Бернард Шоу - Вибрані твори. Том II

Октавій (опанувавши себе). Що ж, і наводить вона причини цього?

Таннер. Причини! Образа — не є причина. Енн забороняє їй взагалі залишатися зі мною наодинці. Говорить, що я не з тих, з ким можна бути молодій дівчині. Що ти тепер скажеш про свого божка?

Октавій. Ти не повинен забувати, що по смерті її батька на неї лягла тяжка відповідальність. Місіс Вайтфілд занадто слабка, щоб слідкувати за Родою.

Таннер (пильно дивлячись на нього). Одне слово, ти ухвалюєш Еннину поведінку?

Октавій. Ні, але мені здається, я розумію її. Ти повинен згодитись, що твої думки навряд чи личать молодій панночці під час формування її душі й характеру.

Таннер. Ні, ніяк не можу згодитися з цим. Я припускаю, що формувати душу й характер молодої панночки — це розказувати їй різні брехні, але я заперечую проти надмірної брехні, що я ніби зловживаю довір’ям молодих дівчат.

Октавій. Адже Енн цього не каже, Джеку.

Таннер. А який інший може бути зміст її слів?

Стрейкер (побачивши Енн, що йде від будинку). Міс Вайтфілд, панове! (Він злазить з авта й іде убік з виразом людини, яка знає, що її присутність зайва).

Енн (підходить до Октавія й Таннера). Добридень, Джеку! Я прийшла сказати вам, що у Род, — бідна дівчина! — знов міґрень, і вона ніяк не зможе поїхати з вами в автомобілі сьогодні. Вона в такому розпачі, сердешна!

Таннер. Що ти на це скажеш, Таві?

Октавій. Ти повинен це правильно зрозуміти, Джеку. Енн хоче бути якнайделікатніша з тобою, тому йде навіть на неправду.

Енн. Що ви хочете цим сказати?

Таннер. Ви б хотіли, щоб у Род пройшла міґрень?

Енн. Звичайно!

Таннер. Тоді скажіть їй те, що ви тільки-но сказали мені, і додайте, до речі, що ви прийшли до нас щось із дві хвилини по тому, як я одержав і прочитав її записку.

Енн. Рода вам написала?!

Таннер. Докладно.

Октавій. Не звертайте на нього уваги Енн. Ви мали рацію... цілком! Енн тільки виконувала свій обов’язок, Джеку, — ти сам це добре розумієш. І зробила це якнайделікатніше.

Енн (ідучи до Октавія). Який ви добрий, Таві. Який хороший, як добре ви мене розумієте! (Октавій розцвітає).

Таннер. О, кільця стягуються все тугіше круг твоєї шиї, Октавію! Ти кохаєш її, Таві, га?

Октавій. Енн знає, що я її кохаю.

Енн. Облиште! Як вам не сором, Таві!

Таннер. О, будь ласка, не соромтеся! Я ваш опікун, і я зараз залишаю вас на деякий час на піклування Таві. Я прокатаюся автом.

Енн. Ні, Джеку! Я повинна поговорити з вами про Род. Ріккі, будьте ласкаві, — підіть додому й розважте вашого американського приятеля. Він із самого ранку з мамою, а їй треба упоратися в господі.

Октавій. Лечу, люба Енн! (Цілує їй руку).

Енн (ніжно). Ріккі-Тіккі-Таві (Октавій дивиться на неї, промовисто червоніє й біжить).

Таннер (навпрямки). Цього разу ви спіймались, Енн, і коли б Таві не був у вас наосліп закоханий, він зрозумів би, що ви — непоправна брехуха.

Енн. Ви хибно розумієте мене, Джеку. Я не насмілилася сказати Таві правди.

Таннер. Ні, навпаки, звичайно, ви занадто сміливі. Якого біса здалося вам казати Роді, що я занадто зіпсований, щоб їй бувати в моєму товаристві? І як можу я тепер, після того, як ви так огидно отруїли її душу, зав’язати приязні стосунки з нею?

Енн. Я знаю, що ви нездатні вчинити щось ганебне...

Таннер. Тоді навіщо ви їй брехали?

Енн. Мене примусили.

Таннер. Примусили?

Енн. Мати наказала мені це зробити.

Таннер (очі йому блиснули). Га! Мені цього й треба було сподіватись. Мати! Завжди мати!

Енн. У всьому винна ваша страшна книжка. Вам відомо, що мати всього боїться. Усі полохливі жінки підлягають умовностям: ми повинні це враховувати, інакше це спричиниться до цілої низки прикрих непорозумінь. Навіть ви, чоловіки, не можете цілком одверто висловлювати свої думки, бо їх хибно тлумачитимуть і глузуватимуть з вас. Так, я визнаю: я була змушена очорнити вас. Невже ви хочете, щоб і бідолашну Роду так само хибно зрозуміли й очорнили? Чи мала б мати рацію, якби підвела Роду під це, коли та ще занадто молода й ще не має власної думки?

Таннер. Коротко кажучи, щоб уникнути непорозумінь, треба обов’язково брехати, ганьбити, обмовляти й всіляко клепати на когось. Ось до чого призводить слухняність матері...

Енн. Я люблю свою матір, Джеку.

Таннер (запалюючись). Невже це є підстава зрікатися своєї душі? О, я протестую проти такого поневолення молодости старістю. Придивіться до нашого вищого фешенебельного товариства. Яким хоче воно видаватися? Якимось екзотичним танком німф. Але яким воно є насправді? Якась жахлива процесія бідолашних дівчат, що перебувають у лабетах цинічних, хитромудрих, пожадливих, розчарованих, з опаскудженою уявою старих жінок. Цих жінок звуть матерями, а їхнє призначення — нівечити душі своїх дочок і продавати їх тому, хто дасть більше. Чом ці нещасні рабині йдуть заміж за першого-ліпшого, — хай він буде старий, чи якийсь паскудник — однаково, аби тільки віддатись. А тому, що шлюб є єдиний засіб вирватися від цих старих представниць бісового кодла, які під машкарою материнських обов’язків і материнської ніжности ховають свої егоїстичні жадання, свою ревниву ненависть до молодих суперниць, що займають їхні місця. Це гидотно. Голос природи вимагає, щоб про дочку турбувався батько, а про сина — мати. Стосунками між батьком і сином, матір’ю й дочкою керує не закон любови, а закон революції, емансипації, закон остаточної заміни старих і віджилих молодими й життєздатними. Кажу вам — перший обов’язок чоловіка й жінки є Декларація незалежности: чоловік, що підкоряється авторитетові свого батька, — не чоловік; а жінка, що підкоряється авторитетові своєї матері, — нездатна народжувати громадян вільному народові.

Енн (слідкуючи за ним зі спокійним зацікавленням). Я певна, що ви коли-небудь серйозно візьметесь за політику, Джеку.

Таннер (вкрай збитий з пантелику). Га? Що? Як? (Замислюючись). Та який же це має стосунок до того, що я тільки-но казав?

Енн. Ви так гарно говорите!

Таннер. «Говорите!» «Говорите!» Для вас це лише говоріння. Ну, що ж! Ідіть до своєї матері і допомагайте їй отруювати уяву Роди, так само, як вона отруїла вашу. Приручені слони люблять, коли ловлять диких.

Енн. Але я йду вперед, — вчора я була боа-констриктором, сьогодні — я вже слон.

Таннер. Так. Ну, збирайтеся й ідіть. Мені нема більш чого казати вам.

Енн. Ви такий нерозумний,