Ю. Несбе - Нетопир

зате розв’язується все інше. Не знаю чому, але так було завжди.

Сандра сіла на нього, стягнула трусики і, облишивши балачки, взялася до своєї справи.

Він дивився, як вона підстрибує вгору-вниз. Вона зустріла його погляд і посміхнулася, як людина, що зустрілася з кимось поглядом у трамваї.

Харрі заплющив очі і, слухаючи ритмічне поскрипування ліжка, подумав, що не зовсім врахував дію алкоголю. Він майже нічого не відчував. Сандра невпинно працювала. Думки Харрі сповзли під ковдру, виповзли з ліжка і вилетіли у вікно, до зоряного неба, через океан, до берега, відокремленого від моря білою смужкою.

Спустившись, він зрозумів, що це пляж, а підлетівши ближче, упізнав містечко, в якому бував раніш, і дівчину, що лежала на піску. Вона спала. Він приземлився поряд з нею, тихо, щоб не розбудити її, ліг і заплющив очі. Коли він прокинувся знову, вже вечоріло. Він лежав на пляжі сам. Неподалік, перед фасадами високих готелів на тому боці вулиці, проходжувались люди, яких він, здається, десь бачив. Може, в кіно? Дехто був у темних окулярах і прогулювався з маленькими худими собачками.

Харрі підійшов до води. Він збирався увійти в неї, але побачив, що там повно медуз. Вони злегка гойдалися на хвилях, розкидавши червоні нитки щупалець, і в цьому м’якому желеподібному дзеркалі Харрі розгледів контури облич. Поруч прогримів корабель. Він підходив усе ближче і ближче й раптом розбудив Харрі. Його трясла Сандра.

— Хтось прийшов, — прошепотіла вона.

Харрі почув стукіт у двері.

— Чортів адміністратор! — Він скочив з ліжка і, прикриваючись подушкою, відчинив двері.

На порозі стояла Бірґіта.

— Привіт! — Посмішка її застигла, тільки-но вона побачила його змучене обличчя. — Що з тобою, Харрі? Щось не так?

— Атож, — відповів Харрі. — Не так. — У голові білими спалахами бився пульс. — Чому ти прийшла?

— Мені так і не зателефонували. Я все чекала, потім зателефонувала їм сама — ніхто не відповів. Мабуть, переплутали час і телефонували мені, поки я була на роботі. Літній час і таке інше. Швидше за все, не врахували різницю в поясах. Дуже схоже на тата.

Вона говорила швидко, вдаючи, ніби немає нічого особливого в тому, щоб стояти посеред ночі в готельному коридорі і базікати про дурниці з хлопцем, який, очевидячки, не хоче пускати тебе всередину.

Вони стояли і дивилися одне на одного.

— У тебе в номері хтось є? — запитала вона.

— Так, — голос Харрі прозвучав, ніби хруснула галузка.

— Ти п’яний! — із сльозами на очах вигукнула вона.

— Знаєш, Бірґіто…

Вона штовхнула його в груди, він відступив на кілька кроків, і вона увійшла за ним. Сандра вже надягла спідницю і намагалася взутися в туфлі. Бірґіта скорчилася, ніби від болю в животі.

— You whore![68] — вигукнула вона.

— Вгадала; — сухо відповіла Сандра.

Вона сприймала усе це з більшим спокоєм, ніж Харрі або Бірґіта, але все одно їй хотілося чимшвидше піти.

— Забирай свої речі і геть звідси! — задихаючись від сліз, крикнула Бірґіта і шпурнула в Сандру її чорною сумочкою.

Сумочка впала на ліжко, з неї випало все, що в ній було. Харрі стояв похитуючись посеред кімнати і з подивом дивився, як із сумки виповз кудлатий пекінес. Поряд з ним валялися зубна щітка, сигарети, ключі, шматок зеленого криптоніту і різнокольорові презервативи. Сандра сумно зітхнула, схопила пекінеса за шкірку і запхнула його назад.

