Борис Акунін - Сокіл і Ластівка

Правильніше сказати, під вітром ми йшли вузла на півтора швидше, проте він спритніше маневрував і на галсах підбирався ближче. Коли відстань скорочувалася до гарматного пострілу, ми обмінювалася двома-трьома ядрами. Шлюп смалив по нас з бакової гармати, «Ластівка» відповідала з двох гармат, встановлених у кают-компанії, де тепер розпоряджався Кабан.

У фрегат за цілий день жодного разу не поцілили. Чи вдалим був вогонь у відповідь, важко сказати. Хоч Кабан після кожного пострілу і кричав: «Є!», на нашому переслідувачі це ніяк не позначилося.

Години через дві я знудилася спостерігати за морським і боєм, який до цього уявлявся мені зовсім по-іншому.

Деякий час провела з Д. на містку. Капітан розповів, що у корсарському житті баталії трапляються напрочуд рідко. В основному доводиться наздоганяти або втікати. Якщо супротивники рівні за силою, вони зазвичай розходяться з миром, не витрачаючи порох намарно. Криваві битви відбуваються за таких обставин: якщо один із капітанів п'яний або і дурний; якщо з того боку пірати, від яких годі чекати помилування; або ж якщо судно-втікач не бажає здаватися, розраховуючи протриматися до входу в гавань або до настання рятівної темряви. Д. брав участь у двадцяти дев’яти корсарських експедиціях, але в справжній бій потрапляв тільки двічі, а про абордаж тільки чув, але сам ніколи його на бачив.

Увечері я пішла до себе в каюту.

Силует шлюпа чорнів приблизно за півмилі за кормою. Думаю, за ніч він нас втратить.

12 березня, неділя

П’ятнадцятий день плавання.

Авжеж!

Вранці я побачила англійця на тій самій відстані. Виявляється, ніч була місячна, і відірватися під її покровом нам не вдалося.

Протягом дня настирливе переслідування тривало. В нас стріляли лише один раз, здалеку, і ядро лягло збоку.

Страшно вже не було, лише прикро, що ми другу добу біжимо на вест, віддаляючись від мети плавання, але тут вже нічого не зробиш.

Попросила отця Астольфа швидше перейти до курсу військової хірургії. Цілий день присвятили колотим ранам.

Учора було не до трапез, але сьогодні сніданок, обід і вечерю подавали як завжди, тільки не в кают-компанії, де хазяйнує головний канонір, а в пороховому погребі. Там нема вікон і не можна запалювати вогонь, однак є дерев'яний стіл, який слугує для заправки гарматних картузів. Мені в погребі навіть сподобалося. При світлі, олійної лампи сидіти затишніше, ніж при свічках, а ще приємно було нарешті поїсти, не вдихаючи густого тютюнового диму. З нагоди неділі подавали курку. Дуже смачно.

13 березня, понеділок

Шістнадцятий день плавання.

Ніч знову була ясною. Гонитва триває. Жодних змін: та сама нечаста безрезультатна стрілянина, ті самі маневри, Тільки вітер зі сходу посилився, і нас все далі несе в атлантичні простори, геть від африканських берегів.

Вивчала різані рани. Отець Астольф похвалив мене за рівність швів (я практикувалася на свинячій шкірі).

Надвечір небо почало затягуватися хмарами, на які всі дивляться з надією. Що ж буде вночі?

14 березня, вівторок

Сімнадцятий день плавання.

Вночі я двічі відкривала порт і виглядала назовні. Ані місяця, ані зірок. До ранку проясніло, але благословенна темрява зробила-таки свою справу: триклятий шлюп зник, горизонт був чистим.

Проте капітан оголосив, що заради обережності «Ластівка» ще цілий день буде прямувати тим самим курсом на вест, щоб знову не наштовхнутися на англійця.

Я спробувала сперечатися, мені нестерпна думка про те, що цей вимушений detour[27] віддаляє зустріч з батьком. Тоді Д. почав розповідати про знамениту плавучу в’язницю Брістоля, куди всіх нас посадять, якщо вороги захоплять «Ластівку». Під час попередньої війни він просидів там рік і два місяці, поки арматор не заплатив за команду викуп.

Утекти з баржі, яка стоїть на якорі посеред затоки, неможливо. Годують там тухлою рибою і пліснявими сухарями. Але найтяжче — терпіти знущання, що їх полонені зазнають від підлих англійців. Наприклад, усіх новачків чекає незрозуміла принизлива процедура: роздягають догола, а весь одяг варять у котлі — нібито для знищення вошей, хоча кому і коли шкодили ці маленькі незлобиві комахи?

Почувши про роздягання, я здригнулася і більше не сперечалася.

З отцем Астольфом розбирали види і лікування контузій. Виявляється, вони не менш небезпечні, ніж кровоточиві рани. Шістнадцятифунтове ядро, яке пролетіло низько над натовпом, здатне прокласти в ньому цілу просіку, причому більшість ляже замертво від летального струсу мозку.

15 березня, середа

Вісімнадцятий день плавання.

Сьогодні зранку капітан повідомив, що вночі ми повернули за зюйд-ост, тобто нарешті взяли курс на Барбарію. Гак коштуватиме нам щонайменше десять зайвих днів, бо на захід ми втікали під сильним попутним вітром, а під час руху на схід муситимемо постійно лавірувати. Через це ні в який піренейський порт заходити не будемо. Порцію води доведеться врізати, а від свіжого м'яса відмовитися, оскільки клітка для худоби й курник порожні. Я не могла не схвалити подібного рішення.

В екіпажі всі здорові. До обіду ми з моїм милим ченцем проходили теорію вогнепальних поранень. У другій половині дня перейшли до практики. Матроси спіймали на гак зі здохлим щуром невелику акулу і, оскільки ця здобич неїстівна, віддали її в моє розпорядження. Я вистрелила кілька разів у тушу, попередньо надягнувши на неї стару матроську сорочку, а потім витягала кулі і вичищала з ран частинки тканини, від яких часто трапляється смертельне нагноєння і антонів вогонь. Дуже важко. Не уявляю, як таку процедуру терпітиме жива, страждаюча людина. Отець Астольф каже, що йому відомі засоби полегшення болю, але цієї теми ми торкнемося пізніше.

16 березня, четвер

Дев’ятнадцятий день плавання.

Чистий горизонт. Вітер так само попутний, хоча вночі, за словами капітана, довелося весь час змінювати галси, — через що ми майже не просунулися.

Тема заняття сьогодні доволі проста — вправлення вивихів. Треба добре знати розташування суглобів і мати сильні: руки. З останнім у мене не надто успішно. Отець Астольф показав мені кілька вправ, за допомогою яких можна зміцнити зап'ястки. Тепер двічі на день по півгодини я піднімаю і опускаю гарматне ядро.

Сьогодні була кумедна сценка. Заглядаю до себе в каюту і раптом бачу мою Клару, яка сидить на розкритому щоденнику і з напрочуд розумним виглядом водить дзьобом по сторінці, наче читає. Потім перегорнула сторінку — я вибухнула сміхом. Побачивши, що я спостерігаю з-за штори, папуга сполошився і перекинув чорнильницю. Наслідки цього маленького інциденту помітні на попередньому розвороті. Там, утім, нічого особливо важливого записано не було — лише розповідь про те,