її «лайкнули» кількадесят осіб, Лінка аж запишалася собою.

— Що робиш? — запитала мама, заходячи до кімнати, не постукавши. Як завжди.

— Можна стукати, — буркнула Лінка, проте не надто рішуче. — Статтю пишу. Про молодих людей, які шукають роботу.

— Цікаво! Дай прочитати.

Лінка підсунула мамі лептоп і звільнила стілець, а сама сіла на ліжку. Серце в неї аж тенькнуло, бо це справді дивне почуття, отак сидіти й дивитися, як хтось читає твій текст. Наче очікуєш на вирок.

— Ну, і як?

— Чекай… Це чудово! Але звідки ти знаєш ці всі історії про дівчат, які танцюють на корпоративах? Мабуть, вигадала? Неймовірно!

— Журналіст не вигадує!

— О, ще й як! Купи собі якийсь бульварний журнальчик і почитай. Але серйозно, звідки? Хтось тобі розповів, якась подружка? Зажди… — мама втупилася в екран. — Магда. Хто така ця Магда? Це ж не твоя однокласниця? Це явно невідповідна для тебе компанія, дівчата, які намагаються так заробляти, — мати говорила дедалі швидше, чимраз більш обурено. — Я розумію, що вона бідна, але таке й уявити неможливо! Така робота — це майже проституція! Наче шльондра!

— Що ж, у такому разі я шльондра.

— Халіно!

— Бо Магда — це я. А що тобі відомо про злидні? Ти коли-небудь їла макарони із сіллю? Намагалася заробити хоч щось будь-яким чином?

— Тобі не доводиться їсти макарони із сіллю.

— Ні, бо холодильник повний, хоча ти постійно повторюєш, що в тебе немає грошей. Я ж мусила заробляти на ліцей!

— Негайно дай мені номер телефону того, хто взяв тебе на цю роботу!

— Немає мови. Зрештою, його в мене більше немає.

— Як це так, — мати справді рознервувалася, — щоб неповнолітня дівчина виступала як гостеса на корпоративі! Це ж підсудна справа! От побачиш, я його знайду й до суду подам!

— Подай на мене, бо я підробила твій підпис, якщо ти вже так конче хочеш знати. Я була впевнена, що ти на таку роботу не погодишся, а мені були потрібні гроші. Щоб тобі не довелося їсти макарони із сіллю!

— Ти підробила мій підпис?

— Звичайно. А тепер дай мені спокій. Я мушу закінчити текст. І може, ти нарешті припиниш мене повчати? На себе глянь!

— Що тут відбувається? — у дверях стояв Адам із Каєм. Вони саме повернулися зі школи.

— Нічого. Я щойно саме довідалася, що моя донька підробила мій підпис, щоб змогти танцювати як шльондра на корпоративі для хтивих типів десь під Варшавою. Заявляє мені це навпростець і зовсім не соромиться! Ще й пащекує!

Лінка затулила долонями вуха й чекала, доки вони собі підуть.

— Зроби щось, — тільки й сказала мати, проте Адам мовчав. Лінка всміхнулася до нього. Може, Адам усе-таки на її боці?

Лінка встала і, позіхаючи, попленталася до ванної. Дорогою роздумувала: мити голову чи ні. Вона геть забула про вчорашню сварку. Думала лише про зустріч із редакторкою «Випускника». Виявилося, що це дуже популярний журнал. Проминаючи кухню, почула тиху розмову. Але побачивши її, мама й Адам відразу замовкли, і Лінка здогадалася, що говорили вони про неї. Авжеж, не треба було вчора пащекувати, краще б змовчала й щось вигадала. Мати сиділа за столом випроставшись, неначе чекала на неї. Адам нервово мив посуд.

— Ти дуже погано вчинила, доню, — озвалася мати.

Вона майже декламувала, ніби брала участь у якійсь виставі.

— Я вирішила… Ми вирішили, що тебе буде покарано.

— Покарано? — здається, це вперше в житті її покарають. Ну-ну, цікаво, що ж це буде.

— Тобі заборонено будь-куди виходити.

— Що таке?

— Сидітимеш удома, — утрутився Адам.

— Тобто?

— Нікуди не ходитимеш, жодних зустрічей, жодних вечірок, кіно, нічого такого. Ліцей — і відразу додому.

Лінка ледь помітно посміхнулася. Вона відчувала, що в ній прокидається якась непокора, але зупинитися не могла.

— Перепрошую, — сказала вона. — А ця заборона відколи? Від вересня? Сім чи вісім місяців уже діє? Я від початку року жодного разу не була в кіно, на вечірках була, авжеж, тричі, а що стосується зустрічей із друзями, то їх можна перелічити на пальцях однієї руки. Після уроків я зазвичай працюю, у вихідні теж. Ми ж про це говорили, мамо! Не певна, чи знаєте ви, але крім того, що я займаюся цим стареньким добродієм, я й прибираю в його домі. Я ледве перебиваюся, бо якби не те, що обідаю через день, мені б узагалі не вистачало. Так що це прекрасне покарання, ви просто хеппі, але в моєму житті це нічого не змінює.

Мати й Адам перезирнулися якось ніяково.

— А тепер дозвольте зварити собі каву, бо на мене чекає напружений день. У мене ліцей, потім зустріч у редакції «Випускника», а ввечері мушу йти на Нобеля, бо я пообіцяла панові Антонію. Я так розумію, що на жодну із цих розваг ваша заборона не поширюється?

Лінка пішла до ліцею з важким серцем. Іноді вона відчувала, що вдача в неї складна. У таких ситуаціях, як ото вранці, недоліки її характеру вилазили мов шило з мішка. Тоді вона ставала безжальною навіть до рідної матері. З іншого боку, дівчина знала, що в цьому винна й утома. Увечері вона редагувала статтю й надіслала її пані Мазур лише після півночі. Журналістка пообіцяла, що прочитає текст іще сьогодні й відразу з ними зустрінеться. Усе тому, що текст мав піти до наступного номера. Їм пощастило. Виявилося, що тема дуже актуальна, до того ж, статтю треба було опублікувати навесні, а не влітку, коли читачі таким не цікавляться. Лінка відчувала збудження й водночас страшенну втому, яка постійно загрожувала такими вибухами. На уроках дівчина сиділа мов на голках, так боялася,