— A nonetas,[69] солоденький? — запитала вона.

Харрі не зрушив з місця. Сандра підібрала його штани і витяглі з них гаманець. Бірґіта сповзла в крісло. Крім її тихих ридань і голосу Сандри, що відлічувала гроші, в кімнаті не лунало жодного звуку.

— I'm outta here,[70] — сказала Сандра із задоволеним виглядом і вийшла.

— Зачекай! — гукнув Харрі, але було пізно. Двері, грюкнувши, зачинились.

— «Зачекай»? — перепитала Бірґіта. — Тобто ти її ще чекаєш? — вигукнула вона, встаючи з крісла. — Козел! Чортів спідничник і п’яниця! Як ти міг…

Харрі спробував був обійняти її, але вона вирвалася. Вони стояли один проти одного, як боксери на рингу. Бірґіта немов упала в транс: засліплені ненавистю очі, перекошений від люті рот. Харрі подумав, що якби в неї в руці був ніж, вона не вагаючись убила б його.

— Бірґіто, я…

— Геть з мого життя! Пий, поки не здохнеш!

Вона крутнулася на каблуках і вибігла геть, хряснувши дверима так, що задвигтіла вся кімната.

Задзвонив телефон. Говорив адміністратор:

— Що відбувається, містере Ховлі? Телефонувала пані із сусіднього номера і…

Харрі поклав слухавку. Він раптом страшенно розлютився, йому захотілося що-небудь знищити. Він схопив із столу пляшку і зібрався шпурнути її об стіну, але в останню мить передумав.

Треба завжди тримати себе в руках, сказав собі Харрі, прикладаючись губами до пляшки.

Дзвякнули ключі. Відчинилися двері, Харрі прокинувся.

— No room service now; please, come back later![71] — крикнув Харрі в подушку.

— Містере Ховлі, я представляю правління готелю.

Харрі повернувся. У кімнаті стояли двоє в костюмах — на добрячій відстані від ліжка, але з дуже впевненим виглядом. В одному Харрі впізнав учорашнього чергового адміністратора. Другий провадив:

— Ви порушили регламент готелю, шкодую, але вам доведеться покинути його якнайшвидше, містере Ховлі.

— Регламент? — Харрі занудило.

Чоловік у костюмі відкашлявся:

— Ви привели до себе в номер жінку, яку ми… підозрюємо у проституції. Крім того, посеред ночі ви розбудили своєю сваркою півповерху. У нас респектабельний готель, і нічого подібного ми не допустимо, містере Ховлі.

У відповідь Харрі гмикнув і повернувся до них спиною:

— Чудово, представники правління. Я й так сьогодні їду. Дайте спокійно доспати, поки я випишуся.

— Вам слід було виписатися ще зранку, містере Ховлі, — сказав адміністратор. Харрі поглянув на годинник: чверть на третю. — Ми намагалися вас розбудити.

— Літак…

З другої спроби Харрі зумів поставити ноги на підлогу і встав, забувши про те, що він голий. Адміністратор і другий службовець перелякано відвернулися. У Харрі запаморочилась голова, стеля попливла, і він сів знову на ліжко. Потім його знудило.

Буббур

14

Черговий адміністратор, двоє вишибайл і хлопець на прізвисько Лихач

Офіціант у «Бурбон енд Біф» забрав тарілку з неторканою яєчнею «Бенедикт» і співчутливо поглянув на гостя. Ось уже більш як тиждень Харрі приходив сюди вранці, читав газету і снідав. Інколи він, звичайно, виглядав стомленим, але таким змученим офіціант бачив його вперше. До того ж з’явився він лише о пів на третю.

— A hard night, Sir?[72]

Клієнт, сьогодні неголений, червоними очима втупився в порожнечу. Поряд із столиком стояла його валіза.

— Так.