Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

Від автора:

Дивні вірші. І дивне їхнє джерело. Але в цих словах — істина. Ми приступаємо до дуже важливої частини нашої оповіді про Припонтиду як духовний центр Західної цивілізації, історичний її першопочаток. Письмо, місто і релігія Одкровення — три символи цивілізації. Не може бути такого, щоб витоки письма, міського будівництва та цивілізації були в різних регіонах Землі. Про міста і релігію Одкровення з її єдинобожжям ми вже говорили. І не тільки ми. Понтійське, а точніше трипільське, місто відкопане В. Хвойкою сто років тому, значиться в анналах історії як біблійний Єрусалим, спущений з Неба. Дажбогова віра — і нині світло в пітьмі. Тепер — писемність. Якщо ми не доведемо, що письмо післяпотопного людства має праукраїнське (араттське) коріння, сенс нашого дослідження виявиться певною мірою проблематичним.

— Але як можна довести те, що не доводиться?! — обуриться бодай трохи освічений історик і назве клинопис Дворіччя, ієрогліфи Єгипту і Китаю, абетку Фінікії та Стародавньої Греції. — Усе це існувало вже тоді, коли не лише слов'янської писемності, а й самого слов'янства ще не було! Адже лише в IX столітті писемність принесли з Болгарії на Русь Кирило та Мефодій. А українське письмо — варіація слов'янського — взагалі починається з XIV–XV століть! Що тут скажеш? Латинське прислів'я «Ніс Rhodus, hie Salta!» (Тут Родос, тут стрибай) перекладається і по-іншому: «Не бреши, а докажи!»

ЛІНГВІСТИЧНА ПЕРШІСТЬ АРАТТИ

Многое в развитии алфавитного письма до сих пор не ясно.

Библейская энциклопедия

Сенсацій у вивченні історії алфавіту було багато. Ще недавно, на початку минулого століття, винайдення абетки приписувалося фінікійцям (кінець II тисячоліття до н. е.), у яких її нібито запозичили греки (VIІІ ст. до н. е.). А вже далі — євреї, етруски, римляни; германські народи, слов'яни (в останню чергу, звісно). І раптом… Зразки алфавітного письма знаходять у євреїв часів Мойсея (XV ст. до н. е.). І навіть раніше. Хананеї (семітська народність), які працювали в єгипетських копальнях, вишкрябували на камінні молитви ще в 1600 році до н. е. Фахівці твердять: «Це найкращі зразки алфавітного письма на його ранній стадії» [Библейская энциклопедия. — С. 284].

З'ясовано: хананеї, які жили на землях нинішніх Лівану, Сирії, Палестини, мали алфавітне письмо у 2000 році до н. е. (на 1000 років раніше фінікійців). Їхня абетка схожа на староєврейську, фінікійську, старогрецьку. На цій підставі почали вважати винахідниками алфавітного письма хананеїв, тим паче, що вони мали все-таки родинний зв'язок із фінікійцями і жили по сусідству. Ось висновок академіка О. Потебні «Найбільшим внеском хананеїв у світову цивілізацію є винайдення алфавітного письма». І з цим можна було б погодитися, але абетка хананеїв (2000 р. до н. е.) дуже схожа… на нашу рідну кирилицю, датовану 863 роком н. е., нею написані старообрядні книги, які використовуються і сьогодні. Через три тисячоліття протягнулася незрима інтелектуальна нитка історії! А може, їх багато, цих ниток, які ведуть до єдиного джерела відомих нам алфавітів післяпотопного світу? І цілком ймовірно, що таким джерелом є наша древня Аратта-Оратанія.

Розібратися у всьому цьому можна лише за поглибленішого розуміння людської мови, аніж те, яке нам прищепили адепти марксистського мовознавства.

Переконаний, чим далі, тим більшої методологічної сили набиратиме вже цитований нами вислів О. Потебні: «Мова — від Бога». Адже очевидно, що, лише беручи до уваги космічні чинники, вчені-лінгвісти матимуть реальні можливості просунутися вперед у пошуках першоджерел алфавіту.

ТРИ ЛІНГВІСТИЧНІ ТАЄМНИЦІ

И им был ниспослан Свыше дар языков и пророчеств. Библейская энциклопедия

Людська мова і способи її кодування не передаються у спадок біологічно. Вона — творча здатність людини називати речі своїми іменами, тобто спроможність визначати. Це знаряддя Правди, хоча люди перетворюють його і в засіб брехні. Платон наголошував: «Треба шанувати, як Бога, того, хто уміє чітко визначати і повідомляти», тобто того, хто добре володіє мовою. Уже на перших сторінках Біблії йдеться про те, що Бог, нагородивши людину великою здатністю до мови, влаштував їй екзамен на предмет того, як вона її використає. Усіх тварин і птахів Бог «до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі, — воно ймення йому» [Бут. II, 19]. У мові виражається світогляд народу. Мова формує інтелектуальний та духовний простір етносу і, отже, націю. Мова — безсмертна душа народу, його незнищенна субстанція, вічний його феномен. Це загальновідомо.

Але майже невідомо, точніше не визнано, те, що мова в її вербальному та писемному вираженні є знаряддя Бога (Вищого Розуму) в його програмному управлінні цивілізацією («І Слово було у Бога, і Слово було Бог» [Іоанн. 1,1]). Лише враховуючи це, ми збагнемо, чому всі теоретики і диктатори сатанинського штабу заглиблювалися в нетрі лінгвістики (Маркс, Ленін, Гітлер, Розенберг), а деякі (наприклад, Сталін) явили себе світові як «корифеї» мовознавства. І чому б це?

І тут постає важливе запитання, яке обминають патентовані лінгвісти, особливо матеріалістичного ґатунку: яка мова, яке слово мається на увазі? Мова, безумовно, виступає засобом людської комунікації. Саме до цієї функції марксисти переважно зводять усе мовознавство. Проте це занадто звужений підхід. Ми мало що зрозуміємо в історичному мовознавстві, якщо обмежуватимемося лише зазначеною властивістю мови. Більше того, мова як комунікативний засіб загалом не така вже й істотна характеристика людини. За нею важко відрізнити людську мову від мови вищих тварин і навіть «соціальних комах». А візьміть писемність. Чи набагато відрізняються собачі помітки від зарубок на деревах, зроблених дикуном?

З'ясовано, що мова тварин вельми диференційована і складна. А комунікативна система, приміром, мурашника — диференційованіша і складніша, ніж система управління людськими колективами.

Так що у формально-інформаційному плані людська мова — лише більш-менш досконалий винахід, який за своїми якісними характеристиками мало чим відрізняється від того, що дано тварині. Уся суть — у змісті повідомлень, тобто у смисловій наповненості мови.

Людська мова є носієм знань (інтелекту) і духовності. У цьому й полягає її принципова особливість, її «божественність»! Саме така мова одержала у всіх народів назву «книжна мова», а система її кодування — «книжне письмо», «книжна грамота». Лише з урахуванням духовно-інтелектуальних функцій мови ми зрозуміємо слова О. Потебні: «Досконалість первісної мови могла виявлятися не тільки в милозвучності, а й у шляхетності змісту. Божественна мова повинна була у всьому відповідати первісному, блаженному стану людства» [Потебня А. А. Мысль и язык.—К., 1993. — С. 12].

Отже, книжна мова. Саме вона виступає базою знань, які з'явилися