Агата Крісті - Тринадцять загадкових випадків

Місіс Бентрі глибоко втягла в груди повітря. Вона заламала руки, і її обличчя набуло воістину страдницького виразу Вона заговорила швидко й без пауз.

— Тут немає, власне, про що розповідати. «Трава смерті» — ці слова нагадали мені про той випадок, хоч у своїх власних спогадах я називаю це «шавлія та цибуля».

— Шавлія та цибуля? — перепитав доктор Ллойд.

Місіс Бентрі кивнула головою.

— Сталося це так, — почала розповідати вона. — Ми тоді перебували, Артур і я, в сера Емброза Берсі в Клодергем-Корті, й одного дня через помилку (хоч дуже дурну, як я завжди думала) багато листя наперсника було зірвано разом із листям шавлії. На вечерю тоді подавали качку з шавлією, і всім стало дуже погано, а одна бідолашна дівчина — вихованка сера Емброза — померла після тієї вечері.

Вона замовкла.

— Ой лишенько! — сказала міс Марпл. — Як трагічно.

— А хіба ні?

— Ну, гаразд, — сказав сер Генрі. — А що далі?

— Далі нічого немає, — сказала місіс Бентрі. — Це все.

Почулося загальне зітхання. Хоч вони й були попереджені заздалегідь, проте ніхто не сподівався, що розповідь буде такою короткою.

— Але ж, моя люба леді, — запротестував сер Генрі, — це не може бути все. Те, про що ви розповіли, — трагічна подія, але її, в жодному розумінні, не можна назвати проблемою.

— Безперечно, це ще далеко не все, — сказала місіс Бентрі, — але якщо я стану розповідати вам далі, ви відразу зрозумієте, як усе закінчилося.

Вона з викликом подивилася на присутніх і промовила жалібним голосом:

— Я ж вам сказала, що не спроможна об’єднувати речі й викладати їх так, щоб вони утворювали історію.

— Он як! — вигукнув сер Генрі. Він випростався на своєму стільці й прилаштував на око монокль. — А знаєте, Шехерезадо, це вже стає цікавим. Ви кидаєте виклик нашій кмітливості. Я майже переконаний, що ви робите так умисне — щоб розпалити нашу цікавість. Тут напрошуються кілька раундів того, що можна було б назвати «Двадцять запитань», так мені здається. Міс Марпл, можливо, почнете ви?

— Я хотіла б щось довідатися про кухарку, — сказала міс Марпл. — Певно, то була дуже дурна або вкрай недосвідчена жінка?

— Вона й справді була дуже дурна, — сказала місіс Бентрі. — Потім вона дуже плакала й казала, що зірване листя принесли їй як шавлію, та звідки вона могла знати, що там щось не так?

— Вона явно не звикла думати сама за себе, — сказала міс Марпл. — Мабуть, то була вже літня жінка й дуже добра куховарка?

— О, куховарка з неї була просто чудова! — підтвердила місіс Бентрі.

— Ваша черга, міс Гел’єр, — сказав сер Генрі.

— О, ви хочете, щоб я поставила запитання? — Запала мовчанка, поки Джейн напружено міркувала. Нарешті вона сказала безпорадним госом: — Даруйте, але я не знаю про що запитувати.

Її прекрасні очі благально втупилися в сера Генрі.

— Чому б не список дійових осіб, міс Гел’єр? — з усмішкою запропонував він.

Джейн досі дивилася на нього розгубленим поглядом.

— Персонажі драми в порядку їхньої появи на сцені, — лагідно пояснив сер Генрі.

— О, так, — сказала Джейн. — Це цікава думка.

Місіс Бентрі стала перелічувати людей, швидко загинаючи пальці на своїх руках.

— Сер Емброз, Сильвія Кін (це дівчина, яка померла), її подруга, що там жила, Мод Вай, одна з тих темноволосих негарних дівчат, які, проте, вміють себе подати, — не знаю, як їм це вдається. Потім там був містер Керл, котрий приїхав обговорювати книжки з сером Емброзом, — ви знаєте, такі собі рідкісні книжки, дивні старі трактати, написані латиною, — замшілі пергаменти. Був там і Джері Лоример, можна сказати, один із найближчих сусідів. Його маєток, «Затишний притулок», був розташований поруч із маєтком сера Емброза. І була там місіс Карпентер, одна з тих кицьок середнього віку, які завжди вміють десь чудово прилаштуватися. Вона була для Сильвії такою собі dame de compagnie[9] або чимось подібним, гадаю.

— Тепер моя черга, — сказав сер Генрі, — і, сподіваюся, вона належить мені по праву, адже я сиджу поруч із міс Гел’єр. І я хочу знати багато. Я хотів би, щоб ви намалювали мені, місіс Бентрі, короткі словесні портрети всіх раніше названих осіб.

— Ну… не знаю… — завагалася місіс Бентрі.

— Отже, сер Емброз, — провадив сер Генрі. — Починайте з нього. Яким він був?

— О, то був дуже статечний на вигляд старий чоловік, та не такий уже й старий: він мав не більш як шістдесят років, думаю. Але він був дуже хворобливий, мав слабке серце й не міг підійматися сходами, а тому мусив обладнати у своєму будинку ліфт, і через це здавався старшим, аніж насправді був. У нього були чудові манери — витончено-аристократичні, це слово описує їх найліпше. Ви ніколи не бачили його роздратованим або засмученим. У нього було прегарне біле волосся й чарівний голос.

— Дуже добре, — сказав сер Генрі. — Зараз я бачу сера Емброза. Тепер опишіть нам дівчину, Сильвію — як, ви сказали, було її прізвище?

— Сильвія Кін. Дівчина вродлива — справді дуже вродлива. Світловолоса, з гарною шкірою. Не вельми, мабуть, розумна. Правду кажучи, досить-таки дурна.

— О, не вигадуй, Доллі, — запротестував її чоловік.

— Артур, звичайно, так не думає, — сухо кинула місіс Бентрі. — Але вона була дурною: вона ніколи не сказала нічого такого, що варто було б почути.

— Одне з найграціозніших створінь із тих, які я будь-коли бачив, — сказав полковник Бентрі з теплотою в голосі. — Досить було глянути, як вона грає в теніс — чарівно, просто чарівно. І вона була надзвичайно весела — неймовірно потішна крихітка. І дуже, дуже вродлива. Я певен, усі молоді хлопці так думали.

— Ось тут ти й помиляєшся, — сказала місіс Бентрі. — Юна врода — це вже не те, чим захоплюються сучасні молоді люди. Лише старі йолопи, такі, як ти, Артуре, сьогодні мають звичай сидіти й белькотіти про вродливих молодих дівчат.

— Бути молодою сьогодні тяжко, — сказала Джейн. — Ти повинна мати СП.

— А що таке СП? — запитала міс Марпл.

— Сексуальна принадливість.

— А, розумію, — сказала міс Марпл. — Це те, що в мої дні називали «напустити туману в очі».

— Непогано сказано, — мовив сер Генрі. — А тепер кілька слів про dame de compagnie, яку ви назвали, здається, кицькою, місіс Бентрі.

— Я не мала на увазі котів, щоб ви знали, — сказала місіс Бентрі. — Ідеться зовсім про інше. То була просто велика, пухнаста, біла, муркотлива особа. Завжди надзвичайно люб'язна.