Віра Коваль - Остання зустріч очима, Віра Коваль

Розділ 17

Сталось, які і планував Максим. Усі його друзі погодилися відсвяткувати з ним його день народження. Компанія прибула до маєтку Алексієнків, звідки вони мали вирушити у подорож. Позакидавши до багажника рюкзаки з одягом і найнеобхіднішим, приятелі зайняли свої місця у невеличкому автобусі, який вони орендували спеціально для цієї поїздки разом із водієм.

Максим, котрий був у захваті від того, як всі зібралися і готові до пригод, посміхався, спостерігаючи за тим, як його друзі веселяться, перевіряючи речі перед поїздкою. Катерина, хоча й була в компанії, все одно відчувала певну віддаленість від цієї радісної атмосфери. Її думки не давали їй спокою, і вона майже не помічала, як Єгор намагається привернути її увагу.

– Ти не хвилюйся, все буде чудово, – заспокоював її Єгор, сидячи поруч.

– Може, й так, – відповіла вона, злегка посміхаючись, але в її очах була тривога.

Максим, який помітив її не зовсім звичний настрій, підходив до неї.

– Все нормально, Катю? – запитав він, намагаючись виглядати менш серйозно, ніж почувалося в ньому.

– Так, просто трохи не в настрої, – відповіла вона, намагаючись приховати свої переживання. – Думаю, з часом все стане на свої місця.

– Може, тобі варто розслабитися й дати собі час на відпочинок? – порадив він. – В горах це точно допоможе.

І хоча в думках Катерини залишалась частка сумніву, вона вирішила, що зараз головне – не дати своїм емоціям вплинути на інших. Погляд на нові горизонти, запах гірського повітря – це допоможе. Вона все одно залишалася вперта у своїй рішучості знайти спокій, навіть якщо це буде важко.

На передніх кріслах розмістилися хлопці, а ззаду – дівчата. Представниці жіночої статі безперестанку базікали і сміялися. Коли вже сон вже геть загнав їх у глухий кут, то сил боротися з ним вже не було. Тиша настала тільки після опівночі. Проснулися мандрівники тільки тоді, коли автобус зупинився у місці призначення.  

Всі мандрівники почали швидко вивантажувати свої рюкзаки та валізи, готуючись до зустрічі з горами. Атмосфера знову ожила: хлопці сміялися, дівчата обговорювали, кого вони побачать першими серед місцевих, а Максим вже почав організовувати групу на наступний етап подорожі.

– Ось ми і тут, – проговорив він, зупиняючись на кілька секунд, оглядаючи місцевість. – Гори чекають!

- Уф, ну нарешті! Я думала, ми вже не доїдемо сюди! – потягнулась Катя, коли вискочила з автомобіля, який зупинився біля котеджу.

- Здається, ми сюди цілу вічність їхали, - підтримала подругу Вероніка.

- Годі вам квилити! Дивіться, яка краса! – розглядався навколо Максим.

- Неймовірно, - скептично сестра і разом з Єгором відправилась в бік одного із будиночків.

- І чого вона знову без настрою? Думав: витягну її на природу, вона злагідніє, - буботав собі під ніс Алексієнко, дістаючи речі з багажника.

- Це все через мене, друже. Я приїхав сюди тільки тому, що ти мене про це попрохав. Увечері я все ж повернуся додому, щоб не псувати всім настрою, - відповів на невдоволення друга Черненко.

Вони з Максом давно товаришували, тому він не зміг йому відмовити, оскільки давно не бачились, і їм було про що поговорити. На думку Артема, гостями на святі мали бути лише їхні найближчі друзі, але як виявилося, що Катя, до того ж з Серебрянським, також були запрошені. Він би не став їхати сюди, знаючи, що тут відпочиватиме ще й сам власник модельного агентства.

- Навіть і не думай про це! Катя повністю занята Єгором і ви не повинні один на одного зважати, - докірливо зауважив товариш.

- Гаразд, - видихнув хлопець.

Він взяв у руки рюкзак туриста і пішов до будинку.

***

- Забираю свої слова назад. Тут таки казково, - промовила Катерина.

Вони з компанією оглядали місцевість. Гори дивували свою величністю і неповторністю. Пахощі гірського повітря п’янив усякого, хто, хоча б раз тут бував. Шум річки нагадував музику.

Катерина вдихнула гірське повітря, відчуваючи, як воно наповнює її легені, даючи відчуття нової сили. Вона оглядала навколишні пейзажі, і її серце поступово заспокоювалось. Місце було дійсно казковим. Хоча ще кілька годин тому їй не хотілося залишатися тут, тепер вона розуміла, чому Максим так любить це місце.

Єгор, який йшов поруч, мовчки усміхався, дивлячись на неї, спостерігаючи, як вона почувається тут, на природі. Він помітив, що її погляд став м’якшим, і це було для нього приємно. У своїй душі він сподівався, що цей відпочинок зможе змінити її настрій і повернути їхні стосунки до звичної гармонії.

Максим ж тим часом вів невелику бесіду з Артемом. Він намагався тримати його в тонусі, не даючи йому занурюватися у важкі думки про Катерину.

– Якось мені здається, що цей відпочинок допоможе, – промовив Максим, не відриваючи погляду від лісу. – Ти ж не хочеш потім шкодувати, що не скористався шансом трохи зібратись?

Артем тільки кивнув, дивлячись на пейзаж, не відповідаючи одразу.

– Я знаю, але… ну ти ж розумієш, це не так просто, – важко зітхнув він.

Максим розумів його стан і мовчки покивав. Вони продовжили йти, кожен із них поринув у свої думки, але тишу на якусь мить перервав сміх Катерини, яка з радісним виглядом бігла до річки, щоб занурити руки у прохолодну воду.

– Ось ідеально! – вигукнула вона. – Як же я скучила за природою!

Єгор посміхнувся і злегка поклав руку на її плече, спостерігаючи, як вона радісно роздивляється все навколо.

Артем не міг не помітити, як між ними знову спала якась невидима стіна, яка відділяла його від Катерини. Щось всередині підказувало, що це тимчасово, але він усе ще не знав, як зруйнувати цю дистанцію.

Занурившись у пейзаж, Артем намагається впустити хоч частину цього миру до своєї душі.

- Тут ми і проведемо свій медовий місяць, - говорив Єгор, обіймаючи Катю.

- А це уже дзуськи! Я марю морем уже цілий рік! Медовий місяць ми проведемо в океані! – обурилась дівчина.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