Кірстен Бойє - Скоґландія

На потилиці в неї розв’язали вузла, й поміж верхівок величезних ялин Ярвен побачила вгорі небо, що помалу набувало свинцевого кольору ночі. Вона повернула голову трохи вбік.

— Якщо пообіцяєш не кричати, — сказав чоловік, котрий вочевидь був за старшого, — то зараз виймемо й кляпа з рота. А втім, кричати однаково немає сенсу. Довкола тільки ліс.

На знак того, що вона зрозуміла, Ярвен спробувала кивнути головою. Чоловік не був схожий на тих скоґландців, з якими вона досі мала справу. Він був нижчий від них, але кремезніший, чуба мав темного, а шкіру смагляву. Ярвен збагнула, звідки він.

— Йоасе! — вимогливо покликав чоловік.

Ярвен упізнала хлопця відразу, щойно той вийшов із затінку дерев. Він нахилився над нею й витяг їй з рота кляп. У його очах була відраза.

— Не думай, що стільки уваги ти заслужила! — промовив він і підніс ногу, так наче хотів наступити на неї.

Ярвен скрикнула.

— Йоасе! — гримнув чоловік.

Це був хлопець із міста, той, що стояв у неї під балконом. Тепер усе збіглося. Вона попала до рук бунтарів.

Віце-король не тямився з люті.

— Та ви збожеволіли! — кричав він.

Вони вчотирьох стояли в кущах біля вищої від людського зросту ґратчастої огорожі — саме там, де хтось перепиляв два залізні прути й у такий спосіб улаштував вилазку.

— Як могло таке статись?! Як це — викрали?! — лютував віце-король.

— Ваша високосте, адже ви самі тоді сказали: чим менше тут, в Естерлінді, обслуги, тим менша небезпека того, що хтось здогадається, що наша принцеса не справжня, — відповів Гільґард і злегка вклонився. — Ви не схотіли тримати тут навіть кухарку, і обіди нам мусила варити Тяркс.

— І жодної охорони, — додала Тяркс. — Ви сказали, досить і огорожі: у нас тут сигналізація і, що ще важливіше, собаки.

— А хіба це не так?! — закричав віце-король. — Чому не спрацювала сигналізація? Чому хтось усе ж таки проробив у огорожі дірку?

— Там, де є люди, котрі монтують сигналізацію, є й люди, котрі вміють її відімкнути, — промовив Больштрем. — Але, Норліне, ради Бога, не хвилюйся так. Тепер для нас головне — зберігати спокій. Не все залежить від принцеси.

— А собаки? — визвірився віце-король. Здавалося, він не чув того, про що йому нагадував Больштрем. — Оце такі найзліші сторожові собаки в усій Скоґландії? Адже їх дресирували накидатись на все, що ворушиться! То чого ж вони не накинулись на викрадачів?

— Коли ми прибігли, вони лише стояли біля огорожі й крутили хвостами, — нерішуче промовив Гільґард.

— Тобто можна припустити, що хтось підкинув м’яса, щоб укоськати їх, — додала Тяркс. — Хоча… принаймні вигляд вони мали досить жвавий.

— Атож, просто дивина якась, — пробурмотів Больштрем.

— Нагіра завжди знаходила лазівки! — проказав віце-король, і його обличчя скривилося від люті. — Вона не тільки ладна вдатися до насильства. Вона ще й розумна.

Больштрем ледве помітно покивав головою й відповів:

— Ну, звісно, ти маєш знати це краще, ніж будь-хто інший. Це може бути справа її рук. Нагіра — перша, хто спадає на думку, чи не так? Насамперед тобі. Але де гарантія? У мене через вимкнену сигналізацію й собак підозра падає скоріше на когось іншого.

Віце-король звів на нього очі.

— Твоя помилка, Норліне, була в тому, що всіх своїх колишніх друзів ти лише позвільняв з їхніх посад і постів, — привітно сказав Больштрем. — Ти тільки, заради Бога, знов не втрачай глузду й не починай так одразу гарячкувати. Що сталося, те сталося. — Він одвернувся й, прокладаючи собі шлях крізь кущі, неквапно попростував до маєтку.

Віце-король хвилю повагався й рушив услід за ним, бурмочучи собі під ніс:

— Лірон! Ну, звісно, Лірон…

Гільґард поспішив уперед, розводячи перед віце-королем віття, щоб той вибрався з кущів, не поколовшись і не подряпавшись.

— Але рук і ніг ми тобі поки що не розв’яжемо, — сказав чоловік. Він допоміг Ярвен устати, й вона, спираючись на нього, дрібненькими кроками додибцяла до дерева, під яким другий хлопець тим часом уже розстелив ковдру з багажника. — Гадаю, мотузки затягнені не дуже туго, в тіло не повпивалися. Шкода, звісно, що доводиться обходитись отак з іще дитиною… Але ж ти знаєш, навіщо це.

Ярвен гучно схлипнула.

— Сідай, — мовив чоловік. — Я тобі допоможу. Дай їй чогось попити, Йоасе.

Хлопець