Крістофер Паоліні - Ерагон. Спадок

дати собі ради. Можливо, загинув їхній командир, а може, їх просто сильно розкидало вибуховою хвилею. Так чи інакше, коли вардени підійшли до них майже впритул, вони так і продовжували бігати туди-сюди в пошуках зброї.

У цю мить у повітрі просвистів спис. Він пробив Роранові щит, уп’явшись йому в руку. Роран ударив молотом по тильному боці щита — спис лиш розколовся надвоє, але так-таки й не відпав.

Побачивши це, один з ворожих солдатів стрімголов кинувся на ватажка, наміряючись встромити йому в шию свій короткий меч. Спершу Роран хотів прикритися щитом, але застряглий у ньому спис завадив це зробити. Тоді, не маючи іншого вибору, він спробував відбити удар молотом.

І тут сталося щось несподіване. Праве плече Рорана обпекло вогнем, усе перед очима набуло ядучо-жовтого кольору, коліна затремтіли й підігнулись… Роран упав на землю.

Уже лежачи щокою на камінні, Міцний Молот розплющив очі — десятки ніг виросли довкола нього дрімучим лісом і не давали відкотитись у безпечне місце. Та й тіло зробилось м’яким і неслухняним, так, ніби він пірнув у діжку з медом.

«Повільно, усе якось надто повільно, — подумав Міцний Молот, пробуючи вивільнити руку зі щита й зіп’ястись на ноги. — Якби я зараз стояв, мені б уже давно зітнули голову… Надто повільно!»

За мить перед ним замертво впав ворожий солдат, а чиясь дужа рука потягла ватажка за кольчугу вгору, аж доки той не звівся на ноги. Це був Бальдор. Роран закрутив головою, пробуючи розгледіти, куди саме його поранило, але не побачив нічого, крім невеличкої дірочки на кольчузі. Решта броні залишилась ціла. Була кров, був пронизливий біль у шиї й руці, та Міцний Молот не звертав на це уваги. Права рука боєздатна — ось і все, що мало для нього тепер хоч якесь значення.

Хтось із варденів дав йому новий щит, і Роран кинувся в атаку з подвоєним завзяттям, змушуючи солдатів Імперії відступати широкою вулицею, що вела до майдану.

Невдовзі вони не витримали натиску й почали тікати, розбігаючись провулками й дворами, немов перелякані цуценята. Тоді Міцний Молот послав півсотні своїх вояків зачинити ворота й охороняти їх від ворожих загонів. Він гадав, що більшість солдатів Імперії розквартировані за центральною стіною, і хотів уникнути відкритого бою з ними. Зважаючи на чисельність армії Гелстіда, це було б справжнісіньке самогубство.

Тим часом вардени стрімко просувалися центральною частиною міста, майже не зустрічаючи опору. Вони прямували до величезного палацу — резиденції лорда Гелстіда.

Перед палацом розкинувся парк зі штучним ставком, у якому плавали качки та лебеді. Сама ж будівля нависала над Аруфсом кількома масивними ярусами. Палац був просто чудовий — його прикрашали відкриті склепіння, безліч колон і широкі балкони, на яких, очевидно, відбувалися бали й бенкети. На відміну від замку в Белатоні, цей був збудований для красивого життя й розваг, а не для оборони.

«Хе-хе, — подумав Роран, — мабуть, вони були свято переконані в тому, що ніхто не зможе подолати їхні міські стіни».

Щоправда, кілька десятків охоронців палацу таки спробували піти у відчайдушний наступ.

— Тримати шеренгу! — крикнув Міцний Молот, коли ті були вже десь футів за сорок.

Брязнула зброя — та все це тривало всього лиш кілька хвилин. Налякані гамором битви, качки та лебеді й собі заґелґотіли, забили крилами по воді, але злетіти в небеса жодна птаха так чомусь і не наважилась.

Вартові були вбиті, і вардени ввійшли в палац, стіни та стелі якого прикрашали вигадливі візерунки. Вкриті пилюкою чоботи солдатів загупали по мозаїчній підлозі. Вишукані меблі полетіли додолу, із дзенькотом розлітались дзеркала…

На мить Роран зупинився, роззирнувсь навкруги. Йому ще ніколи не доводилося бувати в такій розкоші, адже ферма, на якій він народився й виріс, навряд чи коштувала стільки, скільки коштував одинєдиний стілець великої зали.

Міцний Молот прочинив найближчі двері — три покоївки чкурнули звідти в довжелезний коридор так швидко, як тільки дозволяли їм їхні спідниці.

— Не дайте їм утекти! — гукнув Роран.

П’ятеро вояків миттю кинулися навздогін за жінками й устигли перехопити їх аж у самісінькому кінці коридору. Покоївки щосили пручалися, дряпались, ба навіть пробували кусати варденів, але ті швиденько притягли їх назад і поставили перед Рораном.

— Цитьте! — гаркнув ватажок, щоб припинити їхнє рюмсання й виття.

Найстаршою серед трьох жінок була гладка економка із сивим волоссям, зібраним позаду в не надто охайний хвіст. На поясі в неї висіло кільце з ключами, і виглядала вона найбільш тямущою.

— Де лорд Гелстід? — буркнув до неї Роран.

— Робіть зі мною, що хочете, але я ніколи не викажу свого хазяїна, — наморщила жінка ніс і гордо задерла підборіддя.

— Слухай мене уважно! — процідив Міцний Молот крізь зуби і підійшов до неї майже впритул. — Аруфс захоплено, отже ти, як і решта мешканців міста, підкоряєшся тепер мені. І тут нічого не вдієш, як би не було тобі прикро. Скажи мені, де Гелстід, і йди разом зі своїми подругами під три чорти. Ти не врятуєш від смерті лорда, але можеш врятуватись сама.

Понівечені губи Рорана набрякли так, що він насилу міг вимовляти слова. Після кожного звуку з кутиків губ сочилася кров.

— Моє життя не має тепер жодного значення, сер, — відповіла жінка з такою рішучістю, якій могли позаздрити чимало воїнів-чоловіків.

Роран брудно вилаявся й грюкнув молотом по щиту — залою пішла луна, а перелякані жінки аж присіли.

— Ти, мабуть, здуріла? — крикнув Роран, втрачаючи рештки терпіння. — Невже Гелстід вартий твого життя?! Або Імперія? Або Галбаторікс?

— Я не знаю ніякого Галбаторікса, сер… Але Гелстід завжди добре до мене ставився, і я не хочу бачити, як його стратять отакі, як ви. Ви… Ви… брудний, невдячний покидьок, ось ви хто!

— Он як?! — люто зиркнув на економку Міцний Молот. — А як довго ти сподіваєшся тримати язика за зубами, якщо я накажу моїм людям вирвати з тебе правду?

— Ти ніколи не змусиш мене заговорити, — відрубала жінка так, що Роран не міг їй не повірити.

— А як вона? — Міцний Молот тицьнув пальцем на молодесеньку покоївку, якій було, мабуть, не більше сімнадцяти. — Ти дозволиш, щоб її порізали на шматочки заради порятунку твого хазяїна?

— Гаразд, — зневажливо скривила губи економка. — Лорд Гелстід… у східному крилі палацу. Ідіть ось по цьому коридору. Швидше за все, він або в Жовтій Кімнаті або в квітнику леді Галіани.

У душу Рорана закралась підозра. Надто вже швидко вона здалася, з огляду на її попередню поведінку. Крім того, супутниці економки зреагували на її слова якось надто спокійно