Кейт Фокс - Спостерігаючи за англійцями

class="p1">Оскільки я не знайома з усіма культурами світу, переліки, на зразок цих, допомагають зрозуміти, що, наприклад, робить англійську класову систему унікальною та особливою, а не зациклюватись на самому факті наявності класової системи. Усі культури мають «систему соціальних статусів та методів їхнього розпізнавання», але принципи класифікації усюди різні. На позір це може здатися очевидним фактом, однак, багато дослідників його ігнорують[10] і помилково переводять певні особливі риси англійської культури (наприклад, зв’язок між вживанням алкоголю та насильством) у категорію загальнолюдських універсалій.

Встановлення правил

У наведених переліках бракує однієї важливої універсалії: «встановлення правил»[11], хоч насправді вона й проглядається в обидвох. Людські істоти завернуті на вигадуванні правил. Всі, без винятків, види людської діяльності, навіть такі природні фізіологічні функції, як прийом їжі та секс, супроводжуються складними правилами та приписами, які ретельно прописують, що, коли і як слід робити. Тварини просто роблять, люди ж кожен крок супроводжують ритуальними танцями з бубном. Це називається «цивілізація».

Правила можуть різнитися, але вони завжди є. Заборонити можна різну їжу, але в кожному суспільстві точно будуть табу на споживання певних продуктів. У нас є правила на усі випадки життя. Кожну універсалію із вище наведених переліків, якщо вона ще не супроводжується прямими чи опосередкованими засадами, можна доповнити словами на зразок «правила, що стосуються…»: правила, що стосуються дарування подарунків, правила стосовно зачісок, правила, що стосуються танців, привітань, гостинності, жартів чи відлучення немовляти від грудей та ін. Відтак мій інтерес до правил — зовсім не химерна забаганка, а усвідомлення того, наскільки вагома роль у психіці людини відведена як самим правилам, так і їх вигадуванню. Якщо вдуматися, то відмінності у правилах і є тими кресами, що відмежовують одну культуру від іншої. За кордоном, виїхавши на відпочинок, чи у справах, перше, що кидається нам у вічі, — тут, у цій культурі, «все роблять по-іншому»: тут інші, відмінні від наших, правила, що стосуються їжі, вбрання, привітань, гігієни, торгівлі, гостинності, жартів та, скажімо, статусних маркерів.

Глобалізація та трайбалізація

І тут ми опиняємося віч-на-віч з проблемою глобалізації. Коли я працювала над цією книжкою, представники «балакучих» класів часто запитували, чому я, власне, пишу про англійськість чи специфіку будь-яких інших національностей, адже через неминучу експансію американського культурного імперіалізму такі дослідження небавом стануть виключно історичними. Мені казали, що світ перевернувся догори дриґом, що ми живемо у гомогенізованому МакСвіті, де килим культур — колись різноманітних та відмінних — зачовгують всепоглинаючі у своєму консюмеризмі мультинаціональні капіталістичні гіганти на зразок компаній «Найк», «Кока-кола», «МакДональдз» та «Дісней».

А чи справді все так? Я, як досить-таки типове, що виросло на газеті «Ґардіан», лівацьке дитя генерації анти-Тетчер, не маю ані найменшого співчуття до гігантів імперіалізму, одначе, як професійна спостерігачка за соціокультурними трендами, мушу наголосити, що вплив цих гігантів дуже переоцінюють або ж радше хибно тлумачать. Головний наслідок глобалізації, як на мене, це — зростання націоналізму та трайбалізму, повсюдна боротьба за незалежність, тяжіння до розмежувань та самоідентифікації, прагнення, з новою силою, до етнічної та культурної ідентифікації націй по всьому світу, включно з так званим Об’єднаним Королівством.

Окей, можливо, і не наслідок, адже кожен науковець знає, що кореляція — це не причинно-наслідковий зв’язок. Та все ж розквіт націоналістичних рухів паралельно з розквітом глобалізаційних процесів не можна вважати просто разючим збігом. Якщо в усьому світі люди хочуть носити кросівки «Найк» та пити «Кока-колу», це зовсім не означає, що вони менше переймаються культурною ідентичністю, навпаки, багато хто готовий полягти за свою націю, релігію, територію чи будь-який інший аспект «племінної» ідентичності, поставлений на кін.

Економічний вплив американських корпорацій-гігантів справді колосальний, навіть загрозливий у своїй колосальності, однак, культурний — зовсім не такий значний, як би хотілося думати їм чи їхнім опонентам. Беручи до уваги глибоко вкорінені племінні інстинкти та тенденцію до фрагментування націй на все менші культурні юніти, безглуздо говорити про утворення велетенської шестимільярдної монокультури. Глобалізаційні процеси, без сумніву, змінюють культури, які вони заторкують, але ж ці культури ніколи й не були статичними, а зміни не обов’язково дорівнюють скасуванню традиційних цінностей. Насправді, такі нові глобальні медіа, як інтернет, наприклад, стали ефективним засобом для популяризації традиційних культур, а заразом і всесвітньої субкультури антиглобалістських активістів.

У Британії, незважаючи на очевидний вплив американської культури, помітне зростання трайбалізації і свідчень втрати культурного різноманіття поменшало. Щось не схоже, щоб шотландські чи валлійські націоналісти, випивши солодкої водички, наївшись нездорової їжі та подивившись американські фільми, втратили свій революційний запал. Врешті-решт етнічні меншини в Британії понад усе намагаються зберегти свою культурну ідентичність та й самі англійці не на жарт перейнялися «кризою ідентичності». В Англії повсюдно говорять про відокремлення регіонів (найбільше галасують корнвельці, та подейкують, поки напівжартома, що небавом йоркширці теж захочуть відокремитися), багатьом не подобається бути частиною об’єднаної Європи, не кажучи вже про глобальну монокультуру.

Ось чому я не бачу причин, чому б нам не спробувати зрозуміти англійськість, навіть попри невпинні застереження про неминуче вимирання самобутніх культур, а разом з ними й англійської.

Клас та раса

Коли книжка була ще тільки в планах, майже всі, з ким би ми не дискутували на цю тему, цікавилися, чи буде розділ про класи. Спершу мені здавалося, що окремий розділ про класовість недоречний, оскільки класовість і так впливає на усі аспекти життя та культури англійців, і я, так чи інакше, писатиму про це явище чи не в кожному розділі.

Незважаючи на те, що англійська культура належить до класово-диференційованих, англійці осмислюють класову систему, а заразом і місце у класовій структурі, зовсім не так, як пропонує нам спрощена трирівнева модель (вищий / середній / робочий) або ж абстрактна, улюблена серед ринкових експертів, алфавітна система (A, B, C1, C2, D, E), що залежить виключно від роду занять індивіда. Технічно і вчитель, і ріелтор належать до «середнього класу». Вони можуть жити у «terraced house» — багатоквартирному будинку[12], водити «Вольво», пити в тому ж пабі і мати більш-менш однаковий щорічний прибуток. Проте, наші висновки про класову приналежність базуються на значно ефемерніших та складніших засадах: як саме вони облаштували, умеблювали та прикрасили своє помешкання; справа не тільки в марці авто, але й в тому, чи вони власноруч миють його щонеділі, їдуть на мийку чи покладаються на англійську погоду, яка і так змиє бруд дощами. Важать найменші відмінності у тому, що, де, коли, як і з ким вони їдять та п’ють; що одягають; яких мають домашніх улюбленців; як проводять свій вільний час; які мовні шаблони використовують і так далі, і так далі.

Усі англійці, хочемо цього, чи ні, дуже уважні до ледь вловимих відмінностей та