Андрій Юрійович Хорошевський - Проект «Україна». Галерея національних героїв

У 1874 році Олександр Опанасович Потебня захистив докторську дисертацію «Із записок з російської граматики». Ця робота поставила його в ряд провідних філологів свого часу і забезпечила авторитет у науці. У ній на величезному фактичному матеріалі він пояснював безліч різних мовних явищ, простежував історію і становлення окремих граматичних категорій (іменник, прикметник, дієслово) і показував історичні зміни в структурі української, російської й інших слов’янських мов. Багато уваги автор приділяв і питанням словотворення. Він досліджував цю тему впродовж всього життя.

У 1880—1890-х роках О. О. Потебня знов зосередився на питаннях поетики, історії літератури, етнографії і фольклору. Відомий Олександр Опанасович і як видавець, редактор і перекладач. Він відредагував і підготував до друку твори в чотирьох томах Квітки-Основ’яненка (1887—1890), написав вступ і обширні примітки до «Слова о полку Ігоревім» (1887), редагував і опублікував фольклорні матеріали і поезії І. Манжури (1888). Останньою роботою Потебні-видавця стали «Малоруські домашні лікарські порадники» (1890).

У 1890 році здоров’я Олександра Опанасовича різко погіршало, і він був вимушений спочатку скоротити кількість лекцій, а потім і взагалі запрошувати студентів додому. 11 грудня 1891 року Потебня помер і був похований на харківському міському кладовищі. Дослідження Олександра Опанасовича Потебні в галузі взаємовідношення мови і нації, мови і мислення, походження мови, філософії мовознавства, а також його погляди на міфологію, фольклор і літературу отримали подальший розвиток і, як і раніше, викликають величезний інтерес філологів, філософів, етнологів і лінгвістів.

Сикорський Ігор Іванович

(1889—1972)

Один із найвидатніших конструкторів в історії авіабудування, учений, винахідник, філософ

Сикорський – дивовижна особа. При вивченні його біографії здається, що він прожив не одну, а декілька життів. І в кожнім добився дуже багато…

25 травня (6 червня) 1889 року в родині Івана Олексійовича Сикорського, відомого психотерапевта і професора Київського університету Св. Володимира, з’явилася п’ята дитина, яку назвали Ігорем. У 1903 році, пішовши стопами старшого брата, він вступив у Петербурзький морський корпус, потім якийсь час учився за кордоном, в Парижі, а в 1907 році повернувся до Києва і став студентом Київського політехнічного інституту.

Авіацією Ігор захопився ще в дитинстві, в 12 років він самостійно побудував свою першу модель вертольота. А в липні 1909 року двадцятирічний студент у дворі свого київського будинку закінчив складання першого в Російській імперії вертольота, який був готовий для випробувань. Ця машина в повітря так і не піднялася – не було двигуна, який зміг би забезпечити потрібну підйомну силу, але ця відносна невдача Сикорського не зупинила. Він хіба що змінив напрям і зайнявся конструюванням літаків.

Разом зі своїм товаришем Ф. І. Билинкіним на околиці Куренівського аеродрому в Києві Сикорський будує невелику майстерню. 3 червня 1910 року на літаку власної конструкції С-2 Ігор вперше піднявся в повітря. А вже в 1912 році студента, що недовчився, запросили на посаду конструктора повітроплавного відділення «Російсько-балтійського вагонного заводу» (РБВЗ). Саме тут Сикорський будує свої багатомоторні машини, які прославили його на весь світ. У травні 1913 року в повітря піднявся «Російський витязь» – перший у світі чотиримоторний літак. А в кінці того самого року перший політ зробив «Ілля Муромець» – літак, на якому були встановлені кілька світових рекордів вантажопідйомності, тривалість польоту і т. д.

У березні 1918 року Ігор Сикорський емігрував за кордон, спочатку до Франції, а потім до США. У цей момент закінчилося, так би мовити, його перше життя. Починалося інше – на чужій землі, де він міг розраховувати тільки на свої сили. Протягом декількох років Сикорський читав лекції, а в 1923 році разом з кількома російськими емігрантами організував компанію «Сикорський аероінжиниринг», яка в 1928 році увійшла до складу корпорації «Юнайтед ейркрафт». На початку Другої світової війни Ігор Іванович створив півтора десятка літаків, зокрема, займався гідропланами. Спочатку це був перспективний напрямок, проте до кінця 1930-х років стало ясно, що час «літаючих кораблів» минув.

Сикорському знову довелося шукати свою нішу. І він вирішив повернутися до того, з чого починав. 14 вересня 1939 року в повітря піднявся перший експериментальний вертоліт конструкції Ігоря Сикорського. Після випробувань і доведення в 1942 році в серію пішов вертоліт S-42. Ця модель стала єдиним вертольотом, що застосовувався в бойових діях країнами антигітлерівської коаліції. Цей успіх дозволив фірмі Сикорського звестися на ноги. Надалі машини його конструкції стали еталоном вертольотобудування. За запропонованою схемою Сикорського – один гвинт з так званим автоматом перекосу і хвостовим рульовим гвинтом – будувалося 90 % всіх вертольотів у світі.

У 1958 році Ігор Іванович пішов з поста керівника своєї фірми. Тепер у нього з’явилося значно більше часу, щоб зайнятися своїм «третім життям». У Сикорському дивовижним чином поєднувалися і досить жорстка ділова людина, і керівник, і філософ, що писав праці на богословські теми. Окрім цього, він входив у правління різних фондів (Толстовського, Пушкінського та ін.), надавав допомогу православним організаціям, виступав з лекціями і доповідями. Помер Ігор Сикорський 26 жовтня 1972 року в Істоні, штат Коннектикут.

Гамов Георгій (Джордж) Антонович

(1904—1968)

Видатний фізик-теоретик, астрофізик, популяризатор науки, один із розробників теорії Великого вибуху

Георгій Гамов народився 20 лютого (4 березня) 1904 року в Одесі. Батько, вчитель російської мови і літератури, заохочував захоплення сина точними науками, і завдяки його підтримці в 1921 році після закінчення школи Георгій зміг вступити на математичне відділення Новоросійського (Одеського) університету, а рік потому – на фізико-математичний факультет університету Петрограда, який став центром радянської фізичної науки, що зароджувалася.

У 1926 році Георгій достроково, за три роки, закінчив університет. У тому самому році його рекомендували для поїздки на стажування за кордон, але всі необхідні документи були готові тільки через два роки. Для Гамова це був щасливий квиток – в університеті німецького міста Геттінген він потрапив у групу Макса Борна, який по праву вважається одним з основоположників квантової фізики. Георгій займався проблемою альфа-розпаду, одного з видів радіоактивності. Він сформулював квантово-механічну теорію альфа-розпаду, давши перше успішне пояснення поведінки радіоактивних елементів. Ця робота зробила Гамова знаменитим у науковому світі. Після Німеччини Георгій рік пропрацював у Копенгагені у Нільса Бора, побував у знаменитій