Сомерсет Вільям Моем - Лицедії, Сомерсет Вільям Моем

— Ви знаєте Тома Феннела, правда ж? Кажуть, він дуже кмітливий хлопець. Я чув, що він допоміг Джілліенам заощадити кілька сот фунтів на сплаті прибуткових податків.

Джулію це зовсім не радувало. Досі всі вечірки й бенкети, на яких йому хотілося побувати, Том відвідував тільки завдяки їй. Тепер же, здавалось, він уже міг обходитися без неї. Він справляв на людей приємне враження своїми скромними манерами, вмінням елегантно одягатись, усією своєю свіжою й чистою зовнішністю. До того ж він допомагав їм заощаджувати гроші. Джулія дуже добре знала, той світ, у якому він прагнув утвердитися, і розуміла, що незабаром він доможеться свого. Вона була зовсім не високої думки про жінок, яких він там зустріне, і могла б назвати чимало титулованих осіб, які з радістю вчепилися б у нього. Одне тільки заспокоювало Джулію: всі ці особи страшенні скнари. Доллі казала, що Том заробляє тільки чотириста фунтів на рік; безперечно, цього замало, щоб бувати в такому товаристві.

Джулія рішуче відмовилася від гастролей по Америці щ^ до того, як розповіла про все це Тому; їхня вистава давала цілком задовільні збори. Та ось один з тих незрозумілих спадів, що іноді вражають театри, насунув на Лондон, і кількість глядачів різко зменшилася. Тепер уже скидалося на те, що до літа їхній спектакль не дотягне. Але в запасі у них була нова п’єса, на яку вони покладали великі надії. Називалася п’єса «У наші дні», і вони мали намір показати прем’єру десь на початку осені. В цій п’єсі, яка вигідно відрізнялася від попередньої тим, що Майкл міг грати в ній одного з героїв, була чудова роль і для Джулії. Вони сподівалися, що п’єса матиме успіх і не зійде зі сцени принаймні рік. Майклові, звичайно, не дуже подобалося те, що тепер її доведеться ставити в травні, на початку літнього сезону, але іншого виходу не було, і він почав підбирати акторів.

Одного разу, в антракті денної вистави, Іві принесла Джулії записку. Здивована Джулія упізнала почерк Роджера.

«Дорога мамо!

Цією запискою я хочу відрекомендувати тобі міс Джоан Денвер, про яку я тобі розповідав. Їй страшенно хочеться грати в «Сіддонс-театрі», і вона буде рада навіть дуже незначній ролі.

З любов’ю,

твій син Роджер»

Офіційний тон записки викликав у Джулії усмішку; подумати тільки, який у неї дорослий син — уже намагається робити протекцію своїм дівчатам! Та нараз вона пригадала, що за особа ця Джоан Денвер. Джоан і Джілл… Це ж вона — спокусниця сердешного Роджера! Обличчя Джулії спохмурніло. Але їй цікаво було побачити цю особу.

— Джордж на місці? — спитала вона про швейцара.

Іві кивнула й відчинила двері.

— Джордже!

Він зайшов.

— Ця дама, що принесла записку, ще чекає?

— Так, міс.

— Скажи їй, що я прийму її після вистави.

В останній дії Джулія грала у вечірній сукні з довгим шлейфом; це була розкішна сукня, що’ ефектно облягала її красиву фігуру. В зачісці у неї сяяли діаманти, на руках виблискували діамантові браслети. Як і вимагала цього роль, Джулія мала величний вигляд. Її викликали на сцену кілька разів, і як тільки завіса опустилася востаннє, вона прийняла Джоан Денвер. Повертаючись за лаштунки, Джулія звичайно в одну мить забувала гру, але цього разу вона без будь-яких зусиль і далі грала роль, яку виконувала на сцені, — роль владної, стриманої, величної світської жінки.

— Ви так довго чекали, що я вирішила прийняти вас не переодягаючись, щоб не затримувати вас іще довше.

Її щира усмішка була усмішкою королеви; її люб’язність застерігала: пам’ятайте, хто ви і хто я! Джулії досить було одного погляду, щоб оцінити дівчину, яка зайшла до неї. Вона була молода, гарненька, з кирпатим носиком, щедро, але з поганим смаком нафарбована.

«Ноги надто короткі, — подумала Джулія. — Негарна. Зовсім негарна».

Дівчина наділа, очевидно, своє найкраще вбрання, і Джулія — також з першого погляду — визначила його походження: «Магазин стандартних цін. Відділ готового одягу».

Нещасне дівчатко в цей час страшенно нервувало. Джулія запросила її сісти, запропонувала сигарету.

— Сірники на столі.

Руки у дівчини тремтіли, вона ніяк не могла запалити сірника. Кінець кінцем він зламався, і вона разів три чиркала об коробку другим, поки він зайнявся.

«Якби Роджер побачив її зараз! Дешева пудра, дешева помада, перелякана… А йому вона здавалася такою собі веселою лялечкою».

— І довго ви вже виступаєте на сцені, міс… Пробачте, я забула ваше ім’я.

— Джоан Денвер. — В горлі у неї так пересохло, що вона ледве спромоглася вимовити ці слова. Сигарета її погасла, і дівчина безпорадно тримала її в руці. Нарешті вона відповіла на запитання Джулії: — Два роки.

— А вам скільки років?

— Дев’ятнадцять.

«Брешеш. Не менше двадцяти двох!»

— Ви знайомі з моїм сином?

— Так.

— Він щойно залишив Ітон. Поїхав до Відня вивчати німецьку мову. Звичайно, він ще дуже молодий, але ми з його батьком вирішили, що йому корисно буде провести кілька місяців за кордоном, перш ніж вступати до Кембріджу. А в яких ролях ви виступали? Ваша сигарета погасла. Може, візьмете іншу?

— О, нічого, дякую. Я весь час грала в гастрольній трупі. Але мені страшенно хочеться працювати в Лондоні. — Відчай надавав їй сміливості, і вона випалила те, що, очевидно, приготувала заздалегідь: — Міс Лемберт, я в захопленні од вашої гри. Я всім і всюди кажу, що ви граєте краще за всіх. Кожна вистава за вашою участю варта цілого курсу навчання в театральному інституті. Моя мрія— працювати у вашому театрі, міс Лемберт, і якби ви згодилися дати мені хоча б незначну роль, то це було |б просто щастя.

— Зніміть, будь ласка, свій капелюшок.

Джоан Денвер скинула маленький дешевий капелюшок і швидким жестом поправила короткі підстрижені кучері.

— Яке у вас чудове волосся, — сказала Джулія.

З тією ж величною, але дуже сердечною усмішкою — усмішкою, якою королева обдаровує своїх підданих під час якоїсь урочистої церемонії, — Джулія дивилася на дівчину. Вона мовчала, пам’ятаючи правило Жанни Тебу: «Не роби паузи без потреби, та коли вже робиш, то розтягуй її як можна довше». Джулія ледве що не чула, як калатає серце дівчини, відчувала, як зіщулюється вона під своїм дешевим платтячком.

— А чому ви вирішили звернутися з цим до мого сина?

Джоан почервоніла під шаром пудри й