Віра Коваль - Коронована. В полоні почуттів. , Віра Коваль

- Є дещо, що я хочу сказати. Маю надію, що це зізнання зможе врятувати невинну людину. Я говорю зараз про Евеліну. Ця дівчина стала моєю жертвою, а не спільницею. Всі ті дії, що ви їй приписуєте, вона виконувала під моїм впливом. Я погрожував убити її, її сім'ю, шантажував, принижував. Саме тому вона і допомагала мені реалізовувати злочини, щоб врятувати життя собі і рідним. Я знаю, що мав зізнатися у цьому раніше. Але не міг знайти у собі сміливість це зробити. Мені стало шкода руйнувати життя своєї нареченої, яка сліпо вірила мені і беззаперечно виконувала всі мої накази. Вона заслуговує на щасливе життя. - Стас стояв, схиливши голову, руки стиснуті в кулаки, як від напруги, так і від внутрішньої боротьби. Він дивився в підлогу, ніби боявся зустріти чиїсь погляди. Його голос звучав глухо, майже здавленим, немов кожне слово дається йому з великими труднощами. Зізнання було важким, але Стас знав, що не може більше мовчати — надто багато людей постраждало через його дії.

Після слів Стаса в залі запала тиша. Евеліну під час монологу кидало то в жар, то в холод. Дівчина ледве-ледве втримувала себе, щоб не перепинити Стаса і переконувати всіх, що вона робила це, будучи в тверезому умі і світлій пам'яті. Суд зробив перерву, щоб оголосити вирок. Хоча який запобіжний захід обрати, судді знали ще вчора. Їхнім завданням було покарати лише одну особу з лави підсудних.

- Навіщо ти це зробив? Ми ж обіцяли залишатися разом, щоб не траплялося. – Прошепотіла Евеліна до хлопця.

- Ти заслуговуєш на щастя, Еллі. Твоєї вини немає. Це все одна суцільна моя помилка. Я хочу виправити це. – Відповів тихим голосом Шептицький і поцілував холодну долоню коханої.

За кілька хвилин судді повернулися. Всі піднялися і затамували подих.

- ...назначити запобіжний захід у вигляді п'ятнадцяти років позбавлення волі і конфіскацію майна Шептицькому Станіславу Миколайовичу. Островську Евеліну Володимирівну визнати невинною і зняти всі обвинувачення.

Тієї миті в Елі з-під ніг втекла земля. Вона відчула ніби падає в провалля. Дихати стало важче. Присутні почали розходитися. Островська вчепилася в руку Стаса і не хотіла відпускати. Його в буквальному сенсі відірвали від неї.

- Почни нове життя, Ел. Живи своїм розумом і більше нікого не слухай. Я кохаю тебе. – Крикнув наостанок він, коли на руки одягнули кайданки і почали тягнути до виходу.

- І я тебе. – Прошепотіла Евеліна.