Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

так, що ні добро, ні зло вже не рахуються. Як пише апостол Павло: «Блаженна людина, якій Господь не порахує гріха!»[540] Людям, яким було відпущено гріхи, зло більше не рахувалося. Ішлося про дуже радикальний (практичний і філософський) вихід з лабіринту правил людської моралі. Ісус скасовує вину та розплату за неї, і цим самим трансформує мораль та скасовує уявлення про добро та зло. Христос скасовує економіку добра та зла. Стосунки з Богом мають дуже мало схожого з подвійною бухгалтерією (типу треба дати — дав), а більше нагадують любов і вільну радість. Замість економіки Ісус пропонує вигідну нам незаслужену, несправедливу милість (позитивно несправедливу), яка нас несправедливо збагатить[541].

Робота як благословення, робота як прокляття

На прикладі євреїв та греків ми з вами бачили, як розвивалися уявлення про роботу. Людина працювала ще в едемському саду, «порала його та його доглядала»[542]. Едем ніколи не був місцем для неробства, навіть у стані досконалості та блаженства людина працювала[543]. Робота є частиною людини як засіб повніше проявити себе, реалізувати та, врешті-решт, як постійне джерело себепізнання — пізнання власних меж та можливостей. Тобто людина працює не через те, що це потрібно, а тому, що це природна потреба[544]. Неприємною робота («у поті чола») стала вже тільки після гріхопадіння.

Схожу ситуацію бачимо і в грецьких міфах про створення. Колись робота була в задоволення, але після того як Пандора, перша жінка, яку було створено як інструмент покарання, відкрила свою скриньку (чи, точніше, глечик), окрім усякого можливого лиха, з неї на землю вийшла й неприємність роботи — обтяжливої роботи, досі невідомої людині[545]. Робота сама собою — не проклята, але тепер до її сутності додалися і страждання. «За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: Від нього не їж, проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя»[546]. Так нібито говорилося: те, що було створено, щоб приносити тобі радість та надавати сенсу твоєму існуванню, відтепер буде тобі огидним і знемагатиме тебе. Те, що б мало тебе доповнювати, зараз буде тебе виснажувати. Робота може стати твоїм відчуженням.

Це розуміння виразно доповнює класичний економічний погляд на роботу, який імпліцитно передбачає негативну корисність від роботи вже з першої відпрацьованої години. Сьогодні ми вважаємо роботу негативною корисністю і витратами на корисність (людина працює тільки для того, щоб мати змогу споживати). Проте від нас ховається глибше, онтологічне значення роботи, тобто сам факт, що робота — притаманна людині.

Та повернімося до Нового Завіту. Біблія не закликає до життя без мануальної праці, на відміну від деяких грецьких ідеалів. Робота — це навіть обов’язок людини: «Як хто працювати не хоче, нехай той не їсть!»[547] Уявлення про те, що духовна людина має бути далекою від щоденної марудної роботи та земних розрахунків, перекреслюється вже одним лиш фактом, що сам Ісус Христос прийшов в Єрусалим як вивчений тесля. Усі його учні працювали, здебільшого вони були рибалками (робота руками), проте деякі були й збирачами податків (робота не руками). Ніхто з них не був мандрівним філософом-інтелектуалом, який би весь час проводив у медитаціях. Навіть апостол Павло, який написав більшу частину Нового Завіту та доповнив Євангеліє аж до Послання до римлян, не спеціалізувався на речах духовних, і він завжди, коли тільки міг, працював — виготовляв намети, щоб не бути тягарем для інших[548]. Де ж є рівновага між фізично активним та споглядальним життям? Ані Новий, ані Старий Завіт не бачать між цими двома сферами жодних або — або. Навпаки: той, хто хоче жити набожно, нехай сумлінно працює і заробляє собі на прожиття, — пише апостол Павло церкві в Салоніках, де ставало дедалі більше людей, які, прикриваючись різними духовними причинами, відмовлялися працювати.

А ми вам наказуємо, браття, Ім’ям Господа Ісуса Христа, щоб ви цуралися кожного брата, що живе по-ледачому, а не за переданням, яке прийняли ви від нас. Самі бо ви знаєте, як належить наслідувати нас.

Бо ми поміж вами не сидні справляли, і хліба не їли ні в кого даремно, але в перевтомі й напруженні день і ніч працювали, щоб не бути нікому із вас тягарем, не тому, щоб ми влади не мали, але щоб себе за взірця дати вам, щоб нас ви наслідували. Бо коли ми в вас перебували, то це вам наказували, що як хто працювати не хоче, нехай той не їсть!

Бо ми чуємо, що дехто між вами живуть по-ледачому, нічого не роблять, а тільки вдають, ніби роблять. Таким ми наказуємо та благаємо

Господом нашим Ісусом Христом, щоб мовчки вони працювали та власний хліб їли. А ви, браття, не втомлюйтеся, коли чините добре.

Коли ж хто не послухає нашого слова через цього листа, зауважте того, і не майте з ним зносин, щоб він був посоромлений[549].

В іншому місці апостол Павло знову ж таки наголошує, що й він не живе за рахунок пожертвувань своїх ближніх, навіть попри те, що повністю зосередився на своєму духовному посланні ширити Євангеліє серед язичників:

Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав... Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною. Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам’ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: Блаженніше давати, ніж брати![550]

Приватна власність: хто є власником землі?

З роботою тісно пов’язаний і заробіток, який вона передбачає, тобто приватна власність. Чи завжди можна говорити про приватну власність? У дещо екстремальному розумінні, у періоди екзистенціальної кризи християнство піддає сумніву абсолютне право на приватну власність. І хоча Фома Аквінський свідомий того, наскільки сприятливо впливає приватна власність на спокій у суспільстві, хороший порядок та мотивацію, він робить одну дуже важливу заувагу, яка стосується права на приватну власність: «У часи кризи все майно стає спільною власністю»[551]. Він виходить з переконання, що всі земні статки за своєю природою перебувають у спільній власності всіх. І його думка була популярною не лише в часи схоластики, але й у період класичної економіки. Схожої думки дотримується і Джон Локк, один із батьків євро-американської економічної традиції. І аргументує свою позицію і