Брюс Кемерон - Життя і мета собаки

горіла від того, що на мене ляпнуло. Невдовзі стало чути, як зверху копають і стукотять молотками, розійшлася луна, а потім вгорі відкрився прямокутник ясного світла, й на мотузці спустився чоловік.

Жінку, мабуть, ще ніколи не підіймали на мотузці, тому вона дуже злякалася, коли пожежник прив’язав її і вона полетіла вгору, а от я кілька разів уже так підіймалася, тож без вагань дала себе обв’язати, коли прийшла моя черга. Нагорі була Майя. Коли нас витягли в діру, пробиту в стіні, й вона мене побачила, полегшення змінилося тривогою.

— Боже мій, Еллі, твій носик!

Ми разом побігли до пожежної машини, де Майя, на велику мою прикрість, умовила пожежника мене скупати! Ну, тут мене просто полили, й холодна вода потекла по моїй морді, трохи знімаючи біль із мого обпеченого носа.

Того дня ми з Майєю знову покаталися на вертольоті, відтак пішли до головної прохолодної кімнати — до ветеринара. Він уважно подивився на мій ніс і помастив його маззю, яка жахливо смерділа, зате була дуже приємна до шкіри.

— А що це було — якась кислота? — спитав ветеринар Майю.

— Не знаю. Із нею все буде добре?

Я відчувала в Майї любов і тривогу. Я заплющила очі, а вона гладила мене по шиї, і я була б дуже рада, якби могла якось донести до неї, що мені не так уже й сильно болить.

— Нам треба буде уважно дивитися, щоб не проґавити інфекцію, але не бачу причин хвилюватися, — сказав Майї ветеринар.

Наступні приблизно два тижні Майя обережно втирала ту саму мазь мені в ніс. Еммет зі Стеллою, здається, вважали це кумедним видовищем, тому вони щоразу сиділи на столі й дивилися, а Дзіньці це взагалі страшенно подобалося. Вона вилазила зі своєї схованки й нюхала мазь, а потім терлася об мене головою і фурчала. Коли я лягала, Дзінька сиділа й нюхала мене, ворушачи своїм маленьким носиком. Вона навіть почала згортатися біля мене калачиком, коли засинала.

Це я вже ледве могла витримувати.

Я відчула неймовірне полегшення, коли пішла від котів на роботу. Ми з Майєю подалися до парку, і я вистрибом побігла до Воллі й Белінди, які мені дуже раділи.

— Ми чули, що ти просто героїня, Еллі! Хороша собака!

Я помахала хвостом, рада бути хорошою. Тоді Воллі побіг, а Белінда з Майєю сіли за стіл для пікніка.

— То як ви з Воллі? — спитала Майя. Я нетерпляче сіла — якщо ми зараз підемо за ним, то зможемо знайти Воллі просто одразу!

— Він мене поведе знайомитися з батьками на Четвертій авеню, то… — промовила Белінда.

— Це добре.

Я аж тихо застогнала. Ну що за розмова! Люди стільки всього незвичайного можуть, але аж занадто часто вони нічого не роблять, тільки словами перекидаються.

— Лежати, Еллі, — сказала Майя.

Я неохоче лягла, уважно придивляючись, куди побіг Воллі.

Після просто нескінченного чекання ми з Майєю нарешті пішли шукати. Я радо побігла вперед, уже не сповільнюючись, бо поліцейська тепер могла мене наздогнати.

Воллі дивовижно гарно зміг приховати свій запах! Я підняла ніс, шукаючи хоч якісь сліди. Того дня запахів, які могли б мене відволікти, було мало, але я не могла знайти Воллі. Я бігала туди-сюди, повертаючись до Майї за вказівками. Вона уважно оглянула місце, а коли я не взяла слід, ми перейшли на нову територію, і я спробувала шукати там.

— Що з тобою, дівчинко? Ти як, Еллі?

Дивно, хоча вітер дув від нього, я почула Воллі раніше, ніж внюхала. Він ішов просто до нас. Я помчала вперед, і мій ніс сказав мені, що це він. Потім я повернулася до Майї, яка вже почала говорити з Воллі, перекрикуючись:

— У нас щось ніби невдалий день!

— Та, мабуть. Я ніколи не бачив, щоб вона помилялася. Агов, Еллі, ти як? — сказав мені Воллі.

Ми трохи погралися з паличкою.

— От що, Майє. Відволічи її від мене. Я перейду через он ту гірку, потім трохи заберусь назад. Дай мені хвилин із десять, — сказав Воллі.

— Ти певен?

— Вона два тижні не працювала, хай спробує спочатку простеньке.

Я усвідомлювала, що Воллі йде, хоча Майя дала мені гумову кісточку й тепер намагалася її забрати. Я чула його й розуміла, що він знову ховається, і це мене радувало. Коли Майя нарешті дала команду «Знайди!», я охоче побігла вперед туди, куди чула, що він пішов.

Я підбігла до якогось пагорбка й невпевнено зупинилася. Я не розуміла, як це йому вдавалося, але знову Воллі розвіяв свій запах у повітрі. Я повернулася до Майї за вказівкою, і вона показала мені праворуч. Я металася туди-сюди й не могла знайти нічого.

Воллі не було.

Потім вона спрямувала мене ліворуч, але там також його не було. Цього разу, коли я повернулася з лівого боку, вона повела мене туди ж із собою, обвівши навколо гірки. Коли я знайшла Воллі (я просто-таки на нього наткнулася), він поворухнувся, і я насторожилася. Назад бігти потреби не було, бо Майя стояла поряд.

— Це недобре, правда? — сказала Майя. — Ветеринар казав, що зараз вона вже мала б повністю відновитися.

— Ну, даймо їй ще тиждень, подивимося, може, їй стане краще, — сказав Воллі. Йому було чомусь сумно, і я ткнулася в його руку носом.

Наступні два тижні ми з Майєю працювали дуже мало, а коли й шукали, Воллі далі хитрував і приховував свій запах, так що я помічала його тільки тоді, коли він з’являвся просто переді мною.

— Що це значить, що Еллі буде десертифіковано? Що ти втратиш роботу? — одного вечора спитав Ел. Я не любителька ніг, але дозволила чоловіку роззутися й почухати мені пузо пальцями ніг, бо вони не так погано пахли, як завжди.

— Ні, мені інше завдання дадуть. Останні кілька тижнів я займалася паперами, але це насправді не моє. Мабуть, знову попрошу, щоб мене повернули в патруль, — відповіла Майя.

Ел нишком скинув до мене на килим шматочок м’яса — це й була головна причина, чому мені подобалося лежати за вечерею біля нього. Я тихо злизнула той шматочок, а Стелла осудливо глянула на мене з дивана.

— Мені неприємно думати про тебе в патрулі. Там же небезпечно.

— Елберте! — зітхнула Майя.

— А що ж Еллі?

Я підвела голову, почувши своє ім’я, проте